Ухвала суду № 79883806, 15.02.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/1003/18

Провадження № 2/201/191/2019

УХВАЛА

15 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Дніпрі клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться вищевказана цивільна справа.

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 15 лютого 2019 року надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу, у якому просить визнати подання відповідачем апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2018 року зловживанням процесуальним правом та застосувати до відповідача захід процесуального примусу - штраф. В обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначила, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2018 року було відкрито провадження у вищезазначеній цивільній справі. Не поголившись з ухвалою, відповідач звернувся до суду з апеляційної скаргою, в якій просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали, посилаючись на те, що про її існування дізнався вже після спливу такого строку. Разом з тим, такі посилання відповідача неправдиві, оскільки представник відповідача був присутній у судовому засіданні 27 квітня 2018 року, однак з апеляційною скаргою відповідач звернувся лише 20 червня 2018 року. Крім того, відповідач не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги. 26 червня 2018 року Апеляційним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про залишення апеляційної скарги відповідача без руху на надано строк для усунення недоліків. Але відповідач так і не усунув недоліки апеляційної скарги, що вказує на незаінтересованість у розгляді такої скарги. На думку представника позивача всі ці дії спрямовані на свідоме невиправдане затягування судового розгляду справи і порушують права інших учасників.

Ознайомившись із доводами клопотання про застосування заходів процесуального примусу, розглянувши матеріали справи, приходжу до такого висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, у лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2018 року було відкрите провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, проведення підготовчого засідання призначено на 01 березня 2018 року.

У судові засідання 01 березня 2018 року та 28 березня 2018 року відповідач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом надіслання судових повісток на адресу, що зазначена у позовній заяві, а також адресу згідно із відомостями, наданими адресно-довідковим підрозділом ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області. До суду повернувся конверт у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

У судовому засіданні 27 квітня 2018 року був присутній представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4

20 червня 2018 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2018 року про відкриття провадження у цивільній справі, у якій відповідач просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали, посилаючись на те, що про її існування дізнався вже після спливу такого строку. Разом з тим, суд апеляційної інстанції такі посилання апелянта не прийняв до уваги, оскільки представник відповідача був присутній у судовому засіданні 27 квітня 2018 року та ухвалою судді апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2018 року була залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків, у тому числі і для сплати судового збору.

У подальшому ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2018 року визнано неподаною та повернуто її заявнику.

Дослідивши доводи заявника та матеріали справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі.

Частинами третьою, четвертою статті 44 ЦПК України передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою затягування чи взагалі перешкоджання розгляду справи.

Саме цей критерій є основним для кваліфікації дій особи як зловживання правами.

Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.

У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 148 ЦПК України).

В даному випадку відповідач, подаючи апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження у справі, скористався своїм процесуальним правом на оскарження. Такі дії не були повторними, а той факт, що у судовому засіданні 27 квітня 2018 року був присутній його представник, не дає підстав для висновку про те, що відповідач не має можливості самостійно скористатися правом на оскарження. При цьому слід врахувати, що апеляційний суд хоча й не взяв до уваги посилання відповідача на його необізнаність щодо існування ухвали про відкриття провадження, та навіть констатував наявність певних ознак зловживання своїми процесуальними правами в діях відповідача, проте жодним чином, у тому числі й шляхом застосування заходів процесуального примусу, не відреагував. Така позиція апеляційного суду теж дає підстави для висновку про відсутність в діях відповідача необхідної сукупності ознак зловживання ним своїми процесуальними правами для застосування заходів процесуального примусу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 143, 148 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.С. Федоріщев