Рішення № 79896351, 08.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2019

Справа № 910/13702/18

За позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» в особі голови комісії з припинення Дяченка Едуарда Володимировича

про визнання кредитором та зобов’язання вчинити дії,

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Порало Т.І., Бірюкова О.А.

від відповідача: Сич О.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» в особі голови комісії з припинення Дяченка Едуарда Володимировича про зобов’язання включити кредиторські вимоги у розмірі 46 598 064,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач з 27.02.2018р. перебуває у стані припинення, у зв’язку з чим 21.08.2018р. позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання кредиторських вимог в розмірі 46 598 064,21 грн. Проте, відповідач направив позивачу заяву, в якій повідомив останнього про відмову у включенні кредиторських вимог Національного банку України до ліквідаційного балансу, що, на думку позивача, є неправомірним та порушує його права.

12.10.2018р. від Національного банку України також надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі, нотаріусам, іншим акредитованим суб’єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» у тому числі, щодо зміни учасників, керівника, уповноважених осіб, місцезнаходження юридичної особи, зокрема, внесення змін до установчих документів, перереєстрацію, реорганізацію будь-яким шляхом, реєстрацію припинення діяльності, реєстрацію будь-яким чином скасування існуючої редакції статуту, проводити передачу реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М», а також вносити інші зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, та заборонити реєстрацію будь-яких інших відомостей.

Ухвалою від 22.10.2018р. задоволено заяву Національного банку України про вжиття заходів забезпечення позову частково; вжито наступні заходи забезпечення позову: заборонено державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі, нотаріусам, іншим акредитованим суб’єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» щодо реорганізації будь-яким шляхом та реєстрації припинення діяльності юридичної особи.

Відповідач у відзиві від 15.11.2018р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» відсутня заборгованість перед Національним банком України у визначеному позивачем розмірі, а отже, визнання позивача кредитором відповідача є безпідставним. Зокрема, вказаним учасником судового процесу наголошено, що боржником за грошовим зобов’язанням в сумі 44 790 784,57 грн. перед позивачем був Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку», активи якого було передано для здійснення управління та погашення вимог кредиторів відповідачу. Крім того, відповідачем наголошено на тому, що активи Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», а саме кредитні портфелі було продано управителем у відповідності до норм діючого на момент відчуження законодавства та за ціною, погодженою Національним банком України, що виключає можливість покласти на відповідача відповідальність у формі збитків в сумі 1 807 279,64 грн.

16.11.2018р. підготовче засідання було відкладено на 10.12.2018р.

10.12.2018р. підготовче засідання було відкладено судом на 09.01.2019р. Одночасно, у судовому засіданні 10.12.2018р. судом було відхилено як безпідставне та необґрунтоване клопотання відповідача про забезпечення судових витрат.

09.01.2018р. підготовче засідання було відкладено на 23.01.2019р.

23.01.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.02.2019р.

У судовому засіданні 08.02.2019р. представником позивача було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких проти задоволення позову надано заперечення.

В судовому засіданні 08.02.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

12.11.2013р. між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» (установник управління), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» (управитель) та Національним банком України було укладено договір про передання в управління непроданих активів, відповідно до п.1.1 якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладання цього договору, а управитель приймає в управління активи і зобов’язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів. Перелік активів наведено у додатку №1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління та розрахунки з якими не проведені. Перелік вигодонабувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено у додатку №2 до цього договору.

У п.1.2 договору від 12.11.2013р. вказано, що управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя визначається цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 2.2 договору від 12.11.2013р. визначено обов’язки управителя, зокрема такі: прийняти від установника управління активи та документи, передбачені договором, забезпечувати збереження отриманих активів та документів від втрат та пошкоджень; здійснювати належне та ефективне управління активами особисто в інтересах вигодонабувачів; здійснювати погашення вимог вигодонабувачів у черговості відповідно до переліку вигодонабувачів; тощо.

Згідно п.3.1 договору від 12.11.2013р. передання активів від установника управління управителю здійснюється за актом про приймання-передавання, у якому зазначаються назва боржника, вид активу, його балансова вартість, вартість відповідно до виконавчих документів та за результатами незалежної оцінки, якщо така визначалась, перелік документів, які підтверджують право власності на активи, є підставою для стягнення коштів (договори, векселі), свідчать про проведену установником управління претензійно-позовну роботу.

За умовами п.4.1 договору від 12.11.2013р. продаж, відступлення правами вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюється лише за попереднім погодженням із Національним банком України.

Відповідно до п.5.1 договору від 12.11.2013р. кошти, одержані в результаті управління активами, спрямовуються на розрахунки з вигодонабувачами відповідно до черговості, визначеної в переліку вигодонабувачів, після відшкодування витрат та винагороди управителя відповідно до умов цього договору.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються залежно від надходження на рахунок управителя коштів від управління активами після повного задоволення попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від повернення та продажу активів для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно вимог, що належать кожному вигодонабувачеві кожної однієї черги (п.п.5.2 ,5.3 договору від 12.11.2013р.).

Пунктом 5.6 договору від 12.11.2013р. визначено, що у разі недостатності коштів, одержаних після повного завершення роботи управителя активами, вимоги вигодонабувачів вважаються погашеними, про що управитель зобов’язаний повідомити всіх вигодонабувачів та Національний банк України протягом двадцяти робочих днів з часу завершення роботи з управління активами.

Згідно п.7.2 договору від 12.11.2013р. управитель несе відповідальність за збитки, завдані вигодонабувачам внаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від управителя відшкодування завданих ним вигодонабувачеві збитків.

Цей договір вважається укладеним з моменту підписання і діє протягом 3 років (п.9.1 договору від 12.11.2013р.).

У додатку №1 договору від 12.11.2013р. про передання в управління непроданих активів сторонами погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі. Згідно означеного додатку відповідачу в управління передано нерухоме майно балансовою вартістю 644 240 грн., майнові права за кредитними договорами на суму 87 731 589,17 грн., цінні папери за балансовою вартістю 76 769 103,76 грн.

У додатку №2 до договору визначено перелік вигодонабувачів та черговість задоволення їх вимог. До вигодонабувачів п’ятої черги віднесено Національний банк України з кредиторськими вимогами до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на суму 44 760 754,57 грн.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

27.02.2018р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про рішення засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» щодо припинення юридичної особи.

21.08.2018р. Національний банк України звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» з заявою №12-0007/45388 з кредиторськими вимогами, в якій позивач просив визнати Національний банк України кредитором товариства та включити кредиторські вимоги Національного банку України в розмірі 46 598 064,21 грн., які складаються з незадоволених вимог до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» в сумі 44 760 784,57 грн. та збитків (недоотриманої вигоди) в сумі 1 807 279, 64 грн., в порядку ст.107 Цивільного кодексу України до передавального акту/розподільчого балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М».

Рішенням №01/0409-18 від 04.09.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» Національному банку України було відмовлено в задоволенні заяви №12-0007/45388 від 21.08.2018р.

Наразі, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, кредиторські вимоги Національного банку України в сумі 46 598 064,21 грн. в порядку ст.107 Цивільного кодексу України так і не було включено до передавального акту/розподільчого балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М», відповідачем позивача кредитором не визнано, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» відсутня заборгованість перед Національним банком України у визначеному позивачем розмірі, а отже, визнання позивача кредитором відповідача є безпідставним. Зокрема, вказаним учасником судового процесу наголошено, що боржником за грошовим зобов’язанням в сумі 44 790 784,57 грн. перед позивачем був Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку», активи якого було передано для здійснення управління та погашення вимог кредиторів відповідачу. Крім того, відповідачем наголошено на тому, що активи Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», а саме кредитні портфелі було продано управителем у відповідності до норм діючого на момент відчуження законодавства та за ціною, погодженою Національним банком України, що виключає можливість покласти на відповідача відповідальність у формі збитків в сумі 1 807 279,64 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України вказано, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

За приписами ч.ч.1-3 ст.107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 8 ст.111 Цивільного кодексу України унормовано, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Згідно ст.112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено суду належними та допустимими доказами наявність дійсних кредиторських вимог до відповідача, а також безпідставне відхилення таких вимог відповідачем.

Судом вказувалось, що 27.02.2018р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про рішення засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» щодо припинення юридичної особи.

21.08.2018р. Національний банк України звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» із заявою №12-0007/45388 з кредиторськими вимогами, в якій позивач просив визнати Національний банк України кредитором товариства та включити кредиторські вимоги Національного банку України в розмірі 46 598 064,21 грн., які складаються з незадоволених вимог до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» в сумі 44 760 784,57 грн. та збитків (недоотриманої вигоди) в сумі 1 807 279, 64 грн., в порядку ст.107 Цивільного кодексу України до передавального акту/розподільчого балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М».

Рішенням №01/0409-18 від 04.09.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» Національному банку України було відмовлено в задоволенні заяви №12-0007/45388 від 21.08.2018р.

Згідно напису щодо реєстрації вхідної кореспонденції Національного банку України вказане вище рішення було отримано позивачем 18.09.2018р., а 12.10.2018р. Національний банк України звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Проте, за висновками суду, вимоги про включення в порядку ст.107 Цивільного кодексу України до передавального акту/розподільчого балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» кредиторських вимог позивача на суму 46 598 064,21 грн., які складаються з незадоволених вимог до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» в сумі 44 760 784,57 грн. та збитків (недоотриманої вигоди) в сумі 1 807 279, 64 грн., є необґрунтованими. При цьому, суд виходить з наступного.

З системного аналізу норм чинного законодавства полягає, що кредитором є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до іншої фізичної або юридичної особи щодо його майнових зобов'язань.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Проте, доказів виникнення у відповідача грошового зобов’язання перед позивачем на суму 44 760 754,57 грн., з однієї з підстав наведених вище, Національним банком України не доведено.

Судом вказувалось, що 12.11.2013р. між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» (установник управління), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» (управитель) та Національним банком України було укладено договір про передання в управління непроданих активів, відповідно до п.1.1 якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладання цього договору, а управитель приймає в управління активи і зобов’язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів. Перелік активів наведено у додатку №1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління та розрахунки з якими не проведені. Перелік вигодо набувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено у додатку №2 до цього договору.

Пунктом 5.6 договору від 12.11.2013р. визначено, що у разі недостатності коштів, одержаних після повного завершення роботи управителя активами, вимоги вигодонабувачів вважаються погашеними, про що управитель зобов’язаний повідомити всіх вигодонабувачів та Національний банк України протягом двадцяти робочих днів з часу завершення роботи з дня завершення роботи з управління активами.

Судом вказувалось, що у додатку №1 договору від 12.11.2013р. про передання в управління непроданих активів сторонами погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі. Згідно означеного додатку відповідачу в управління передано нерухоме майно балансовою вартістю 644 240 грн., майнові права за кредитними договорами на суму 87 731 589,17 грн., цінні папери балансовою вартістю 76 769 103,76 грн.

У додатку №2 до договору визначено перелік вигодонабувачів та черговість задоволення їх вимог. До вигодонабувачів п’ятої черги віднесено Національний банк України з кредиторськими вимогами до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на суму 44 760 754,57 грн.

Надаючи оцінку умовам вказаного правочину в контексті правовідносин позивача та відповідача, судом враховано наступне.

02.12.2009р. Національним банком України було прийнято Постанову №713 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію з 07.12.2009р. Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку».

Станом на момент прийняття вказаного вище акту порядок ліквідації банків визначався Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, яке було затверджено Постановою Правління Національного банку України №369 від 28.08.2011р.

Частиною 12 ст.96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було унормовано, що у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Зі змісту глави 13 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства (в редакції, чинній на момент проведення ліквідації Акціонерного товариства «Регіональний банк розвитку») полягає, що ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до Національного банку з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону про банки. За результатами конкурсу між банком, Національним банком і управителем укладається тристоронній договір (додаток 6 до цього Положення). Договір про передавання в управління непроданих активів від імені Національного банку підписує уповноважена посадова особа Національного банку. Ліквідатор передає управителю активи, а також документи щодо подальшого задоволення вимог кредиторів за рахунок цих активів на умовах, визначених у договорі (у тому числі перелік вимог кредиторів, які були включені до реєстру вимог кредиторів та залишилися незадоволеними на час закінчення ліквідаційної процедури банку, копію реєстру акціонерів банку, що ліквідовується, засвідчену реєстратором). Управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку; задовольняє вимоги кредиторів банку.

Тобто, з системного аналізу наведеного вище полягає, що правова природа управління активами неплатоспроможного банку не передбачає переходу до управителя обов’язку задовольнити за власний рахунок кредиторські вимоги установника управління.

Таким чином, у даному випадку, з укладанням між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» (установник управління), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» (управитель) та Національним банком України договору про передання в управління непроданих активів у відповідача не виник обов’язок за власний рахунок задовольнити кредиторські вимоги Національного банку України до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» в сумі 44 760 754,57 грн., оскільки вимоги вигодонабувачів задовольняються саме за рахунок непроданих під час ліквідації активів банку.

При цьому, в контексті означеного судом також враховано що пунктом 2.2 договору від 12.11.2013р. визначено обов’язок управителя здійснювати належне та ефективне управління активами особисто в інтересах вигодо набувачів. Вимоги кожної наступної черги задовольняються залежно від надходження на рахунок управителя коштів від управління активами після повного задоволення попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від повернення та продажу активів для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно вимог, що належать кожному вигодо набувачеві кожної однієї черги (п.п.5.2 ,5.3 договору від 12.11.2013р.).

Суд звертає увагу, що у додатку №1 договору від 12.11.2013р. про передання в управління непроданих активів сторонами погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі. Згідно означеного додатку відповідачу в управління передано нерухоме майно балансовою вартістю 644 240 грн., майнові права за кредитними договорами 87 731 589,17 грн., цінні папери балансовою вартістю 76 769 103,76 грн.

У додатку №2 до договору визначено перелік вигодонабувачів та черговість задоволення їх вимог. До вигодонабувачів п’ятої черги віднесено Національний банк України з кредиторськими вимогами до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на суму 44 760 754,57 грн.

Проте, у додатку також визначено, що вимоги попередньої черги, наприклад третьої, складають згідно змісту переліку вигодонабувачів 290 134 403,07 грн., тобто, значно перевищують балансову вартість активів, які взагалі було передано установником управління управителю та за рахунок яких могло б бути задоволено вимог кредиторів.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо безпідставності та юридичної неспроможності позовних вимог Національного банку України про включення до передавального акту/розподільчого балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» кредиторських вимог Національного банку України на суму 44 760 754,57 грн.

Щодо включення кредиторських вимог позивача на суму 1 807 279, 64 грн., які є збитками позивача, суд зазначає наступне.

У ст.11 Цивільного кодексу вказано, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав.

У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» та постанові Верховного Суду від 29.01.2019р. по справі №908/329/18.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Упущена вигода - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Судом вказувалось, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов’язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74, ст.162 Господарського процесуального кодексу України, заявляючи про завдання відповідачем збитків, позивачем повинно бути доведено суду наявність всіх складових, наведених вище, як то неправомірної поведінки відповідача, розміру завданих збитків, причинно-наслідкового зв’язку.

Наразі, за поясненнями позивача, відповідачем неправомірно було здійснено продаж активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» за ціною нижчою, ніж була погоджено Національним банком України.

Проте, за висновками суду, твердження Національного банку України про завдання відповідачем внаслідок неналежного виконання умов договору від 12.11.2013р. про передання в управління непроданих активів, а саме внаслідок продажу активів банку (кредитних портфелів) за вартістю не погодженою позивачем, збитків у формі недотриманої вигоди в сумі 1 807 279, 64 грн., є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд виходить з наступного.

Судом зазначалось, що станом на момент прийняття вказаного вище акту порядок ліквідації банків визначався Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, яке було затверджено Постановою Правління Національного банку України №369 від 28.08.2011р.

Пунктом 13.11 глави 13 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства було передбачено, що управитель відповідно до укладеного тристороннього договору управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку.

Порядок погодження Національним банком порядку продажу майна (активів) банку, його складу, умов та строків придбання визначено главою 10 вказаного вище Положення.

У 10.7 глави 10 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства визначено, що ліквідатор подає Національному банку для погодження порядку продажу активів банку такі документи: висновок ліквідатора про порядок продажу активів, їх склад, умови, вартість та строки продажу. У цьому висновку ліквідатор визначає перелік об'єктів, що пропонуються на продаж, спосіб продажу, а також пропонує організатора аукціону, товарну біржу, професійного учасника фондового ринку, підприємство роздрібної торгівлі для продажу активів відповідно до обраного способу продажу; інформацію про актив, яка має містити його назву, стислу характеристику, балансову, ринкову та/або ліквідаційну вартість; висновок суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна (активу). У разі оцінки активу за ліквідаційною вартістю ліквідатор подає разом з висновком суб'єкта оціночної діяльності про вартість активу відповідне обґрунтування доцільності проведення його оцінки та продажу за ліквідаційною вартістю. Обґрунтування продажу за ліквідаційною вартістю основних засобів подається за формою згідно з додатком 5 до цього Положення. Комісія Національного банку приймає рішення про погодження продажу активу банку не пізніше 20 робочих днів з дати подання ліквідатором відповідного пакета документів та за наявності позитивного висновку уповноваженого структурного підрозділу. Комісія Національного банку приймає рішення про погодження продажу активу банку за ліквідаційною вартістю, якщо такі активи пропонувалися до продажу на аукціоні, конкурсі і не були продані в установленому порядку за ринковою вартістю. Національний банк має право вимагати від ліквідатора іншу інформацію або документи, що стосуються продажу активу банку.

Пунктом 10.9 глави 10 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства також визначено, що правління Національного банку має право установлювати інший, ніж передбачений у цій главі, порядок відчуження активів банку.

Ліквідатор забезпечує здійснення рекламних заходів з метою доведення інформації про продаж активів банку до відома покупців після погодження Національним банком порядку продажу активів банку. Окрім друкованих засобів масової інформації (місцевих, регіональних або загальнодержавних), у яких розміщуються публікації про продаж подібних активів, можуть використовуватися інші заходи, що сприяють залученню більшої кількості покупців. Ліквідатор розміщує оголошення про проведення аукціону, конкурсу принаймні в одній загальнодержавній та одній регіональній (місцевій, за місцезнаходженням банку) газеті, у якій розміщуються публікації щодо купівлі-продажу подібних активів, не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати проведення аукціону, конкурсу. Ліквідатор у разі наявності в банку активу, щодо обігу якого встановлено обмеження, розміщує оголошення про проведення закритих торгів відповідно до законодавства України в порядку, визначеному Комісією Національного банку. Оголошення про продаж активу банку має містити: назву, опис та іншу потрібну інформацію про актив; початкову ціну продажу, умови продажу активу; місце та час проведення аукціону, конкурсу; кінцевий термін прийняття заяви про участь в аукціоні, конкурсі; час та місце особистого ознайомлення з активом; місцезнаходження, номер телефону, час роботи служби з організації аукціону, конкурсу. Ліквідатор забезпечує можливість ознайомлення з активом банку всім особам, які подали заяву про участь в аукціоні, конкурсі. Ліквідатор має право під час проведення аукціону, конкурсу здійснювати продаж активу за ціною, зниженою на 10 відсотків від його початкової (ринкової) вартості. Ліквідатор має право прийняти рішення про повторний продаж активу на аукціоні (за конкурсом), якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни, але не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з Національним банком (п.п.10.9, 10.10 глави 10 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства).

Як свідчать матеріали справи, 10.06.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» звернулось до Національного банку України з листом-погодженням №06/06-2014 від 06.06.2014р. щодо одержання погодження на продаж активів за ціною не нижчою, ніж визначена у Звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав.

Листом №55-013/34115 від 01.07.2014р. Національним банком України повідомлено, що продаж активів банку здійснюється у порядку глави 10 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства та повернуто відповідачу пакет документів, наданих з листом-погодженням, на доопрацювання.

Згідно висновку від 31.03.2015р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Консалтинг» (сертифікат суб’єкта оціночної діяльності №16746/14 від 05.08.2014р.) ринкова вартість майнових прав на боргові зобов’язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 86 одиниць без податку на додану вартість становить 1 961 476 грн.

Рішенням №255 від 25.05.2015р. Національного банку України «Про відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» погоджено управителю відчуження майна Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб’єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015р., на загальну суму 1 639 013 грн. (без урахування податку на додану вартість), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який визначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015р. шляхом проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціону, управителю здійснити безпосередньо продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Рішенням №415 від 05.08.2015р. Національного банку України «Про відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» погоджено управителю відчуження майна Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб’єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015р., на загальну суму 322 463 грн. (без урахування податку на додану вартість), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який визначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 12.06.2015р. шляхом проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціону, управителю здійснити безпосередньо продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Як свідчать матеріали справи, 10.06.2015р. відповідачем було укладено з Українською універсальною біржею договір доручення №100 на проведення аукціону з продажу лоту №1 – майнових прав на боргові зобов’язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 76 одиниць за початковою вартістю без податку на додану вартість 1639013 грн.

13.06.2015р. в газеті «Голос України» (№104 (6108) було опубліковано оголошення про проведення 30.06.2015р. аукціону з продажу вказаних активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку». Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об’ява» №22(5079) за 12-18 червня 2015р.

Згідно змісту протоколу №1 від 30.06.2015р. про хід аукціонних торгів, які не відбулись, торги по лоту 1 не відбулись у зв’язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

У газеті «Голос України» №117(6121) від 03.07.2015р. відповідачем розміщено оголошення про повторний продаж 20.07.2015р. активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» лоту №1 – майнових прав на боргові зобов’язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 76 одиниць за початковою вартістю без податку на додану вартість 1 147 309,10 грн. Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об’ява» №25 (5082) за 3-9 липня 2015р.

Відповідно до протоколу №1 від 20.07.2015р. про хід аукціонних торгів, які не відбулись, торги по лоту 1 не відбулись у зв’язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

12.08.2015р. відповідачем було укладено з Українською універсальною біржею договір доручення №14/1 на проведення аукціону з продажу лоту №1 – майнових прав на боргові зобов’язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 10 одиниць за початковою вартістю 322 463 грн.

15.08.2015р. в газеті «Голос України» (№150(6154) було опубліковано оголошення про проведення 01.09.2015р. аукціону з продажу вказаних активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку». Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об’ява» №31 (5088) за 14-20 серпня 2015р.

Згідно змісту протоколу №1 від 01.09.2015р. про хід аукціонних торгів, які не відбулись, торги по лоту 1 не відбулись у зв’язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

У газеті «Голос України» №164 (668) від 05.09.2015р. відповідачем розміщено оголошення про повторний продаж 21.09.2015р. активів Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» лоту №1 – майнових прав на боргові зобов’язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» у кількості 10 одиниць за початковою вартістю без податку на додану вартість 225 724,10 грн. Аналогічне оголошення було розміщено в друкованому виданні «Експрес об’ява» №34 (5091) за 4-10 вересня 2015р.

Відповідно до протоколу №1 від 21.09.2015р. про хід аукціонних торгів, які не відбулись, торги по лоту 1 не відбулись у зв’язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

Наразі, судом прийнято до уваги, що можливість повторного продажу активів банку за ціною з урахуванням дисконту передбачено главою 10 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, про необхідність застосування якої було наголошено самим позивачем у листі №55-013/34115 від 01.07.2014р.

Одночасно, судом вказувалось, що рішеннями №255 від 25.05.2015р. Національного банку України «Про відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» та №415 від 05.08.2015р. Національного банку України «Про відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» управителю погоджено, що у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціону, управителю здійснити безпосередньо продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.

Отже, у даному випадку посилання Національного банку України про безпідставність продажу активів банку, а саме майнових прав на боргові зобов’язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Регіональний банк розвитку» Товариству з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Саулес фабрика Україна» за загальною ціною 1 317 200 грн., тобто, нижчою, ніж погоджена Національним банком України, є безпідставними з урахуванням того, що можливість призначення повторного продажу активів з дисконтом передбачена главою 10 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, а право здійснити безпосередньо продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону надано Національним банком України відповідачу у вказаних вище рішеннях.

За таких обставин, за висновками суду, позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідача як управителя за договором від 12.11.2013р. про передання в управління непроданих активів, що виключає можливість застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків, а отже, і обов’язок відповідача включити відповідні вимоги до свого передавального/розподільчого балансу.

З приводу позовних вимог про визнання Національного банку України кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Проте, за висновками суду, вимога позивача про визнання Національного банку України кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» за своєю вимогою є не вимогою про застосування певного способу захисту порушеного права, а є вимогою про встановлення факту, яка задоволенню не підлягає. Суд звертає увагу, що у даному випадку обставини наявності статусу кредитора у відношенні відповідача встановлюються судом саме у межах спору про зобов’язання включити вимоги до передавального/розподільчого балансу відповідача.

За таких обставин, виходячи з всього викладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в повному обсязі в задоволенні позову Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» в особі голови комісії з припинення Дяченка Едуарда Володимировича про зобов’язання включити кредиторські вимоги у розмірі 46 598 064,21 грн. та визнання кредитором.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Як вказувалось судом, 12.10.2018р. від Національного банку України також надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі, нотаріусам, іншим акредитованим суб’єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» у тому числі, щодо зміни учасників, керівника, уповноважених осіб, місцезнаходження юридичної особи, зокрема, внесення змін до установчих документів, перереєстрацію, реорганізацію будь-яким шляхом, реєстрацію припинення діяльності, реєстрацію будь-яким чином скасування існуючої редакції статуту, проводити передачу реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М», а також вносити інші зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, та заборонити реєстрацію будь-яких інших відомостей.

Ухвалою від 22.10.2018р. задоволено заяву Національного банку України про вжиття заходів забезпечення позову частково; вжито наступні заходи забезпечення позову: заборонено державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі, нотаріусам, іншим акредитованим суб’єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «ДЕЛЬТА М» щодо реорганізації будь-яким шляхом та реєстрації припинення діяльності юридичної особи.

За приписами ч.9 ст.144 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, виходячи з висновків суду стосовно відмови в задоволенні позову в повному обсязі, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.10.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/13702/18, підлягають скасуванню.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову та заяви про забезпечення позову залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.10.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/13702/18.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 18.02.2019р.

Суддя Спичак О.М.