Ухвала суду № 79861312, 07.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/144/19 Справа № 712/10615/16-к Категорія: п. 4 ч.2 ст.115 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурорівОСОБА_6, ОСОБА_7,

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9,

потерпілої ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси матеріали кримінального провадження № 12016251010002607 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 з доповненнями, на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2018 року, яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, раніше не судимий, -

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст.115 КК України, на 12 років позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України ОСОБА_8 зараховано у строк відбування покарання термін його попереднього ув’язнення з 25 березня 2016 року по 20 червня 2017 року, з розрахунку:1 день попереднього ув’язнення за 2 дні позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави судові витрати в сумі 1101 грн. 35 коп. за проведення судово-дактилоскопічної та хімічної експертиз.

Цивільний позов ОСОБА_10, про стягнення з ОСОБА_8 200000 грн. майнової шкоди, залишено без розгляду.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 23 березня 2016 року близько 1 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на території парку «Хіміків», неподалік перехрестя вул. Р.Люксембург та проспекту Хіміків в м. Черкаси, на грунті неприязних стосунків, під час раптово виниклої сварки з ОСОБА_12, умисно, з метою вбивства, наніс йому численні удари ножем по голові, шиї, грудній клітці, кінцівках та в живіт, завдаючи потерпілому сильного фізичного болю, психічних та моральних страждань, чим спричинив згідно висновку експерта тяжкі тілесні ушкодження у вигляді рани в лівій підвушній ділянці, ушкодження лівої нижньощелепної слинної залози та лівої загальної сонної артерії, проникаючі ушкодження грудної клітки та живота із ушкодженням лівої легені, клітковини середостіння та навколосерцевої сумки зліва та сальника, сліпих поранень та ран голови, шиї, грудної клітки і кінцівок, синці на шиї, кінцівках та грудній клітці, які ускладнилися розвитком гострої крововтрати, від яких потерпілий помер на місці їх заподіяння.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу в якій, не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікації його дій, просив його скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого внаслідок м’якості, та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції в достатній мірі не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, рівень його суспільної небезпечності та дані про особу обвинуваченого. Крім того, не враховано, що злочин обвинуваченим вчинено в стані алкогольного сп’яніння, винним себе він не визнав, покази давати відмовився, що свідчить про не усвідомлення ним протиправності своїх дій.

В доповненнях до апеляційної скарги прокурор, не заперечуючи правильності доводів, наведених в апеляційній скарзі, в тому числі щодо необґрунтованого призначення судом першої інстанції обвинуваченому покарання внаслідок м’якості, просив вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції ЗУ № 838-VIII від 26.11.2015 зарахувати обвинуваченому у строк відбування призначеного покарання період його попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з 21.06.2017 по день розгляду справи апеляційним судом Черкаської області.

На вказаний вирок обвинуваченим ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу в якій останній, вважаючи його незаконним та необгрунтованим, просив змінити через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що стало підставою неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та перекваліфікувати його дії на ст. 118 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, просили її задовольнити та частково підтримали апеляційну скаргу прокурора з доповненнями в частині зарахування обвинуваченому строку попереднього ув’язнення відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України; думку прокурора Рідзель О.В., яка підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні з доповненнями та заперечила проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; думку потерпілої ОСОБА_10, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора з доповненнями та заперечила проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора з доповненнями підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга обвинуваченого до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Так, висновки міськрайонного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України судом першої інстанції кваліфіковано вірно.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_8 своєї вини у пред’явленому йому обвинуваченні, його винуватість у вчиненні умисного вбивства, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні судом першої інстанції та наведеними у вироку доказами.

Зокрема, показаннями свідка ОСОБА_13, даними в суді першої інстанції про те, що з ОСОБА_8 вона знайома з жовтня 2015 року. 23 березня 2016 року Богдан прийшов до неї додому в с. Степанки Черкаського району під ранок і сказав, що йому нікуди йти, вона дозволила йому залишитися у неї. ОСОБА_8 розповів їй, що: « получилось вбивство в Черкасах в парку на хімселищі», що він вбив чоловіка, який до нього приставав, ображав та хотів забрати все що у нього було. На тілі ОСОБА_8 були синці. Він виправ свій одяг в її будинку.

Показаннями свідка ОСОБА_13, даними в суді першої інстанції про те, що 23 березня 2016 року під ранок до його оселі в с. Степанки по вул. Шевченка, 66 , Черкаського району прийшов знайомий його доньки ОСОБА_13 – Богдан. Вони про щось довго розмовляли в її кімнаті. Згодом дочка пішла до школи, а Богдан виправ свій одяг. Коли прийшла дочка зі школи - вони разом пішли гуляти. Пізніше донька сказала йому, що ОСОБА_8 прийшов до неї в с. Степанки пішки з м. Черкаси.

Даними протоколу огляду місця події від 23 березня 2016 року із фототаблицями до нього, згідно яких на території парку «Хіміків», неподалік перехрестя вул. Р.Люксембург та проспекту Хіміків в м. Черкаси виявлено труп ОСОБА_12 з пораненням голови, шиї та тулуба (т. 2 а.п.44 - 50,т.2);

Даними протоколу огляду мобільного телефону «Бравіс», який належить ОСОБА_8, згідно яких папка «Відео» містить відеофайл на якому йдеться про виявлення в парку «Хіміків» в м. Черкаси особи з тілесними ушкодженнями. В нижній частині міститься надпис: «Новини Вікна 23.03.2016».

Показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, даними в суді першої інстанції про те, що 22 березня 2016 року близько 23-30 години, вони, як працівники Управління патрульної поліції, перебуваючи на маршруті патрулювання біля парку «Хіміків», зробили зауваження двом хлопцям, які вийшли з магазину «Людмила», за розпивання пива. Прізвище одного з них було Азаров. Зробивши зауваження - вони поїхали далі по маршруту, а хлопці пішли в напрямку скверу «Хіміків».

Даними протоколів пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 травня 2016 року, згідно яких свідки: ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на фото впізнали ОСОБА_8, як хлопця, якого вони бачили під час патрулювання 23 лютого 2016 року близько 23 год. 30 хв. разом з ОСОБА_12 біля парку «Хіміків» в м. Черкаси (т.2а.м.153-160).

Даними протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 та стенограмою до нього від 26 березня 2016 року, згідно яких обвинувачений вказав час і місце, де виник конфлікт з ОСОБА_12 та детально показав механізм нанесення ножем тілесних ушкоджень потерпілому (т. 2 а.м. 95-126)

Даними протоколу № 892т від 14 червня 2016 року про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та стенограмою до нього, згідно яких ОСОБА_8 розповідав про обставини нанесення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_12 (т.2а.п.179-194);

Даними висновку судово-медичної експертизи № 03-01/237 від 23 березня 2016 року, згідно яких причиною смерті ОСОБА_12 є сполучена травма голови, шиї та тулуба, яка ускладнилася розвитком гострої крововтрати. При проведенні експертизи були виявлені наступні ушкодження: сліпе поранення голови у вигляді рани в лівій підвушній ділянці, ушкодження лівої нижньощелепної слинної залози та лівої загальної сонної артерії, проникаючі ушкодження грудної клітки та живота із ушкодженням лівої легені, клітковини середостіння та навколосерцевої сумки зліва та сальника, які виникли незадовго до настання смерті від дії знаряддя, що володіє властивостями плаского колюче-ріжучого, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя; сліпі поранення та рани голови, шиї, грудної клітки, кінцівок, наскрізне поранення правої кисті, які виникли незадовго до настання смерті від дії якогось знаряддя, що володіє властивостями плаского колюче-ріжучого, та відносяться до категорії ушкоджень легкого ступеня тяжкості; синці на шиї , кінцівках та грудної клітки , подряпини на шиї, грудній клітці та голові, садна на голові та тулубі, виникли незадовго до настання смерті від дії твердого тупого предмету та відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості (т.2 а.м.73-76);

Даними висновків судово – імунологічних експертиз №05-1-08/79 від 28 квітня 2016 року, №05-1-08/75 від 29 квітня 2016 року, згідно яких на джинсових штанах ОСОБА_8, вилучених з квартири АДРЕСА_1, на навушниках для прослуховування музики, вилучених з будинку №69 по вул. Шевченка в с. Степанки Черкаського району, де проживав ОСОБА_8, виявлені сліди крові, походження якої від ОСОБА_12 не виключається (т. 2 а.м.134-137, 142-145);

Даними висновку судово-психіатричної експертизи №158 від 4 серпня 2016 року, згідно яких ОСОБА_8 хронічним психічним захворюванням, тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, недоумством або іншим хворобливим станом психіки в період вчинення інкримінованого йому діяння, не страждав і на тепер не страждає. (т. 2 а.м.165-170).

Враховуючи висновки судово-медичних експертиз, характер та локалізацію нанесення тілесних ушкоджень, механізм їх нанесення та інші докази по справі колегія суддів вважає, що нанесення обвинуваченим ОСОБА_8 численних ударів ножем в життєво важливі органи потерпілого – голову, шию, грудну клітку та живіт, свідчить про направленість умислу ОСОБА_8 на позбавлення життя ОСОБА_12 та вчинення злочину з особливою жорстокістю.

Аналіз наведених доказів в їх сукупності з доказами, на які маються посилання у вироку суду, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який він засуджений і його дії за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи обвинуваченого щодо необхідності перекваліфікувати його дії на ст. 118 КК України, оскільки вбивство потерпілого ОСОБА_12 було ним скоєно в стані необхідної оборони при перевищенні її меж, умислу спрямованого на вбивство потерпілого в нього не було, він захищався від посягань потерпілого, який забрав його мобільний телефон та вимагав гроші , є безпідставними, об’єктивно не підтверджені та спростовуються наступними доказами, а саме: даними протоколу слідчого експерименту, в ході якого ОСОБА_8 розповів про події, які відбулися 23.03.2016 року між ним та ОСОБА_12, та показав, як, та в які частини тіла наносив йому удари ножем (т. 2 а.п. 95-126); показаннями обвинуваченого ОСОБА_8, даними в суді апеляційної інстанції, про те, що потерпілий ОСОБА_12 наніс йому удар в живіт та голову, між ними зав’язалась бійка, в ході якої ОСОБА_8 почав наносити потерпілому численні удари в різні частини тіла перочинним ножем, коли агресія з боку потерпілого припинилась, обвинувачений забрав у нього свій телефон та пішов; даними висновків судово–медичних експертиз та іншими вищепереліченими доказами .

За змістом статті 36 КК України необхідна оборона - це правомірний захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими, відповідно до частини першої статті 36 КК України, є будь-які дії особи, які безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної і невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, та у зв'язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення. А така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і невідворотною шкодою для охоронюваних законом прав та інтересів.

В основі розмежування умисного вбивства (частина перша статті 115 КК) та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК) перебуває мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження між обвинуваченим та потерпілим виникла сварка, в ході якої, як стверджує обвинувачений ОСОБА_8, потерпілий вдарив обвинуваченого в живіт та голову, при цьому у ОСОБА_12 не було в руках жодного предмета, який становив би реальну загрозу для ОСОБА_8 В свою чергу обвинувачений наніс численні удари ножем по голові, шиї ( пошкодив сонну артерію), грудній клітці ( пошкодив легеню та серце), по кінцівках та в живіт потерпілого, завдаючи останньому сильного фізичного болю, психічних та моральних страждань, внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

Стороною захисту не доведено, що обвинувачений не міг іншим чином зупинити дії потерпілого, а також не мав можливості вирішити конфліктну ситуацію, в тому числі - шляхом залишення парку.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що дії потерпілого за своїми об’єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди обвинуваченому, які у зв’язку з цим викликали невідкладну необхідність у нанесенні ОСОБА_12 численних ударів ножем в життєво важливі органи (голову, шию, грудну клітку, живіт).

Доводи обвинуваченого про те, що він не пам’ятає обставин нанесення ударів ножем потерпілому, куди саме, скільки і в які частини тіла, оскільки перебував в збудженому емоційному стані, спростовуються даними висновку судово-психіатричної експертизи №158 від 4 серпня 2016 року відповідно до якого, ОСОБА_8 в період часу до яких відноситься діяння не знаходився у стані фізіологічного афекту, а також в іншому емоційному стані, який суттєво вплинув на його свідомість та поведінку, міг усвідомлювати та керувати своїми діями, про що свідчить його правильне орієнтування в навколишньому та особах, певна послідовність і цілеспрямованість дій, відсутність в його поведінці, висловлюваннях в той період часу ознак марення, галюцинацій, розладів або інших порушень свідомості.

Отже, завдаючи удари потерпілому ОСОБА_12 у життєво важливі органи, а саме: голову, шию, грудну клітку, живіт, обвинувачений усвідомлював можливість заподіяння смерті потерпілому, свідомо припускав можливість настання таких наслідків, його дії співвідносилися з реальною ситуацією, носили достатньо послідовний характер, що свідчить про направленість умислу на позбавлення життя ОСОБА_12.

Згідно правових висновків Верховного Суду України у справах № 5-12кс14, № 5-34кс 14, № 5-27кс 14, та Верховного Суду у справах № 51-2476км18, № 51-1747км18 особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров’я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлено і іншими мотивами, наприклад, наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, котра перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Більше того, вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, також кваліфікується як умисне вбивство.

Зважаючи на зазначені вище обставини та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що ОСОБА_8, завдаючи потерпілому численних ударів ножем в життєво важливі органи, перебував в стані необхідної оборони та перевищив її межі, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 118 КК України, оскільки в його діянні наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто умисного вбивства з кваліфікуючою ознакою – особлива жорстокість.

З огляду на викладене, доводи ОСОБА_8 про відсутність умислу на вбивство ОСОБА_12 об’єктивно не підтверджені та спростовуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, дослідженими в судовому засіданні, які є достовірними, послідовними, узгоджуються між собою та спростовують його версію подій, а тому розцінюються колегією суддів як намагання обрати такий спосіб захисту з метою зменшення відповідальності за вчинене і, як наслідок - призначення більш м’якого покарання.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що потерпілий ОСОБА_12 застосовував до нього насильство, а саме: наносив удари та душив, від чого в нього були наявні тілесні ушкодження не узгоджуються з висновком експерта № 02-01/530 від 26.03.2016 згідно якого у ОСОБА_8 мали місце ушкодження: крововиливи та садна обох кистей, подряпини правої та лівої кистей, садно правої гомілки. Подряпини виникли від дії гострого предмета, всі інші ушкодження виникли від дії тупих предметів, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та по давності були спричинені за 3-4 доби до моменту проведення судово-медичної експертизи.

Тобто, вказаний висновок експерта не містить даних, які б свідчили про наявність у ОСОБА_8 в області живота та шиї тілесних ушкоджень, які він міг отримати внаслідок нанесення йому ударів ОСОБА_12І . Навпаки, він вказує на те, що ушкодження наявні лише на обох кистях у вигляді крововиливів, саден та подряпин, садна на правій гомілці, жодного ушкодження в області живота та шиї від здавлення її руками, експертом виявлено не було.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 міськрайонний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 50,65 КК України та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, який є особливо тяжким умисним злочином, внаслідок якого настала смерть потерпілого, дані про особу винного, який характеризується негативно, обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, при відсутності пом’якшуючих покарання обставин, обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 115 КК України у виді 12 років позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання, відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, належним чином умотивоване, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки посилання, наведені прокурором в апеляційній скарзі, в повній мірі були враховані судом при винесенні вироку і не слугують підставами, з урахуванням встановлених в провадженні обставин в їх сукупності, для призначення останньому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ОСОБА_8 колегія суддів виходить з загальних засад призначення покарання, ст. 64 КК України та роз’яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких покарання у виді довічного позбавлення волі призначається лише у разі коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк, та вважає призначене ОСОБА_8 покарання у виді 12 років позбавлення волі , з огляду на встановлені в провадженні обставини, таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування вироку суду, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора - відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок міськрайонного суду є законним і обґрунтованим, а підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015, з урахуванням правового висновку ОСОБА_17 Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 663/537/17, провадження № 13-31 кс 18, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_18 в строк відбутого покарання у виді позбавлення волі термін попереднього ув’язнення з 21.06.2017 по 07.02.2019 включно, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за 2 дні позбавлення волі.

Керуючись ст. 405, ч.1 п.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8, - залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 з доповненнями – задовольнити частково.

Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2018 року щодо ОСОБА_8 – залишити без змін.

Зарахувати засудженому ОСОБА_8 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання у виді позбавлення волі, термін попереднього ув’язнення з 21.06.2017 по 07.02.2019 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий :

Судді :