Рішення № 79872241, 14.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"14" лютого 2019 р. № 520/10416/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Мадевська Е.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 24) про скасування рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 22.12.2015 року № 226 стосовно Громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позову зазначено, що Рішенням Головного управлінням Державної міграційної служби України в Київській області від 22.12.2015 року №226 було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні на ім'я громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач з зазначеним рішення не погоджується, вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому є таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні адміністративного позову зазначивши, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 22.12.2015 року № 226 стосовно Громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасування та просив розгляд справи провести за його відсутності.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З огляду на вищезазначене та приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 16.07.2015 року до УДМС України надійшов запит з ГУ ДМС України щодо підстав видачі тимчасової посвідки на постійне проживання на ім'я позивачки - Громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, серії НОМЕР_1 виданої 16.02.2006 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області, терміном дії безстроково.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 року за № 1335/23867, прийнятого відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 28.03.2012 № 251 (далі - Постанова КМУ № 251), передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви перевіряє:

- наявність підстав для обміну посвідки;

- звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах;

- перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку (Постанова КМУ № 251).

На виконання зазначеної норми УДМС України на підставі запиту ГУ ДМС України, було проведено перевірку матеріалів особової справи позивачки за № 55185, щодо законності надання дозволу на імміграцію.

Також судом встановлено, що проведеною перевіркою матеріалів справи встановлено, що позивачка громадянка СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспортний документ НОМЕР_2 виданий 14.11.2000 року посольством В'єтнаму в Україні, звернулася 13.08.2005, до Васильківського MB ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є матір'ю іммігранта, оскільки її неповнолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець міста Харкова, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України».

15.02.2006 відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення про надання позивачці дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1.

Суд зазначає, що відповідно до вказаної правової норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

При цьому судом встановлено, що неповнолітній син позивачки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент прийняття документів у його матері, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.

Таким чином суд зазначає, що отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно, а отже позивачка не могла бути визнана, як мати іммігранта.

Також судом встановлено, що на підставі пункту 6 статті 12 Закону, УДМС України 21.09.2015 року листом № 4/1-4472 було направлено до Департаменту по роботі з іноземцями та особами без громадянства ДМС України, справу про надання дозволу на імміграцію позивачки разом з висновком перевірки законності надання такого дозволу для погодження прийняття рішення про скасування наданого дозволу на імміграцію.

21.12.2015 до УДМС України надійшов лист № 20106 від Департаменту по роботі з іноземцями та особами без громадянства ДМС України, яким повідомлено про доцільність підтримання в цілому та рекомендовано до затвердження проекту висновку про скасування наданого дозволу позивачу на імміграцію.

22.12.2015 УДМС затверджено висновок про перевірку законності надання дозволу на імміграцію позивачки, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, визнавши недійсною посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 16.02.2006 року для здійснення заходів щодо її вилучення.

Рішенням УДМС України № 226 від 22.12.2015, позивачці було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, а саме посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 видану 16.02.2006 року.

22.12.2015 УДМС України листом № 4/1-5855 було направлено до ГУ ДМС України копію рішення про скасування дозволу на імміграцію та копію висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію після погодження з ДМС України для повідомлення позивачки та вжиття відповідних заходів.

Надаючи правову оцінку зазначеним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 12 Закону визначено, що дозвіл на імміграцію в може бути скасовано у інших випадках, передбачених Законами України. Оскільки у сфері надання іноземцям та особам без громадянства дозволу на постійне проживання діють лише Закони України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Імміграцію». Вказана правова норма застосовується у випадках виявлення фактів видачі дозволів на імміграцію на основі документів, що не підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачено статтею 4 Закону, або у разі встановлення інших порушень вимог вказаних Законів України при оформленні дозволу на імміграцію.

Вимогами пунктів 21, 22 Порядку провадження встановлено, що питання щодо скасування дозволу на імміграцію мають право порушувати ДМС, її територіальні органи територіальні підрозділи, якщо відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними скасовується обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, встановлених статтею 12 Закону та надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Відповідно до пункту 18 Порядку оформлення, виготовлення видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 посвідки на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, уразі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону.

Відповідно до статті 12 Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України (в редакції закону України «Про імміграцію», яка буда чинна на момент скасування дозволу на імміграцію позивачу).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки рішення № 226 від 22.12.2015 року про скасування позивачці - ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, виданого 16.02.2006 року, є законним та таким, що прийняте в межах чинного законодавства України, оскільки зазначене рішення було отримано позивачкою, як матір'ю іммігранта, хоча на час отримання даного рішення син позивачки - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України, а тому дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 16.02.2006 року є незаконним.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 24) про скасування рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2019 року.

Суддя Спірідонов М.О.