Рішення № 79867245, 14.02.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.02.2019 Справа № 920/893/18

Господарський суд Сумської області, у складі судді Спиридонової Н.О., при секретарі судового засідання Гребенюк С.В., розглянувши матеріали справи № 920/893/18 в порядку загального позовного провадження:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720),

до відповідача: Комунального підприємства Білопільської міської ради «Теплосервіс Білопілля» (41800, Сумська область, м. Білопілля, вул. Соборна (Леніна), буд. 87, ідентифікаційний код 37601105),

про стягнення 192420,30 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 1662/14-БО-29 від 22.11.2013,

представники сторін:

позивача - Піун С.П. (довіреність № 14-18 від 16.01.2019);

відповідача - Галун Б.В. за довіреністю б/н від 29.11.2018.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява до відповідача, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 192420,30 грн. за договором купівлі-продажу № 1662/14-БО-29 від 22.11.2013, укладеним між сторонами, з яких: 96474,85 грн. пеня за неналежне виконання умов договору, 15055,47 грн. 3% річних, 80889,98 грн. інфляційні втрати, а також судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи в сумі 2886,30 грн.

30.11.2018 до суду надійшов відзив № 548 від 29.11.2018 відповідача на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем у розрахунку визначено суму позову станом на лютий місяць 2018 року у котрої на день подачі позовної заяви - жовтень місяць 2018 року сплив термін позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте надіслав відповідь № 14/4-3192 від 06.12.2018 на відзив відповідача, в якій зазначає, що посилання відповідача на пропуск позовної давності є безпідставними, оскільки позивач звернувся з позовом до відповідача в межах погодженого сторонами в добровільному порядку умовами договору 5-річного строку позовної давності.

17.01.2019 від відповідача до суду надійшло клопотання № 22 від 16.01.2019, в якому відповідач просить суд задовольнити позовні вимоги позивача частково, а саме зменшити суму нарахованої пені в розмірі 96474,85 на дві третини.

30.01.2019 до суду надійшли заперечення № 14/4-166 від 24.01.2019 позивача на клопотання про зменшення пені, в яких зазначив, що відповідачем жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов'язання у строк, визначений умовами договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем сум задоволенню не підлягає.

12.02.2019 до суду надійшли заперечення № 75 від 11.02.2019 відповідача, в яких просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки остаточний розрахунок за природний газ, отриманий за договором № 1662/14-БО-29 від 22.11.2013 здійснено 31.03.2015, тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, та оцінивши надані докази, суд встановив:

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі-продавець, позивач) та Комунальним підприємством Білопільської міської ради «Теплосервіс Білопілля» (далі-покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1662/14-БО-29 від 22.11.2013 та додаткові угоди до нього (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 1070 тис.куб.м., в тому числі по місяцях кварталів визначених в графіку, що міститься в договорі.

Згідно із пунктом 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 Договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3459,00 грн. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 17%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60 грн., крім того ПДВ - 17% - 50,25 грн., всього з ПДВ - 345,85 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3823,78 грн., крім того ПДВ - 17% - 650,04 грн., всього з ПДВ - 4473,82 грн.

В подальшому, сторонами було укладено додаткові угоди до договору №1 від 31.01.2014, №2 від 29.04.2014, №3 від 20.05.2014, №4 від 13.06.2014, №5 від 16.09.2014, №6 від 10.10.2014, № 7 від 23.12.2014, №8 від 22.12.2014, якими було змінено ціну газу.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3005646,99 грн., що підтверджується наданими в матеріали справи, підписаними сторонами актами приймання-передачі.

Згідно пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Разом з тим, відповідачем не виконано зобов'язання у строк встановлений умовами договору.

У зв'язку з порушенням строків оплати за поставлений природний газ, позивач вимагає стягнення 96474,85 грн. пені, 15055,47 грн. 3% річних, 80889,98 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов'язку сплатити неустойку.

Відповідно до положень ст.. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем надано розрахунок пені за січень - квітень 2014 року та жовтень, грудень 2014 року у розмірі 96474,85 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за січень - квітень 2014 року та жовтень - грудень 2014 року у розмірі 15055,47 грн. та інфляційних втрат за січень-квітень 2014 року у розмірі 80889,98 грн.

30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас, частиною третьою статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, із правового аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що частина 3 статті 7 Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, та і у спосіб списання цих нарахувань.

При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічні висновки щодо застосування відповідної норми права, викладені в постанові Верховного Суду по справі № 905/301/18 від 18.12.2018.

З огляду на те, що предметом спору у даній справі є стягнення пені, трьох процентів річних та втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, і така заборгованість погашена відповідачем до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», заявлені до стягнення нарахування підлягають списанню в силу приписів статті 7 Закону, а отже, у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, оскільки в позові відмовлено.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

Повний текст рішення складено 18.02.2019.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя Н.О. СПИРИДОНОВА