Рішення № 79866743, 18.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2019

Справа № 910/15969/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні

справу № 910/15969/18

за позовом приватного підприємства "Творча майстерня "Престиж"

до публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 430 707,38 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 430 707,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.04.2018р. між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23.03.2009р. за № 240947, якою вказаний договір розірвано за згодою сторін. При цьому, актом звіряння розрахунків за теплову енергія від 31.05.2018р. сторонами встановлено переплату позивачу на користь відповідача в розмірі 430 707,38 грн.

14.06.2018р. та 17.10.2018р. позивач направляв на адресу відповідача вимоги про повернення надмірно сплачених коштів, які відповідач залишив без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом порушених прав до господарського суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2018р. позовну заяву приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж» до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 430 707,38 грн. залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

18.12.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання ухвали від 03.12.2018р.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 28.01.2019р.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При цьому, 09.01.2019р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін процесуально обмежує можливості відповідача захистити свої права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019р. відмовлено в задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства “Київенерго” про розгляд справи № 910/15969/18 за правилами загального позовного провадження.

10.01.2019р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивач не звертався до відповідача саме з вимогою про повернення грошових коштів в досудовому порядку, а також вказує на про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.03.2009 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є публічне акціонерне товариство "Київенерго" (за договором - енергопостачальна організація) та приватного підприємства "Творча майстерня "Престиж" (за договором - абонент) було укладено договір №240947 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі – договір), предметом якого за умовами п.1.1 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2 додатку №4 до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Як зазначено позивачем, за період дії договору, ним сумлінно виконувались договірні обов’язки та своєчасно сплачувались кошти за надані послуги.

Так, згідно картки рахунку 633 позивача, останнім на адресу відповідача були перераховані грошові кошти 23.01.2018р. позивачем перераховано на рахунок відповідача 96 000,00 грн., 05.02.2018р. перераховано на рахунок відповідача 96 000,00 грн., 02.03.2018р. перераховано на рахунок відповідача 12 000,00 грн., та 02.04.2018р. – 120 000,00 грн., загалом 432 000,00 грн.

Згідно з п.8.2 договору, договір припиняє свою дію у випадках, зокрема, взаємної згоди сторін про його припинення.

Так, між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору від 23.03.2009 року №240947, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 року договір від 23.03.2009 року №240947, у зв’язку з чим з вказаної дати припиняються зобов’язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов’язання абонента, що виникли за договором та залишилися невиконаним на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами.

Також, 31.05.2018 року між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору №240947 від 23.03.2009 року, в якому зазначено, що станом на 01.06.2018 року існує переплата позивачем на користь позивача за теплову енергію з урахування ПДВ у сумі 430 707,38 грн..

Листом №91 від 14.06.2018р. позивач звернувся до відповідача з проханням повернути наперед сплачені за договором кошти в сумі 430 707,38 грн., який отриманий відповідачем 15.06.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Також, 17.10.2018р. позивачем направлено відповідачу претензію за вих. №170 від 16.10.2018 року з вимогою в семиденний строк з дати отримання претензії перерахувати на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 430 707,38 грн., яка отримана відповідачем 18.10.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідач вказані лист та претензію залишив без відповіді та задоволення.

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 430 707,38 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача 432 000,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи картками рахунку 633 відповідача, що також відповідачем не заперечується.

Судом також встановлено факт підписання між сторонами акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.2018р., за яким сальдо розрахунків на користь позивача за теплову енергію з урахуванням ПДВ станом на 01.06.2018р. складає 430 707,38 грн. Ці обставини відповідачем також не заперечуються.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 ЦК України.

Отже, під час розгляду справи, суд встановив факт наявності переплати позивачем вартості теплової енергії за договором на суму 430 707,38 грн., і такі обставини відповідачем не заперечуються.

Відповідно до ч.2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно абз. 2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.

Судом встановлено, що претензія позивача за №170 від 16.10.2018 року щодо повернення коштів в сумі 430 707,38 грн. отримана відповідачем 18.10.2018 року, а тому, суд погоджується з твердженням позивача, що обов’язок відповідача з повернення коштів виник станом на день звернення позивача за даним позовом до суду.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з роз'ясненнями пленуму Вищого господарського суду України, наданими у п. 2 постанови № 6 від 23 березня 2012 р. "Про судове рішення", суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Претензією № 170 від 16.10.2018р. позивач вимагав від відповідача повернення йому безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 430 707,38 грн.

Доказів повернення відповідачем вказаних грошових коштів суду не надано.

Враховуючи, що спірний договір між сторонами розірвано, та, відповідно, постачання теплової енергії за умовами спірного договору є неможливим з моменту його розірвання, а тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зазначення відповідача у відзиві, що позивачем не дотримано порядку пред’явлення вимоги відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що обрання певного засобу правового захисту, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошових коштів у сумі 430 707,38 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, ідентифікаційний код 00131305) на користь приватного підприємства "Творча майстерня "Престиж" (04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 6, корпус 4, літ. А; ідентифікаційний код 31902622) грошові кошти у сумі 430 707 грн. 38 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6460 грн. 61 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.02.2019р.

Суддя А.І. Привалов