Рішення № 79895951, 19.02.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.02.2019 м.Харків Справа № 905/2171/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро

до відповідача: Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 263370,38грн.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, м.Київ, в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості в сумі 263370,38 грн. на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на систематичне невиконання відповідачем, в порушення вимог діючого законодавств України, протягом 2017-2018рр. своїх зобов’язань щодо розрахунків за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення та не перерахування в повному обсязі грошових коштів в рахунок компенсації витрат позивача за надання телекомунікаційних послуг громадянам міста Маріуполя Донецької області на пільгових умовах за період з грудня 2017 року по червень 2018 року.

Як на правову підставу позову ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» посилається, зокрема, на п.п.1, 6 ст.92 Конституції України, ст.ст.96, 509, 610, 611 Цивільного кодексу України, статті 89, 102 Бюджетного кодексу України, статі 193, 218 Господарського кодексу України, статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ч.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації».

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2171/18.

Ухвалою господарського суду від 26.11.18р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/2171/18; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.12.18р.

17.12.18р. на електрону адресу суду від відповідача надійшло клопотання №6860/2018 від 17.12.18р. про витребування доказів. Аналогічне за своїм змістом клопотання надійшло до канцелярії суду 20.12.18р.

Ухвалою суду від 19.12.18р. підготовче засідання відкладено на 22.01.19р.

Ухвалою суду від 22.01.19р. за результатами підготовчого засідання відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради №6860/2018 від 17.12.18р. про витребування доказів, закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 19.02.19р.

19.02.19р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №1212/2019 від 15.02.19р. та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Дослідивши наданий відповідачем відзив від 15.02.19р. на позовну заяву суд зазначає, що відзив подано до суду з пропуском строку встановленого судом для вчинення даної дії. При цьому, відповідачем не представлено суду жодних доказів наявності обставин, які унеможливили надання суду відзиву у встановлений судом строк.

Таким чином, враховуючи, що судом ухвалою від 22.01.19р. за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 19.02.19р., суд залишає без розгляду відзив на позовну заяву відповідача, оскільки, останній поданий із пропуском встановлених в ухвалі господарського суду Донецької області від 26.11.18р. строків на підставі статей 165, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю правових підстав для його поновлення.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 29.03.2018р. по справі №918/317/17.

У судове засідання 19.02.19р. представники позивача та відповідача не зявилися; про місце, час та дату слухання справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином.

При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка у судове засідання 19.02.19р. представника відповідача перешкоджає вирішенню спору, оскільки судом приймається до уваги, що явка представників сторін у дане засідання обов'язковою не визнавалась.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на наведене, суд вирішує спір по суті за наявними матеріалами на підставі ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

ПАТ «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів на пільгових умовах відповідно до пункту 19 частини 1 статті 12, пункту 10 частини 1 статті 13, пункту 18 частини 1 статті 14, пункту 20 частини 1 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2 пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; пункту 11 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», пункт 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства».

Як вбачається з матеріалів справи у період з 01.12.17р. по 30.06.18р. ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м.Маріуполь Донецької області, які підпадають під дію вказаних Законів України.

За твердженнями позивача, всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг з 01.12.17р. по 30.06.18р. відповідачем відшкодовані не були. Заборгованість на момент подачі позову до суду становить 263370,38грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Пунктами 1, 6 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За приписами п.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації» та п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.12р., споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у ч.6 ст.6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у ст.63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у ст.9 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у ст.23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ;

- у ст.52 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Так, згідно ст. 91 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів.

За змістом підпункту "б" пункту 4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного Кодексу України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок №256), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, п. 2 Постанови визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку №256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Головним розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг на території м.Маріуполь Донецької області є Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради. Отже, саме на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради покладено обов’язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі, і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги за рахунок державних субвенцій.

Відтак, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям громадян. При цьому, такі зобов’язання виникають безпосередньо із законів України та не залежать від їх фінансування.

Отже між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян. Чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок коштів місцевих бюджетів. Обов’язок оператора послуг з надання таких пільг не перебуває у залежності від наявності бюджетних коштів для відшкодування відповідних витрат, а визначається виключно статусом відповідної категорії споживачів, наданого державою.

Таким чином, враховуючи викладене, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, в яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України

Крім того, не є підставою для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання і відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.18р. у справі №927/291/17 та постанові Верховного Суду України від 07.05.18р. у справі 921/442/17-г/7).

Право Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Закон України «Про Державний бюджет на 2018 рік» видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Згідно з п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117, підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга". Дане правило позивач виконав, що підтверджується доказами направлення розрахунків.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувались обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадян м.Маріуполь Донецької області телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

На виконання вимог Законів України позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01.12.17р. по 30.06.18р., зокрема за: грудень 2017 року – 43535,66грн., січень 2018 року – 42358,34грн., лютий 2018 року – 38610,61грн., березень 2018 року – 36318,54грн., квітень 2018 року – 34431,78грн., травень 2018 року – 34881,37грн. , червень 2018 року – 33234,08грн.,

Всього на загальну суму 263370,38грн., що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.

З матеріалів справи вбачається, що за надані в період з грудня 2017р. по червень 2018 року (включно) послуги споживачам, що мають право на пільги, позивач надсилав до Департамету соціального захисту населення Маріупольської міської ради належні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг, листи з проханням прийняти розрахунки та провести відшкодування: №121250-69 від 16.01.18р., №121250-181 від 19.02.18р., №121250-261 від 07.03.18р., №121250-382 від 12.04.18р., №121250-470 від 07.05.18р., №121250-639 від 18.06.18р., №121250-718 від 16.07.18р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями повідомленнями про вручення поштових відправлень «Укрпошти» від 30.01.18р., від 27.02.18р., від 20.03.17р., від 17.05.18р., від 23.06.18р., копією експрес-накладної «Нової пошти» від 24.04.18р., та фіскальним чеком Укрпошти від 19.07.18р. з описом вкладення у цінний лист.

Отже, позивач належним чином виконав свій обовязок, передбачений п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29 січня 2003 року, стосовно щомісячного направлення відповідачу розрахунків видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг у період з грудні 2017 року по червень 2018 року (форма №2 пільга).

В свою чергу Уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації (п.11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги).

Однак відповідачем доказів виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не надано, як і не надано доказів вчинення дій, передбачених п.11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.

07.11.18р. позивачем на адресу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради направлена вимога від 07.11.18р. про оплату заборгованості у розмірі 263370,38грн.

Проте, відповідач вказану вимогу не задовольнив та станом на теперішній час оплата заборгованості за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення не здійснена.

Враховуючи вищевикладене, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків із постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, з урахуванням положень чинного законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Проаналізувавши наведені вище правові норми та матеріали справи, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд враховуючи те, що відповідач не спростував ту обставину, що позивачем фактично надані послуги зв'язку на пільгових умовах визначеним категоріям громадян у спірному періоді, дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку здійснити розрахунки з позивачем щодо телекомунікаційних послуг, наданих у період з 01.12.17р. по 30.06.18р. (включно) особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Таким чином, позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по компенсації витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за вказаний період у розмірі 263370,38грн., підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України оплата судових витрат покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Дніпро до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецька область про стягнення заборгованості у сумі 263370,38грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (пр.Миру, 70, м.Маріуполь, Донецька область, 87500; код ЄДРПОУ 41336065) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (бул.Тараса Шевченка, буд.18, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Херсонська, буд. 26, м.Дніпро, 49600; на п/р №2600231843 в ПАТ «ПУМБ» м.Київ, МФО 334851, код ЄДРПОУ 21560766) заборгованість у сумі 263370,38грн. та витрати по оплаті судового збору в сумі 3950,56грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 19.02.19р.

Суддя М.О. Лейба