Рішення № 79879133, 08.02.2019, Чаплинський районний суд Херсонської області

Рішення набрало чинності "___"____20____р. Справа № 665/146/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2019 р. Чаплинський районний суд Херсонської області у складі:

головуючої судді - Пилипенко І.О.,

за участю секретаря судових засідань - Ткаченко Л.Г.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чаплинка, Херсонської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області - Ткаченко Світлана Анатоліївна про встановлення факту спільного проживання, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області - Ткаченко Світлана Анатоліївна у якому просила суд встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_6; визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в рівних частинах та визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області від 27.02.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №158.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з ОСОБА_6 почала проживати однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу від січня 2006 року, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.

21 жовтня 2006 року сторони зареєстрували шлюб, який було посвідчено виконавчим комітетом Асканія-Нова селищної ради Чаплинського району Херсонської області.

Вказує, що за час спільного проживання до реєстрації шлюбу - 28 квітня 2006 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу укладеного з ОСОБА_9, посвідченого державним нотаріусом Чаплинської ДНК набув право власності на квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира була придбана сторонами спільними зусиллями за спільні кошти для подальшого їх проживання як родини.

Крім того за час спільного сумісного проживання сторонами було придбано також інше рухоме майно.

Позивач вважає вказане рухоме та нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 60, 74 СК України, оскільки хоча сторони не перебували в зареєстрованому шлюбі, однак проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права і обов'язки.

Однак після звернення до суду в жовтні 2016 року з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту спільного сумісного проживання в період з 03 січня 2006 року по 20 жовтня 2006 року та розподіл спільного сумісного майна подружжя з посиланням на ст. 74 СК України, відповідачем ОСОБА_6 за договором дарування від 27.02.2017 року було відчужено квартиру АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області від 27.02.2017 року на користь ОСОБА_5. Вважає, що укладений правочин, за яким було відчужено нерухоме майно на користь матері відповідача такий, що вчинено фіктивно з метою уникнення виконання судового рішення в разі віднесення цього майна до спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права спільної сумісної власності подружжя на частину цієї нерухомості.

З огляду на викладені обставини просила суд встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_6, визнати спірний об'єкт нерухомості спільною сумісною власністю подружжя в рівних частинах та визнати недійсним договір дарування від 27.02.2017 року.

Представником відповідачів за довіреністю ОСОБА_3 09.07.2018 року подано до суду відзив на позовну заяву в якому остання просила суд в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що позивачем не наведено достатніх доказів у підтвердження своїх доводів, щодо спільного проживання з ОСОБА_6 в період з січня 2006 року по жовтень 2006 року та у свою чергу відсутні докази, які б підтверджували придбання майна за спільні кошти. Так представник відповідача вказує, що на момент придбання майна, позивач проживала та на денній формі навчалася в м. Южноукраїнськ, що виключає можливість спільного проживання з відповідачем у вказаний нею строк, так як фактично вона постійно проживала за місце навчання. Дійсно з 2005 року ОСОБА_6 зустрічався з позивачем, однак спільною сім'єю вони не проживали, спільного бюджету не мали, господарство не вели. На час придбання квартири ОСОБА_6 фактично проживав зі своїми батьками в с. Питомник Чаплинського району Херсонської області та вказана квартира була придбана за рахунок коштів батьків ОСОБА_6. Вказані обставини свідчать про те, що спірне майно було придбано відповідачем до укладення шлюбу та не може бути віднесено до спільної сумісної власності подружжя.

Крім того вказує, що посилання позивача на фіктивність укладеного 27.02.2017 року правочину, за яким було відчужено квартиру АДРЕСА_1 не відповідає дійсним обставинам, оскільки ознака фіктивного правочину властива діям обох сторін правочину. Тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. У свою чергу під час укладення договору дарування ОСОБА_6 не водив в оману іншого учасника чи третіх осіб щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників. Сторони правочину не приховували своїх дійсних намірів за цим договором, що свідчить про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним.

Позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити. Додатково суду пояснила, що познайомилася з ОСОБА_6 у травні 2005 року та він запропонував жити разом. Почали проживати разом з ОСОБА_6 з січня 2006 року. Спочатку проживали у її батьків в с. Маркеєво Чаплинського району Херсонської області. Відповідач приїжджав до її батьків та інколи залишався на ніч. З вересня 2005 року по 30 червня 2006 року вона навчалася в ліцеї в м. Южноукраїнськ Миколаївської області на денній формі навчання. На час навчання ОСОБА_6 з її батьками не проживав та приїздив інколи до неї в ліцей де вони зустрічалися.

Під час спільного проживання, їхні батьки вирішили придбати їм квартиру в смт. Асканія-Нова. ОСОБА_6 для придбання квартири звернувся до банку для отримання кредиту, який вони виплачували за спільні кошти. В грудні 2006 року після укладення шлюбу, відповідач зареєстрував її у квартирі Після розірвання шлюбу, ОСОБА_6 подарував квартиру своїй матері ОСОБА_5 з метою позбавлення її права на належну частину цього майна, яке належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 повністю підтримала позовні вимоги ОСОБА_4 та просила суд їх задовольнити з підстав вказаних у позові, оскільки сторони придбали майно за час спільного проживання, тому вказане майно відповідно до ст. 74 СК України має режим спільного сумісного майна подружжя, та відповідно до ст. 60 СК України частки подружжя є рівними. У свою чергу відчуження квартири відповідачем на користь своєї матері свідчить про фіктивність даного правочину з метою уникнення передачі частини майна на праві спільної сумісної власності подружжя позивачеві.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав їх недоведеності.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 також не визнав та заперечував проти задоволення позову, оскільки до шлюбу він разом з позивачкою не проживав однією сім'єю. Дійсно на протязі тривалого часу зустрічався з позивачем та інколи ночував у її батьків, однак до реєстрації шлюбу вони не мали взаємних прав і обов'язків, спільного бюджету. Питання щодо придбання квартири спільно не вирішували. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підставі зазначених нею у відзиві на позовну заяву. Додатково суду пояснила, що позивачем не доведено, що сторони спільно проживали в період з січня 2006 року по жовтень 2006 року, з огляду на, що квартира, яка є предметом спору, не відноситься до майна спільної сумісної власності подружжя; а враховуючи, що вимога про визнання договору дарування недійсним є похідною від вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1, за недоведеності останньої, то така підлягає залишенню без задоволення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області - Ткаченко Світлана Анатоліївна в судове засідання не з'явилася, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. При розгляді справи покладалася на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 21 жовтня 2006 року, який було розірвано рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 30 серпня 2016 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 28 квітня 2006 року ОСОБА_9 передала у власність покупця ОСОБА_6, належну продавцю квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір посвідченого державним нотаріусом Чаплинського нотаріального округу Заворотченко А.І. та зареєстровано в реєстрі за №1140.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.04.2006 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2006 року.

З виписки про погашення кредиту ОСОБА_6 від 28.04.2006 року №HEZ0GK00000603 слідує, що ОСОБА_6 04.05.2006 року по 03.10.2008 року здійснював погашення кредитного боргу помісячно.

Відповідно до копії витягу з домової книги, ОСОБА_6 з 10.05.2006 року зареєстрований по АДРЕСА_1.

У свою чергу з вказаного витягу також вбачається, що 15 грудня 2006 року у квартирі, належній ОСОБА_6 було зареєстровано позивача по справі ОСОБА_4

З наданих позивачем банківських документів, вбачається що в період з березня 2008 по 2016 рік ОСОБА_4 отримавши картку ПАТ КБ «ПрвиатБанк» активно нею користувалася, знімаючи кредитні кошти та зараховуючи їх на картку.

Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_1 від 30.06.2006 року, ОСОБА_4 у 2006 році закінчила Южноукраїнський професійний машинобудівний ліцей і здобула професію продавця продовольчих товарів, продавця непродовольчих товарів.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилається на те, що в період з січня 2006 року по жовтень 2006 року сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мали взаємні права та обов'язки, спільний бюджет, з огляду на, що придбана квартира набула статусу спільного сумісного майна подружжя.

Статтею 315 ЦПК України передбачає встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі і проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року №5, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу без виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Європейський суд з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії" вказує, що хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, позивач просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з відповідачем з 3 січня 2006 року по 20 жовтня 2006 року. Встановлення факту проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу стосується вирішення спору щодо визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 4 ст.3 цього Кодексу сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Тобто, право осіб на створення сім'ї без шлюбу законом не заборонено. Проживання жінки та чоловіка без шлюбу може бути підставою для створення сім'ї.

За загальним правилом проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ст.21 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

При цьому необхідним є встановлення обставин, на які вказує ст. 3 СК України зокрема: спільне проживання однією сім'єю; 2)спільний побут; 3) взаємні права та обов'язки.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року № 6-2253цс15.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами вважаються будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, позивач мав надати суду належні та допустимі докази спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з січня 2006 року по 20 жовтня 2006 року та ведення спільного побуту.

Однак позивачем та її представником не було надано суду жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження проживання сторонами у фактичних шлюбних відносинах з січня 2006 року по 20 жовтня 2006 року, таких доказів матеріали справи не містять.

Так на підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також ведення спільного господарства та придбання спірного майна, позивач просила взяти до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків та письмові докази.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що є матір'ю позивачки. Після закінчення школи у 2005 році, її дочка познайомилася з ОСОБА_6 та вони почали зустрічатися. Відповідач приїжджав до них в гості, однак на ніч не залишався. Після школи дочка вступила на денну форму навчання до ліцею в м. Южноукраїнськ Миколаївської області. ОСОБА_6 їздив до неї в ліцей в гості. Разом вони не проживали, спільний побут та бюджет не вели. Влітку 2006 року було сватання. Їй відомо, що на купівлю квартири ОСОБА_6 взяв кредит, який в подальшому виплачували разом з її дочкою. Вона у свою чергу допомагала робити ремонт у квартирі. Вказує, що в квартиру позивач з відповідачем переїхали після укладення шлюбу та з того часу у них почалося спільне життя.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою батьків позивачки. Бачила що до одруження ОСОБА_6 приїздив до с. Маркеєво. Після одруження деякий час проживали у батьків позивачки в с. Маркеєєво Чаплинського району. Їй відомо від матері позивачки, що остання допомагала з ремонтом у квартирі та допомагали їм з погашенням кредиту та продуктами харчування.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_5 та проживає в с. Питомник. Вказує, що остання придбала квартиру для свого сина в смт. Асканія-Нова до його одруження. До одруження відповідач проживав у своєї матері в с. Питомник; ОСОБА_4 вперше побачила після одруження.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_5 в с. Питомник Чаплинського району Херсонської області, а тому їй відомо, що за грошові кошти від вирощування овочевих культур, мати відповідача придбала йому квартиру в смт. Асканія-Нова. До одруження ОСОБА_6 проживав разом з матір'ю. Вперше ОСОБА_4 вона побачила після одруження.

Аналізуючи покази свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14, суд приходить до висновку, що вони не підтверджують доводів ОСОБА_4, щодо спільного проживання сторін у спірний період однією сім'єю та навпаки вказують на те, що до одруження ОСОБА_6 проживав у своєї матері в с. Питомник та інколи приїздив до ОСОБА_4 за місцем проживання її батьків.

У свою чергу, покази свідка ОСОБА_11 повністю спростовують доводи позивача, щодо факту спільного проживання сторін в період до реєстрації шлюбу, та взагалі нею заперечувалися. Остання у своїх показах вказувала на неприпустимість проживання її дочки ОСОБА_4 до шлюбу з чоловіком однією сім'єю та підтвердила, що взаємні права та обов'язки, а також спільний бюджет у сторін виникли лише після реєстрації шлюбу.

На підтвердження доводів проживання однією сім'єю позивач надала письмові документи, проте їх не можна вважати належними доказами, оскільки відомості про її роботу в період з 2007 року, зазначені у трудовій книжці та банківські документи про рух коштів по її кредитній картці не доводять факт проживання однією сім'ю.

У свою чергу ОСОБА_6 заперечував факт спільного проживання з позивачем у вказаний у позові період та зазначав, що до одруження проживав окремо від позивача за місцем проживання своєї матері, що узгоджується з поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні. Належних та допустимих доказів на спростування вказаного позивачем не надано.

За наведених обставин суд вважає, що достатніх доказів того, що в період вказаний позивачем вони вели з відповідачем спільне господарство, мали єдиний бюджет, взаємні права та обов'язки, разом працювали, отримували спільні доходи та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, матеріали справи не містять.

Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна, є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, 28 квітня 2006 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою відповідачем на підставі договору купівлі-продажу придбано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу. Згідно п.2 вказаного договору, продаж квартири вчинено за 6000 грн., і вказані кошти продавець повністю одержав до підписання цього договору.

28.04.2006 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано на відповідача ОСОБА_6

Таким чином, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 право особистої власності у відповідача ОСОБА_6 виникло з моменту її придбання та реєстрації, тобто з 28 квітня 2006 року до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_4 про те, що грошові кошти за квартиру придбану відповідачем вони сплачували в рахунок спільних коштів, оскільки згідно наданою випискою про погашення кредиту від 12.09.2014 року №1775886 ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №HEZ0GK00000603 від 28.04.2006 року, вказаний договір діяв з 28.04.2006 року по 03.10.2008 року, і та обставина, що відповідач укладав договір кредиту для отримання коштів на придбання квартири та сплачував цей кредит разом із позивачкою в період їх шлюбу за спільні сумісні кошти, дає право позивачу ОСОБА_4 ставити питання про поділ цих коштів між сторонами, а не про поділ квартири, яка є особистою власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на викладене позивачем не надано суду доказів для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін у розумінні ст. 74 СК України.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 не була спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а норми ЦК України надають право власнику майна на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним правочину, на підставі якого вказане майно було відчужено, відповідно до вимог ст. 234 ЦК України.

Відповідач спростував існуючу презумпцію того, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Доказів протилежного суду надано не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірне житлове приміщення було придбано за особисті кошти відповідача, а тому в силу положень ст.57 СК України є об'єктом його особистої приватної власності.

За відсутності доказів, які у своїй сукупності давали б змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, правові підстави для задоволення пред'явленого позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області - Ткаченко Світлана Анатоліївна про встановлення факту спільного проживання, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У відповідності до п.п. 15.5 Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Чаплинський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18.02.2019 року.

Суддя І.О. Пилипенко