Вирок № 79849009, 15.02.2019, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/3929/18

Провадження № 1-кп/442/67/2019

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі :

головуючого судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Лютик Х.В., Малик О.Я.

прокурора - Федишина В.Б.

захисника обвинуваченої - адвоката Грачова Д.Ю.

потерпілої - ОСОБА_6

обвинуваченої - ОСОБА_3

представника потерпілої - адвоката - Возняка В.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі матеріали кримінального провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016140110000708 від 26.03.2016 року відносно:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дрогобич, Львівської області, українки, громадянки України, працюючої директором ТзОВ «Будорг», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої, -

- у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 382 КК України,

в с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3, будучи засновником та працюючи на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» (далі ТзОВ «Будорг») (ЄРДПОУ 39482313), яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, будучи службовою особою, уповноваженою відповідно до п. 15.4.3. ст. 15 статуту ТзОВ «Будорг», який затверджений рішенням засновника товариства №1 від 06.11.2014, зареєстрований у Дрогобицькому міськрайонному управлінні юстиції 07.11.2014 за №1414102000003286, здійснювати прийом та звільнення персоналу товариства, на яку покладено виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, умисно не виконала рішення суду, що набрало законної сили.

Так, 28.04.2015 ОСОБА_6 була працевлаштована за направленням центру зайнятості в ТзОВ «Будорг» на посаду бухгалтера про що було видано відповідний наказ №4 від 28.04.2015.

В подальшому, в червні 2015 року директор ТзОВ «Будорг» ОСОБА_3, склала акти від 02.06.2015, 03.06.2015 та 04.06.2015 про відсутність без поважних причин ОСОБА_6 на робочому місці та в подальшому видала наказ №5 від 05.06.2015, яким звільнила ОСОБА_6 з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

08.10.2015 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у справі №442/5198/15-ц винесено рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ, виданий директором ТзОВ «Будорг» ОСОБА_3 №5 від 05.06.2015, яким ОСОБА_6 була звільнена з роботи, з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов'язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера. Крім цього, вказаним рішенням зобов'язано стягнути з ТзОВ «Будорг» в користь ОСОБА_6 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв'язку з вагітністю пологами, які мають бути виплачені у передбаченому законом порядку та 1500 грн. моральної шкоди.

02.03.2016 колегією суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

08.10.2015 суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Івасівкою А.П. видано виконавчий лист по справі №442/5198/15-ц на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції 12.10.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої були направлені сторонам, а саме ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_3 та надано строк для самостійного виконання рішення суду.

Крім цього, 20.10.2015 суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Івасівкою А.П. видано виконавчий лист по справі №442/5198/15-ц на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицьке міськрайонного управління юстиції 24.11.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої були направлені сторонам, а саме ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_3 та надано строк для самостійного виконання рішення суду.

В подальшому, у зв'язку з невиконанням ТзОВ «Будорг» в особі директор ОСОБА_3 вказаних рішень суду 16.10.2015 та 21.10.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції на ОСОБА_3 накладено штраф в розмірі 170 та 340 грн. за невиконання рішення суду, які вона не сплатила.

Тобто, ОСОБА_3 достовірно знаючи про наявність рішення суду від 08.10.2015, згідно якого визнано незаконним та скасовано наказ, виданий нею як директором товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» №5від 05.06.2015, яким ОСОБА_6 було звільнено з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов'язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера в ТзОВ «Будорг», та зобов'язано стягнути на її користь 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв'язку з вагітністю та пологами та 1500 грн. моральної шкоди умисно не виконала судове рішення, хоча повинна була і мала реальну можливість його виконати.

Таким чином, ОСОБА_3, вчинила своїми умисними і протиправними діями, що виразились в умисному невиконанні рішення суду,що набрало законної сили, вчинені службовою особою, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.382 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 у вчиненні нею кримінального правопорушення вину не визнала, та суду пояснила, що вона є приватним підприємцем та займає посаду директора ТзОВ «Будорг» в цей час в неї на ТзОВ «Будорг» було вакантною посада бухгалтера, а тому їй із центру зайнятості в травні 2015 року скерували ОСОБА_6 і вона погодилася її прийняти на дану посаду та роз'яснила, що входить в її посадові обов'язки про що склали трудову угоди, а трудова книжка ОСОБА_6 залишилася в центрі зайнятості. Винесла наказ про прийняття на роботу, прийняла із випробувальним терміном та платила за неї податки. Згодом ОСОБА_6 перестала виходити на роботу і з приводу цього вона звернулася в центр зайнятості. Однак 10.07.2015 року ОСОБА_6 прийшла на роботу в стані вагітності і просила виплатити їй заробітну плату і вона їй заплатила. Згодом ОСОБА_6 подала в суд цивільний позов до неї про поновлення на роботі. Судом винесено рішення про поновлення ОСОБА_6 на роботі, однак вона цього не знала, так як всіма її справами займався адвокат Мацей. Рішення надійшло на виконання в ВДВС м. Дрогобича і згодом в банку їй повідомили, що в неї заблоковані рахунки фірми з приводу виконання рішення суду. З рішення суду про поновлення на роботі ознайомилася 22.01.2016 року. Наказ про поновлення на роботі виконала, кошти не сплатила так як не було руху коштів на рахунку в банку. ТзОВ «Будорг» не знаходиться на стадії ліквідації, однак ніякої діяльності не здійснює.

Окрім того, що ОСОБА_3 свою вину не визнала, її вина у вчинені кримінального правопорушення підтверджується і іншими доказами, зібраними по справі, а саме:

Показами потерпілої ОСОБА_6, яка в судовому засіданні пояснила, що центр зайнятості скерував її на роботу в ТзОВ «Будорг» на посаду бухгалтера. ОСОБА_3, яка є директором ТзОВ «Будорг» прийняла її на посаду бухгалтера про що винесла наказ. Вона старанно виконувала свої обов'язки та ходила на роботу. Коли завагітніла то повідомила ОСОБА_3, однак вона сказала їй звільнятися, так як не буде їй нічого виплачувати. Розмова відбулася на повишених тонах. Після того вона потрапила на стаціонарне лікування за скеруванням гінеколога по збереженню вагітності. На лікуванні перебувала з 22.06.15 по 17.07.15 рік про що теж повідомила ОСОБА_3 і сказала, що по закінченню лікування надасть листок непрацездатності на що ОСОБА_3 їй повідомила, що вона вже звільнена з роботи і з яких причин все надішле їй поштою. Вона офіційно написала до ОСОБА_3 листа, але відповідь так і не отримала. Згодом по пошті їй прийшов Наказ №5 про її звільнення з роботи за прогул. З приводу поновлення на роботі подала в суд позовну заяву і суд їй задоволив позов та поновив на роботі із виплатою середньомісячної заробітної плати. Так як ОСОБА_3 добровільно не виконала рішення суду згідно виконавчого листа, вона звернулася в поліцію, де порушили кримінальну справу. Цивільний позов підтримує повністю так як діями ОСОБА_3 їй завдана як матеріальна шкода так і моральна. Щодо міри покарання покладається на думку суду.

Показами свідка ОСОБА_11, яка в судовому засіданні пояснила, що працює старшим державним виконавцем Дрогобицького МРВ ДВС. Їй в провадження на виконання надійшло два виконавчі листи, один з них про поновлення на роботі ОСОБА_6, а другий про стягнення заробітної плати за прогул. Винесла постанову про відкриття виконавчого провадження та відправлено рекомендованою поштою боржнику ТзОВ «Будорг», який зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 директором якого є ОСОБА_3. Після закінчення добровільного терміну на виконання рішення суду, представник стягувача Возняк їй повідомив, що рішення не виконано. ОСОБА_3 не одноразово приходила у виконавчу службу та ознайомлювалася з виконавчим провадженням. Оскаржувала дії державного виконавця та постанови у судовому порядку. Чи були скасовані штрафи державного виконавця їй не відомо. Тоді вона звернулася у відділ поліції щодо порушення кримінального провадження, щодо не виконання рішення суду. Виконавче провадження щодо виконання поновлення на роботі закрито у зв'язку із неможливістю виконання і скеровано до суду. Тобто межах виконавчого провадження рішення суду не було виконано. За не виконання рішення суду вона як виконавець виносила постанови про накладення штрафу і направила подання в поліцію. ОСОБА_3 необхідно було винести наказ про поновлення на роботі ОСОБА_6 та внести відповідні записи в трудову книжку.

Показами свідка ОСОБА_12, який в судовому засіданні пояснив, що він є працівником поліції та проводив перевірку по зверненню громадянки ОСОБА_6 та подання ДВС Дрогобицького МРУЮ про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 382 КК України. Опитав ОСОБА_3 яка ствердила, що дійсно звільнила ОСОБА_6 з роботи за порушення трудової дисципліни, однак ОСОБА_6 звернулася в суд про поновлення на роботі. Рішенням суду її поновлено на роботі, але вона звернулася в апеляційний суд на рішення суду, так як не була з ним згідна тому його не виконала. Пояснення, які він відбирав відповідають дійсності. Ним складено висновок про відмову в порушення кримінальної справи. Крім цього, він повідомив, що при відібранні пояснення 26.01.2016 року у ОСОБА_3, остання про наказ №7 від 22.01.2016 «Про скасування наказу №5 від 06.06.2015 та поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера» йому нічого не повідомляла та його не надавала.

Крім наведеного, вина стверджується матеріалами справи, дослідженими та перевіреними в судовому засіданні, а саме:

- рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ, виданий директором ТзОВ «Будорг» ОСОБА_3 №5 від 05.06.2015, яким ОСОБА_6 була звільнена з роботи, з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов'язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера. Крім цього, вказаним рішенням зобов'язано стягнути з ТзОВ «Будорг» в користь ОСОБА_6 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв'язку з вагітністю пологами, які мають бути виплачені у передбаченому законом порядку та 1500 грн. моральної шкоди. (а.с.58-61);

- рішенням апеляційного суду Львівської області від 02.03.2016 року, яким колегією суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення. (а.с.62-63);

- виконавчими листами Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015, які видані на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду та на підставі чого старшим державним виконавцем Литвиненко Н.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2015 року (а.с.64-66);

- матеріалами виконавчого провадження, згідно яких старшим державним виконавцем Литвиненко Н.В. вчинялися всі заходи, щодо виконання провадження про поновлення ОСОБА_6 на роботі, а саме: складено акт державного виконавця від 13.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано, винесено постанову про накладення штрафу від 16.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, складено акт державного виконавця від 21.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано, винесено постанову про накладення штрафу від 21.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2015 у зв'язку із не можливістю виконати виконавчий лист, також долучено рекомендовані листи з повідомлення про вручення, що стверджує, те, що державний виконавець належним чином повідомляв про свої дії боржника ОСОБА_3 та інформацію по виконавчому провадженню (а.с.67-74, 81-84);

- Наказом №5 від 05.06.2015 року, згідно якого ОСОБА_3 звільнила ОСОБА_6 із займаної посади бухгалтера з 05.06.2015 року згідно п.4 ст. 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести остаточний розрахунок за період роботи з 28.04.2015 року по 06.06.2015 року з розрахунку 24 календарні дні.(а.с.75);

- Наказом №4 від 28.04.2015 року, згідно якого ОСОБА_3, як директор ТзОВ «Будорг» прийняла на постійну роботу бухгалтера ОСОБА_6 з 28.04.2015 року з оплатою праці згідно тарифної ставки та пропорційно відпрацьованому часу та скеровано дану інформацію в директору Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості. (а.с.76-77);

- з повідомлення державного виконавця від 20.05.2016 року вбачається, що вони надавали відповідь в Дрогобицький відділ поліції Головного управління національної поліції у Львівській області, щодо невиконання рішення суду ОСОБА_3 про поновлення на роботі ОСОБА_6 (а.с.78);

- з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТзОВ «Будорг» (ЄРДПОУ 39482313) не перебуває в стані ліквідації та припинення. (а.с.79-80);

- статутом ТзОВ «Будорг», який затверджений рішенням засновника товариства №1 від 06.11.2014, зареєстрований у Дрогобицькому міськрайонному управлінні юстиції 07.11.2014 за №1414102000003286, відповідно до якого ОСОБА_3 є засновником та працює на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» (далі ТзОВ «Будорг») (ЄРДПОУ 39482313), яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 та є службовою особою, уповноваженою відповідно до п. 15.4.3. ст. 15 вказаного статуту здійснювати прийом та звільнення персоналу товариства, на яку покладено виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, умисно не виконала рішення суду, що набрало законної сили. (а.с.85-95);

- відповіддю Дрогобицької міськрайонної філії Львівського обласного центру зайнятості від 22.01.2018 №740/44/06-18 згідно якого ОСОБА_6 28.04.2015 була працевлаштована за направленням центру зайнятості в ТзОВ «Будорг» бухгалтером. (а.с.96-97);

- відповіддю Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 11.04.2018 №87/10/13-09-08-00-17 згідно якої, у трудових відносинах з ТзОВ «Будорг» за 2015 рік задекларовано 2 осіб - ОСОБА_13 та ОСОБА_6 За період 2016-2017 років податковий розрахунок сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників і сум утриманих з них податків за ф. №1ДФ не подавався. (а.с.98);

- відповіддю Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області від 29.06.2016 №4471/11-22 згідно якої, за даними Державного реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5) на ОСОБА_6 є наявні відомості про заробітну плату, з якої сплачено страхові внески, за період 28.04.2015 по 05.06.2015 по ТзОВ «Будорг». Також, відповідно до даних Звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів (Додаток 4) за червень 2015 в таблиці 5 «Відомості про трудові відносини осіб» є інформація про припинення трудових відносин ОСОБА_6 з 05 червня 2015 по ст. 40 п.4 КЗпПУ. (а.с.99);

- світлокопією трудової книжки ОСОБА_6 (а.с.100-105);

- світлокопією апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення суду від 08.10.2016. (а.с.111-117);

- світлокопією заяви ОСОБА_3 від 13.01.2016 про отримання нею копії ухвали суду від 08.10.2016. (а.с.120);

- світлокопією заяви ОСОБА_3 від 11.03.2016 про отримання нею копії ухвали апеляційного суду від 02.03.2016. (а.с.119);

Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року з наступними змінами "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (п. 17) зазначено, що при постановленні вироку суддя повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що всі вищенаведені докази винності ОСОБА_3 у своїй сукупності є логічними і послідовними та відтворюють реальні події, що мали місце.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненому нею діянні доведена повністю, що стверджується показаннями потерпілої, показаннями свідків, які ствердили про не виконання обвинуваченою рішення суду і дані покази не можуть викликати сумніву, оскільки в них відсутній будь-який інтерес, який би вказував на підстави оговорювати ОСОБА_3 та дослідженими матеріалами, щодо кримінального правопорушення вчиненого обвинуваченою, які не викликають у суду сумнівів у своїй об'єктивності.

При цьому не заслуговують на увагу й посилання обвинуваченої ОСОБА_3 та її захисника на те, що вона не вчиняла дане кримінальне правопорушення, так як її представники по цивільній справі не повідомили їй про наявність рішення суду, щодо поновлення на роботі та стягнення коштів в користь потерпілої ОСОБА_6, і що вимога про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Однак в день ознайомлення із матеріалами справи 22.01.2016 року, вона винесла наказ про поновлення на роботі ОСОБА_6, а щодо не виплати коштів потерпілій, то не могла таку вимогу виконати, так як не було руху коштів на ТзОВ «Будорг». Суд критично ставиться до таких тверджень обвинуваченої та її захисника, щодо не знання про рішення суду про негайне виконання про поновлення на роботі потерпілої ОСОБА_6 та не надає їм віри, оскільки ОСОБА_3 в цивільному процесі представляли представники, яких вона уповноважила представляти її інтереси та діяти від її імені. Окрім цього твердження обвинуваченої щодо не знання про рішення суду спростовуються доказами здобутими під час судового слідства, зокрема апеляційною скаргою на рішення суду, виконавчим провадження в якому старшим державним виконавцем вживалися заходи, щодо виконання рішення суду. Також під час відібрання пояснення у ОСОБА_3 працівником поліції ОСОБА_12 26.01.2016 року остання не повідомила його про наказ №7 від 22.01.2016 року «Про скасування наказу №5 від 06.06.2015 та поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера», а лише повідомила, що подала апеляцію на рішення суду з яким не згідна.

Таким чином, детальний аналіз наявних у справі доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що вина ОСОБА_3 повністю підтверджена дослідженими судом доказами.

Доведеність вини і кваліфікація дій обвинуваченої в суду не викликає сумнівів, оскільки:

ОСОБА_3 вчинила своїми умисними і протиправними діями, які виразились в умисному невиконанні рішення суду,що набрало законної сили, вчинені службовою особою, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.382 КК України.

Суд приходить до висновку, що формування матеріалів справи відносно обвинуваченої відбулося в порядку передбаченому КПК України, усі слідчі дії, проведені у відповідності до положень КПК України та зміст таких є однозначним, а наведені вище докази винності обвинуваченої у своїй сукупності є логічними і послідовними та відтворюють реальні події, що мали місце між нею та потерпілою. Подані письмові докази стороною обвинувачення, на думку суду, є належними, допустимими та достовірними.

Таким чином, порушень КПК України, які б вплинули на правильність висновків суду на підставі безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, на думку суду, не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченій суду слід суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання засудженого має на меті його виправлення, перевиховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання, суспільну небезпеку скоєного ним злочину, а також його особистість, умови життя, виховання та здоров'я і загального розвитку, сімейні проблеми та матеріальний стан.

Разом з тим, згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (з наступними змінами), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України вчинений ОСОБА_3 злочин, передбачений ч. 2 ст. 382 КК України, належить до злочинів середньої тяжкості.

При обранні виду і розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину не визнала, на обліку в лікаря-психіатра та в лікаря-нарколога не знаходиться, позитивно характеризується по місцю проживання, обставини вчинення кримінального правопорушення та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що пом'якшує покарання обвинуваченій ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 згідно ст. 67 КК України, не встановлено.

Суд вважає, що обвинуваченій ОСОБА_3 слід призначити покарання в межах встановлених в санкції ч.2 ст. 382 КК України, яке буде необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а саме у виді штрафу з позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на певний строк.

Що стосується вирішення цивільного позову, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 56 КПК особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Верховним судом України в п. 2 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року за № 6 (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Так, потерпілою ОСОБА_6 був заявлений цивільний позов (а.с. 17-20), в якому вона просить: стягнути з ОСОБА_3 на її користь 12899,28 грн. на відшкодування завданої майнової шкоди та 50000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015 року позов ОСОБА_6 до ТзОВ «Будорг», третя особа ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди задоволено частково, а саме визнано незаконним та скасовано наказ, виданий ТзОВ «Будорг» від 05.06.2016 за №5, яким ОСОБА_6 звільнено з 05.06.2015р. за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.. Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера в ТзОВ «Будорг». Стягнуто з ТзОВ «Будорг» в користь ОСОБА_6 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за весь час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв'язку із вагітністю та пологами, які мають бути виплачені у порядку передбаченому законом та 1500 грн. моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02.03.2016 року вказане рішення залишено без змін.

З огляду на вище викладене, суд приходить до переконання що позов в частині відшкодування завданої майнової шкоди в сумі 12899,28 грн. слід залишити без розгляду.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з наведеного, вимоги цивільного позивача про відшкодування моральної шкоди та стягнення її з цивільного відповідача суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки саме бездіяльністю обвинуваченої ОСОБА_3 не виконано рішення суду, а тому безперечно потерпілій такими діями обвинуваченої завдано моральну шкоду й спричинило моральні переживання і страждання.

З огляду на вище вказане, виходячи із характеру вчиненого ОСОБА_3 діяння, конкретних обставин справи та із врахуванням засад розумності та справедливості, підлягає відшкодуванню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 моральна шкода у розмірі 1000 грн.

Судових витрат та речових доказів немає.

Запобіжний захід обвинуваченій під час судового розгляду не обирався.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винною у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 382 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 750 (сімсот п'ятдесять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян що складає 12750 (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесять) гривень з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі посади у всіх установах, підприємствах та організаціях терміном на 1 (один) рік.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди залишити без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_6 завдану матеріальну шкоду, заподіяної злочином в розмірі 1000 грн..

В решті позовних вимог відмовити.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя О.В. Крамар