Рішення № 79864741, 31.01.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15941/15-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2019 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Ясеновенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення неустойки, грошової компенсації та морального відшкодування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із вимогами до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» і просить визнати договір фінансового лізингу №002133 від 26.01.2015р. недійсним з дати його укладення, стягнути з відповідача в сумі 34 000,00грн.комісійного збору і перший внесок в сумі 170 000,00грн. , стягнути збитки в сумі 150,00грн. і 102,00грн., стягнути грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 10 000,00грн., відшкодувати судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в односторонньому порядку як лізингодавець без належного письмового повідомлення змінив умови договору, необґрунтовано змінив вартість предмету лізингу у сторону збільшення, про що у договорі фінансового лізингу №002133 від 26.01.2015р. не йдеться. Також позивач наголошує на тому, що відповідачем змінені істотні умови договору лізингу. 09 лютого 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою про те, що вважає договір неукладеним і вимогою про повернення сплачених коштів. Відповідач своїх зобов'язань ні за договором ні на вимогу позивача не виконав. Також позивач вказує на несправедливі умови укладеного договору, зокрема щодо нечіткого визначення предмету лізингу, можливість розірвання договору відповідачем без попередження позивача, можливість здійснення лізингодавцем передачі своїх прав без згоди іншої сторони та неможливість здійснення таких дій з боку позивача, не однакової відповідальності сторін у разі порушення умов договору , що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Наголошує позивач на наданні неповної інформації про предмет фінансового лізингу, безпідставної пропозиції щодо укладення додаткової угоди та спричинення у зв'язку з цим моральної шкоди.

Будучи належним чином повідомлені про час, дату і місце проведення судового засідання сторони в судове засідання не з'явилися, про причини неявки до суду не повідомили, від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, а від представника відповідача письмові заперечення, а тому за таких обставин, визнавши достатніми наявні в справ матеріали, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи та ухвалити рішення, а відтак дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 002133.

Відповідно до умов п. 1.1 договору лізингодавець ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» зобов'язався придбати на ім'я ОСОБА_2 автомобіль марки Nissan Juke відповідно до специфікації, за ціною 340 тис. грн відповідно п. 3.2 договору і додатку до договору № 1. Згідно з п. 1 ст. 806 ЦК України, це не прямий договір лізингу.

На виконання умов договору фінансового лізингу позивачем 26 січня 2015 року було сплачено 34 тис. грн комісійного збору і 03 лютого 2015 року внесено перший внесок (авансовий платіж) в сумі 170 тис. грн. Подальші платежі позивач була зобов'язана сплачувати відповідно до додатку № 2 до договору.

Згідно з п. 5.1 договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу протягом 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 зазначала, що укладений нею з відповідачем договір фінансового лізингу від 26 січня 2015 року є недійсним, так як суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими, є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договорів відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказаний висновок відповідає висловленій Верховним Судом України позиції у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Стаття 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору, позивачем було сплачено на користь відповідача 34 000,00 грн. комісійного збору і 170 000,00 грн. авансового платежу, а 136 000,00 грн. відповідачем було повернуто, тому кошти у розмірі 68 000,00 грн., а також суму касового збору у розмірі 252,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Беручи до уваги усе вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Поряд із цим, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин.

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки в ході розгляду справи знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, моральну шкоду, яка полягає в нанесенні моральних страждань, які призвели до необхідності прикладання додаткових зусиль для організації життя, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з обставин справи, суд вважає, що розмір моральної шкоди визначений позивачем в сумі 10 000,00 грн. є надмірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 2 000,00 грн.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2 264,32 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 12-13, 89, 95, 141, 247, 258-259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення неустойки, грошової компенсації та морального відшкодування - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 002133, укладений 26 січня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 68 252,00 грн. та моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2судовий збір у розмірі 2 264,32 грн.

Позивач - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1);

Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, оф. 613, код ЄДРПОУ 38865527).

Рішення може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Учасник справи, якому рішення суду не була вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя В. А. Писанець