Рішення № 79849520, 30.01.2019, Богуславський районний суд Київської області

гСправа № 358/1753/18 Провадження № 2/358/139/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Тітова М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Мисайлівська сільська рада Богуславського району Київської області, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на спадкове нерухоме майно та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просять визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11 грудня 2001 року після смерті ОСОБА_6 за реєстром № 5194 ОСОБА_3 районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за кожним з них (позивачів) в порядку спадкування право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 2,4623 га, кадастровий номер 3220683600:06:009:0083, яка належала ОСОБА_7, померлому 05.12.2017 року; стягнути з відповідачів солідарно на їх (позивачів) користь грошові кошти у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень за заподіяну моральну шкоду.

В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що 5 березня 1998 року померла їх мати ОСОБА_6, після смерті якої залишилось спадкове майно, в тому числі право на земельну частку (пай).

Ще за життя, а саме 01.12.1990 ОСОБА_6 заповіла все своє майно порівну своїм дітям: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, що підтверджується заповітом, складеним і посвідченим секретарем Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області та зареєстрованим у реєстрі заповітів за №67.

Вказаний заповіт після його складення і посвідчення у грудні 1990 року не змінений, не скасований та на день смерті заповідача був чинний, що підтверджується довідкою Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 01 листопада 2018 року вих. №1216.

Також, після смерті ОСОБА_6 всі документи на спадкову масу знаходилися у ОСОБА_7 і спадщина, яка була прийнята спадкоємцями, тривалий час нотаріально не оформлялася.

05 грудня 2017 року помер ОСОБА_7. Після смерті останнього була відкрита спадкова справа №121/2018. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є його діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Після смерті ОСОБА_7 позивачами було з'ясовано, що 11.12.2001 ОСОБА_3 районною державною нотаріальною конторою за реєстром №5194 на померлого було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6. Спадковим майном, на яке видано свідоцтво є право на земельну частку (пай) КСП «Хлібороб» в с. Мисайлівка Богуславського району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі сертифікату КВ №0091858, виданого в лютому 1997 року ОСОБА_3 райдержадміністрацією.

Також, згідно інформації виконкому Мисайлівської сільської ради Богуславського району від 18.06.2018 №377/02-36, на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6, померлій у 1998 році, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано право власності на ОСОБА_7, кадастровий номер земельної ділянки: 3220683600:06:009:0083, площа 2,4623га.

Тобто, у грудні 2001 року ОСОБА_3 районна державна нотаріальна контора, всупереч вимог чинного на той час законодавства, видала ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку при наявності чинного заповіту на трьох спадкоємців. В свою чергу останній одноособово незаконно оформив право власності на дану земельну ділянку.

Таким чином, ОСОБА_7, звернувшись до ОСОБА_3 державної нотаріальної контори у грудні 2001 року з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, не повідомив органу нотаріату про наявність чинного заповіту на трьох спадкоємців після смерті ОСОБА_6, тобто приховав об'єктивну інформацію при вчиненні нотаріальної дії.

У свою чергу, державний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії належним чином не перевірив за реєстром наявність чинного заповіту та дійсну кількість спадкоємців після смерті ОСОБА_6, також не перевірив наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом особи, яка подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Внаслідок приховування інформації щодо заповіту спадкоємцем ОСОБА_7 та неналежного виконання обов’язків посадової особи органу нотаріату, спадкоємців за заповітом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було позбавлено права спадкувати відповідні частки спадкової маси після смерті ОСОБА_6

Спадкоємці (позивачі) при цьому несуть матеріальні збитки, оскільки не можуть використовувати земельну ділянку як свою власність, не можуть отримувати з неї доходи, передавати в оренду та інше. Також несуть немайнову (моральну) шкоду, яка полягає в порушені їх права власності, через що вони несуть психологічні страждання, переживання в зв'язку із втратою власності у вигляді частки земельної ділянки.

Позивачі зазначають, що спадщину вони прийняли, оскільки фактично вступили в управління спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області № 649 від 29.05.2018 та актом обстеження на підтвердження факту щодо фактичного вступу в управління спадковим майном від 29.05.2018.

Належність спадкодавцю ОСОБА_6 земельної частки (паю), розміром – 2,9 в умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області, підтверджується копією сертифіката на право на земельну частку (пай), серія КВ № 0091858, зареєстрованого 12.02.1997 року за № 2232, виданого ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Київської області.

При зверненні до ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та отримання свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спадкову земельну ділянку, позивачам було відмовлено з посиланням на те, що 11.12.2001 за реєстром № 5194 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла 15 березня 1998 року, на ім'я її сина ОСОБА_7 (померлого 05 грудня 2017 року), після якого була відкрита спадкова справа № 121/2018, що підтверджується довідкою нотаріуса від 12 травня 2018 року.

В судовому засіданні позивачі позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 районна державна нотаріальна контора свого представника в судове засідання не направила, але подала заяву, в якій просить розглянути справу без участі представника та зазначила, що позов визнає частково.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, однак надіслали до суду заяву, в якій позов не визнали та просили розглянути справу без їх участі. Також надіслали до суду відзив на позов, в якому просили застосувати строк позовної давності і відмовити позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, на обгрунтування своїх заперечень проти позову, відповідачі зазначили, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 факту прийняття спадщини в шестимісячний строк після смерті ОСОБА_6 не довели, право на спадкове майно в нотаріальному порядку не оформили.

В позовній заяві позивачі неправильно обґрунтовують свої позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 203,215,228 ЦК України (в редакції 2003 року).

Відповідно до існуючої судової практики, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Оскільки позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно не проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, і не подали до нотаріальної контори заяву про бажання прийняти спадщину в 6-ти місячний строк, тому у них існувало право щодо прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року).

Для реалізації вище вказаного права існувала можливість прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном згідно процедури у формі встановлення факту прийняття спадщини. Позивачі вказаним правом не скористались, але виклали в позовній заяві вимоги таким чином, що просять визнати за ними право власності на спадкову земельну ділянку без встановлення в судовому порядку факту прийняття цієї спадщини.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнання права власності на спадкове майно без його прийняття є недопустимим.

Тому позов в частині визнання за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/3 частці за кожним на земельну ділянку площею 2,4623 га в порядку спадкування задоволенню не підлягає.

Окрім цього, 25.03.2008 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались із заявами до нотаріальної контори про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за заповітом на грошові вклади в Ощадбанку після померлої ОСОБА_6. Даний факт підтверджується листом ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори №01-16/514 від 12.05.2018.

Саме в цю дату позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дізнались про існування спірного свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 11.12.2001 ОСОБА_3 районною державною нотаріальною конторою за реєстровим №5194 на майно спадкодавця ОСОБА_6, яка померла 15 березня 1998 року. Тобто 25.03.2008 позивачі дізнались про порушення своїх цивільних прав та інтересів.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду за захистом своїх прав 15.11.2018, тобто через десять з половиною років після того, як дізнались про порушення їх прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

В своїй відповіді на відзив на позов позивачі зазначили, що даний відзив на позов є необгрунтованим з підстав невірного висвітлення фактичних обставин у ньому щодо прийняття спадщини спадкоємцями після смерті ОСОБА_6, яка померла 15 березня1998 року.

Позивачі стверджують, що спадщина після смерті ОСОБА_6 повинна була прийматися спадкоємцями за заповітом, а не за законом. При цьому, нотаріусом для прийняття спадщини повинні були закликатися всі спадкоємці за заповітом, а не один спадкоємець за законом. Вказують, що протягом шести місяців після відкриття спадщини вони вступили в управління спадковим майном померлої ОСОБА_6, що підтверджується актом обстеження на підтвердження факту щодо фактичного вступу в управління спадковим майном та довідкою виконкому Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області.

Позивачі звертають увагу на те, що бездоказовим є посилання відповідачів у відзиві на те, що позивачі дізналися про існування спірного свідоцтва про право на спадщину за законом ще у 2008 році. При цьому, відповідачі клопочуть про застосування судом строків позовної давності по даній справі.

Дійсно вони (позивачі) зверталися у 2008 році до нотаріальної контори щодо спадкування за вкладами спадкодавця згідно заповіту. Разом із тим, позивачів при цьому ні нотаріус, ні ОСОБА_7 не повідомили про існування свідоцтва про право на спадщину за законом. Дані фактичні обставини тільки підтверджують те, що спадкова маса після смерті ОСОБА_6 повинна була спадкуватися згідно заповіту, а не за законом.

Зважаючи на наведене, просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Мисайлівська сільська рада Богуславського району Київської області, свого представника в судове засідання не направила, але подала заяву, в якій просить розглядати справу без участі представника та зазначила, що позов визнає частково.

Суд, заслухавши позивачів та дослідивши письмові докази надані сторонами, вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

15 березня 1998 року померла мати позивачів ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть спадкодавця.

За життя, а саме 01 грудня 1990 року ОСОБА_6 заповіла все своє майно порівну своїм дітям: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, що підтверджується заповітом, посвідченим секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області та зареєстрованим у реєстрі заповітів за №67.

Вказаний заповіт після його складення і посвідчення у грудні 1990 року не змінений, не скасований та на день смерті заповідача був чинний, що підтверджується довідкою Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 01.11.2018 року вих.№1216.

Спадкодавець ОСОБА_6 мала право на земельну частку (пай) у землях колективної власності колишнього КСП «Хлібороб» с. Мисайлівка Богуславського району Київської області розміром 2,9 умовних кадастрових гектарах, що підтверджується копією сертифіката на право на земельну частку (пай), серія КВ № 0091858, зареєстрованого 12.02.1997 року за № 2232 та виданого ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Київської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України в редакції 1963 року, яка була чинною на час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_6, для придбання спадщини необхідно було, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця ( ст. 525 ЦК України в редакції 1963 року).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном, або подав заяву про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Довідкою Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області №649 від 29.05.2018 підтверджується факт, що спадкоємці ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в шестимісячний термін після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, яка померла 15 березня 1998 року, фактично вступили у володіння спадковим майном спадкодавця.

Із повідомлення ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори № 01-16/514 від 12.05.2018 року вбачається, що на звернення позивачів їм була надана інформація про те, що 11.12.2001 за реєстром № 5194 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 15 березня 1998 року, на ім'я її сина ОСОБА_7 (померлого 05.12.2017 року), після якого була відкрита спадкова справа № 121/2018. 25.03.2008 року із заявами на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на грошові вклади в Ощадному банку № 2873 звернулися діти померлої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. У зв’язку з викладеними обставинами державний нотаріус рекомендував звернутися до суду про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Матеріалами спадкової справи №643 підтверджується, що 25 березня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину грошового вкладу з відповідними процентами та компенсаційними рахунками в ВАТ «Державний ощадний банк України» з залишком вкладів 3171,33 грн., які належали померлій ОСОБА_6

Факт видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім’я позивачів та довідка Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області №649 від 29.05.2018 підтверджує той факт, що спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6

Із матеріалів спадкової справи №643 також вбачається, що після смерті ОСОБА_6 її син ОСОБА_7 11 грудня 2001 року подав заяву до ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом, в якій приховав факт наявності інших спадкоємців та факт наявності заповіту складеного спадкодавцем, а саме в своїй заяві про прийняття спадщини за законом вказав, що інші спадкоємці відсутні.

11 грудня 2001 року спадкоємцю ОСОБА_7 державним нотаріусом ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6, а саме на право на земельну частку (пай) КСП «Хлібороб» в с. Мисайлівка Богуславського району Київської області, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі сертифікату КВ №0091858, виданого в лютому 1997 року ОСОБА_3 райдержадміністрацією.

Також, згідно інформації виконкому Мисайлівської сільської ради Богуславського району від 18.06.2018 №377/02-36 вбачається, що на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6, померлій у 1998 році, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано право власності на ОСОБА_7, кадастровий номер земельної ділянки: 3220683600:06:009:0083, площа 2,4623га.

Вказаний факт також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з датою формування 30.01.2018, згідно якої власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220683600:06:009:0083, площею 2,4623га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області, значиться ОСОБА_7.

Таким чином, 11 грудня 2001 року ОСОБА_3 районна державна нотаріальна контора безпідставно видала ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку при наявності чинного заповіту на трьох спадкоємців.

Матеріали спадкової справи №643 містять інформацію про те, що станом на 13.02.2002 державний нотаріус ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори отримав витяг з Єдиного реєстру заповітів, в якому відсутня інформація про наявність заповіту спадкодавця ОСОБА_6

Лише після звернення позивачів до ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори 25.03.2008 державний нотаріус отримав актуальну інформацію про наявність заповіту спадкодавця ОСОБА_6

Як наслідок суд не вбачає факту неналежного виконання обов’язків посадовою особою ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім’я ОСОБА_7

В даному випадку суд приходить до висновку, що внаслідок приховування інформації щодо заповіту спадкоємцем ОСОБА_7, спадкоємців за заповітом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було позбавлено права спадкувати відповідні частки спадкової маси після смерті ОСОБА_6

Оскільки право позивачів порушене спадкоємцем ОСОБА_7, який помер 05 грудня 2017 року, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивачів про відшкодування моральної шкоди із спадкоємців ОСОБА_7, якими є відповідачі по справі.

Також за вищевказаних обставин відсутні підстави для стягнення моральної шкоди із ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори, так як не встановлено фактів неналежного виконання обов’язків посадовою особою ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім’я ОСОБА_7

Суд не знаходить підстав для застосування позовної давності в виниклих правовідносинах, оскільки матеріали справи містять відомості про те, що позивачі дізналися про існування спірного свідоцтва про право на спадщину за законом лише 12.05.2018 із повідомлення ОСОБА_3 районної державної нотаріальної контори № 01-16/514. Жодної іншої інформації про повідомлення позивачів раніше щодо існування спірного свідоцтва в матеріалах спадкової справи не має. Також відсутні докази того факту, що спадкоємець ОСОБА_7 за життя повідомляв інших спадкоємців (позивачів по справі) про існування свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було йому видане в 2001 році.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачів, а саме необхідно визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11 грудня 2001 року після смерті ОСОБА_6, яка померла 15 березня 1998 року, ОСОБА_3 районною державною нотаріальною конторою за реєстром № 5194 на ім'я спадкоємця ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати за кожним із позивачів в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 2,4623 га з кадастровим номером 3220683600:06:009:0083, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області.

Вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 200, 206, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 529, 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11 грудня 2001 року після смерті ОСОБА_6, яка померла 15 березня 1998 року, ОСОБА_3 районною державною нотаріальною конторою за реєстром № 5194 на ім'я спадкоємця ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 2,4623 га з кадастровим номером 3220683600:06:009:0083, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 2,4623 га з кадастровим номером 3220683600:06:009:0083, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області.

В решті позовні вимоги про стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п/п 15.5) п/п 15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме через Богуславський районний суд Київської області.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 лютого 2019 року.

Головуючий: суддя ОСОБА_9