Рішення № 79849302, 08.02.2019, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження №2-о/359/10/2019

Справа №359/5272/18

РІШЕННЯ

Іменем України

08 лютого 2019 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Журавського В.В.

при секретарі Алфімовій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вищезазначеною заявою, яку обґрунтовують тим, що вони є подружжям та проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. У липні 2014 року та у серпні 2016 року відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були вимушені перемістить з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до Київської області, Бориспільський район, с. Гора, вул. Центральна, 36А, де на даний час проживають. У встановленому порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали на облік як особи, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. На окупованій території у заявників залишилось нерухоме майно, зокрема квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, яка розташована в с. Піски, Ясинуватського району, Донецької області по вул. Южній, 2. Вимушене переселення заявників було спричинене постійними бойовими діями на частині Донецької області, окупованої Російською Федерацією, що загрожувало їхньому життю та безпеці. Тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять встановити факт, що їхнє вимушене переселення відповідно у липні 2014 року та у серпні 2016 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.

У судовому засіданні представник заявників ОСОБА_3 підтримав подану заяву про встановлення юридичного факту та наполягав на її задоволенні.

Представники заінтересованих осіб про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.195,196). Незважаючи на це про свої заперечення по суті справи не повідомили.

Заслухавши пояснення представника заявників, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 та ч.2 ст.315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Вони були зареєстровані та постійно проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.34), копією паспорта громадянина України, виданого на ім’я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відмітками про зареєстроване місце проживання (а.с.31-33,35-36), копією свідоцтва про право власності на житло від 26 березня 1996 року (а.с.40-41).

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 червня 2017 року та від 29 серпня 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перемістилися зі свого постійного зареєстрованого місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 до Київської області, Бориспільський район, с. Гора, вул. Центральна, 36А (а.с.45,46).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Тобто, однією з підстав для внутрішнього переміщення особи на території України є, зокрема збройний конфлікт та тимчасова окупація.

За змістом ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності Порядку обліку внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01 жовтня 2014 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Разом з цим, за змістом встановленої форми цієї довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Зокрема, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачає порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України.

Згідно з ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до положення ст.55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Згідно з ч.4 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абз.6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Також абз.14 та 15 преамбули до цього Закону зазначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з’єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

За правилами ч.3 ст.82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведенню, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах та повідомленнях Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій.

Зокрема, Парламентською асамблеєю ОБСЄ затверджено дві резолюції від 08 липня 2015 року щодо України: «Продовження очевидних грубих і невиправних порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в’язнів в Російській Федерації. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 09 квітня 2014 року, якою засуджено дозвіл Російської Федерації на застосування військової сили в Україні та російську агресію. Резолюцією 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визнання агресії» визнано факт застосування Російською Федерацією збройної сили проти України.

Тому, факт збройної агресії Російської Федерації на території України, в тому числі і на частині території Донецької області є загальновизнаним, неодноразово обговорювався на засіданнях ООН у зв’язку з цим додатковому доказуванню не підлягає.

Аналізуючи обставини, які призвели до вимушеного переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з окупованої Російською Федерацією території с. Піски, Ясинуватського району, Донецької області, суд враховує, що заявники як громадяни України мали власне житло, налагоджений побут та вели повноцінне життя. Проте, внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України заявники були змушені переїхати до с. Гора Бориспільського району Київської області, залишивши власне житло, та суттєво змінивши власний побут та спосіб життя. Основою причиною, що спонукала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переселитися з території Донецької області є уникнення загрози власному життю та здоров’ю.

Тому, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі на території Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», що підтверджує факт того, що вимушене переселення заявників з окупованої частини території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.318 ЦПК України у заяві про встановлення факту має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Зі змісту заяви та пояснень представника заявників вбачається, що метою встановлення даного факту є підтвердження статусу заявників відповідно до норм Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, та набуття статусу жертв – потерпілих від міжнародного збройного конфлікту. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та наявність підстав для встановлення факту того, що вимушене переселення заявників з території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.

На підставі викладеного та керуючись ст.55 Конституції України, ч.1 ст.1, ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ч.3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч.4 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5, ч.3 ст.82, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, п.5 ч.2 ст.293, ч.2 ст.315, п.1 ч.1 ст.318 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити у повному обсязі.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, у липні 2014 року відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_5, у серпні 2016 року відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 15 січня 2019 року.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський