Рішення № 79879605, 15.02.2019, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5344/18

2/705/985/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2019 року місто Умань Черкаської області

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Кормана О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

До Уманського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивував тим, що 04.07.2017 року відповідно до наказу № 25к його було прийнято на посаду заступника директора Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» з 05.07.2017 року. 10.10.2017 року наказом № 35к його було звільнено з займаної посади згідно п.4 с.40 КЗпП України. Не погоджуючись з незаконним звільненням його з займаної посади на підставі наказу № 35к, він звернувся до Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» з вимогою від 22.08.2018 року про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наказом №32 від 22.08.2018 року його було поновлено на робочому місці заступника директора Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» з 11.10.2017 року, до виконання обов'язків заступника директора Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» приступити з 23.08.2018 року. Однак, у задоволенні його вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу йому було безпідставно відмовлено. При цьому в період з 10.10.2017 року по 22.08.2018 року (протягом 9 місяців) з вини роботодавця він був позбавлений змоги працювати та отримувати заробітну плату. 18.10.2018 року він повторно звернувся до Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 13.11.2018 року він отримав відповідь на свою вимогу, з якою позивачу стало зрозуміло, що керівництво відповідача намагається уникнути виконання вимог, передбачених ст..235 КЗпП. Відповідно до довідки № 205 від 04.10.2018 року заробітна плата за серпень 2017 року становила 1090,50 грн., за вересень 2017 року - 3744,12 грн., що складає загальну суму 4834,62 грн. Визначений розмір заробітної плати за серпень та вересень 2017 року підлягає діленню на 42 робочих дня за цих два місяці, внаслідок чого визначається середньоденна заробітна плата - 115,11 грн. Вимушений прогул за період з 10.10.2017 року по день звернення з вимогою 22.08.2017 року становить 234 робочих дні. Середньоденний заробіток становить 115,11 грн. (4834,62:42 робочі дні). 234 робочих днів х 115,11 грн. = 26935,74 грн.

Просить стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 жовтня 2017 року по 22 серпня 2018 року в розмірі - 26935,74 грн., шляхом перерахунку коштів на його картковий рахунок НОМЕР_1, відкритий у відділенні ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Ухвалою судді від 11.12.2018 року у справі відкрите спрощене позовне провадження, а також роз'яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву або пред'явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи був призначений на 14 січня 2019 року.

Ухвалою судді від 14.01.2019 року продовжено строк розгляду справи, так як неможливо було встановити, чи було дотримано право відповідача на надання відзиву на позовну заяву у визначений суддею в ухвалі від 11.12.2018 року строк, в разі направлення такого відзиву до суду поштовим зв'язком. Розгляд справи був призначений на 15 лютого 2019 року.

18 січня 2019 року до суду надійшов відзив позивача на позовну заяву, в якій відповідач лише вказує на н закладення коштів у кошторисі в фонді заробітної плати на 2019 рік виплати заборгованості по заробітній плати за судовими рішеннями, а також непередбачення таких коштів і в спецфонді відповідача. У відзиві відповідача не викладена позиція з приводу визнання чи невизнання ним позовних вимог позивача.

Суд, дослідивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, а також докази, додані позивачем до позивачем до позовної заяви, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 22 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогами: про визнання незаконним наказу №35к від 10.10.2017 року; поновлення на посаді заступника директора Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань»; стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 10 жовтня 2017 року по 21 серпня 2018 року в розмірі 51758,62 грн.

Наказом директора Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» № 32 від 22.08.2018 року «Про поновлення на посаду заступника директора ДІАЗ «Стара Умань» ОСОБА_1» скасовано наказ № 35к від 10.10.2017 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на робочому місці заступника директора Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» з 11.10.2017 року, до виконання своїх обов'язків ОСОБА_1 приступити 23.08.2018 року. При цьому, відмовлено ОСОБА_1 в нарахуванні заробітної плати за вимушений прогул. У наказі №32 від 22.08.2018 року зазначено, що відповідно до наказу №25к ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора ДІАЗ «Стара Умань» з 05 липня 2017 року. 10 жовтня 2017 року наказом №35к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади згідно п.4 ст.40 КЗпП. Поновлення на посаді заступника директора ДІАЗ «Стара Умань» мотивоване тим, що ОСОБА_1 не був на робочому місці з поважних причин і надав письмові докази. Відмова у нарахуванні заробітної плати за вимушений прогул мотивована тим, що для статті витрат за прогул не передбачено в фонді заробітної плати заповідника.

18 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача з повторною вимогою про виплату на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак вже у сумі 26935,74 грн.

13.11.2018 року відповідач надав відповідь на вимогу позивача, зазначивши, що відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно довідки №205 від 04.10.2018 року, виданої позивачу Державним історико-архітектурним заповідником «Стара Умань», ОСОБА_3 на посаді заступника директора було нараховано заробітну плату: за серпень 2017 року в сумі 1354,66 грн (фактично виплачено 1090,50 грн), за вересень 2017 року - в сумі 4651,09 грн (фактично виплачено 3744,12 грн).

З наданих позивачем доказів вбачається, що він дійсно 10 жовтня 2017 року був звільнений з посади заступника директора ДІАЗ «Стара Умань», 22.08.2018 року поновлений на казаній посаді з 11.10.2017 року, проте позивачу було відмовлено в нарахуванні та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу, на яку позивач дійсно мав право.

Проте, позивач не надав суду доказів, які б давали можливість підтвердити здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стаття 27 Закону України визначає, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 затверджений «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок).

Згідно п.п. «з» п.1 вказаного Порядку, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно абзацу 3 п.2 Порядку у випадку вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пункт 5 Порядку визначає, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивач у позовній заяві розрахував середньоденний заробіток, який поклав в основу своїх розрахунків, виходячи з того, що у серпні-вересні 2017 року робочими були 42 дні.

Проте, позивач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував фактичну кількість робочих днів, які були відпрацьовані позивачем в ДІАЗ «Стара Умань» у серпні-вересні 2017 року, у тому числі з урахуванням графіку роботи заповідника.

Тобто, суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунку позивачем середньоденної заробітної плати за два місця до його звільнення, і, відповідно, перевірити правильність суми середнього заробітку за період з 10 жовтня 2017 року по 22 серпня 2018 року, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 2 статті 77 ЦПК України визначає, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували фактичну кількість робочих днів, які були відпрацьовані позивачем в ДІАЗ «Стара Умань» у серпні-вересні 2017 року, у тому числі з урахуванням графіку роботи заповідника, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити середньоденну заробітну плату позивача за два місяці перед звільненням, і, відповідно, суд позбавлений можливості перевірити доводи позивача з приводу обґрунтованості позовної вимоги, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. cт. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 258-259, 264-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити повністю в позові ОСОБА_1 до Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області, шляхом подачі апеляційної скарги через Уманський міськрайонний суд Черкаської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя О.В.Корман