Рішення № 79848561, 30.01.2019, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1648/16-ц

Провадження № 2/346/9/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі: судді П'ятковського В.І.,

за участю секретаря Іванишин Х.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломиї справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Коломийської міської ради, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог : Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, підтримуючи уточнені позовні вимоги в судовому засіданні, посилається на те, що є власником земельної ділянки площею 0,946 га для обслуговування будівель та господарських споруд в м. Коломия по вул. Ланчинська, 9, про що йому видано Державний акт про право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року. Згідно цього акту суміжним землекористувачем по межі від А до Б була громадянка ОСОБА_7, яка на початку 2010 року спільно із своїм чоловіком, відповідачем по справі, ОСОБА_3, розібравши огорожу між земельними ділянками, спорудили нову, із зміщенням межі в бік належної йому земельної ділянки близько трьох метрів.

Зазначив, що з витягу із рішення Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року та відповіді ОСОБА_8 Держкомзему у Івано-Франківській області № 07.034-33/235 від 13 липня 2010 року дізнався про те, що відповідач отримав у власність земельну ділянку площею 0,0169 га для ведення садівництва по вул. Ланчинська, 7 в м. Коломия, про що йому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237.

В жовтні 2015 року, маючи намір відчужити належне йому майно, звернувся до нотаріальної контори із заявою та з відповіді на яку дізнався, що для посвідчення правочину слід представити витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку так як документ, що засвідчує його право власності на неї є старого зразка і земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер.

Вказав, що виготовити технічну документацію та отримати кадастровий номер на земельну ділянку не взмозі через розбіжність фактичної конфігурації та розміру земельної ділянки в натурі та у правовстановлюючих документах.

Вважає, що Коломийською міською радою при передачі у власність відповідачу частини належної йому земельної ділянки, порушено його право землевласника, а тому дане рішення слід визнати незаконним, скасувати виданий на його підставі Державний акт та зобов"язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу встановленої огорожі.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали і просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представники в судовому засіданні проти позову заперечили, підтримали відзив на позовну заяву, мотивуючи тим, що з 1998 року відповідач користується земельною ділянкою загальною площею 1931 кв.м., яка відносилась до будинку в м. Коломия по вул. Ланчинська, 7, де він проживає та є власником квартири № 1.

На підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 718281 від 08 лютого 2010 року йому, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0956 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в м. Коломия по вул. Ланчинська, 7, а на підставі Державного акта серії ЯИ № 202237 - йому належить земельна ділянка площею 0,0169 га за цією ж адресою, для ведення садівництва. Розміри та конфігурація вказаних земельних ділянок відповідають розмірам план-схеми земельної ділянки по вул. Ланчинська,7 в м. Коломия.

Зазначають, що позивач не провів коректуру, виділеної йому земельної ділянки згідно схеми землекористування та не зареєстрував належним чином, що і стало причиною невідповідності її фактичної площі, площі, зазначеній у правоустановлюючих документах.

Вважають, що ОСОБА_3 жодним чином не порушив право позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою, межі земельної ділянки відповідача погоджені із суміжними землекористувачами, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 вважають необгрунованими та просять в задоволенні позову відмовити.

Разом з тим, відповідач подав суду заяву про застосування строків позовної давності, мотивовану тим, що про порушення свого права ОСОБА_1 було відомо з 2010 року, коли останній звертався до державних установ із скаргами та заявами з приводу накладки земельної ділянки відповідача на його ділянку, а тому просить суд застосвувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову з цих підстав.

Представник Коломийської міської ради в судовому засіданні проти позову заперечив, підтримав заяву про застосування строку позовної давності, мотивуючи тим, що про порушене, на його думку, право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 було відомо з 2010 року, що вбачається із змісту самої позовної заяви та із копій його звернень до державних органів і відповідей на них, однак за захистом свого права в суд не звертався, а тому пропустив строк позовної давності без поважних причин.

Головне управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області в судове засідання свого представника не направило, до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника, при вирішенні спору покладаються на позицію суду.

Третя особа, ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, посилаючись на те, що з 1990 року проживає ІНФОРМАЦІЯ_1. ЇЇ чоловік, ОСОБА_3, є власником земельної ділянки для ведення садівництва, суміжної із земельною ділянкою позивача. Між вказаними ділянками завжди була огорожа, однак в зв"язку із тим, що ОСОБА_1 не доглядав за своєю ділянкою, вона заросла високою травою, тому в 2010 році вони змушені були звести металеву огорожу для захисту своєї ділянки від бур"яну. Позивач, вважаючи що таким чином чзахоплено частину належної йому земельної ділянки, звертався із скаргами та заявами до різних державних органів, а згодом і до суду. Вважає, що огорожа між зазначеними земельними ділянками розміщена згідно їх конфігурації та відповідає межам, визначеним в правовстановлюючих документах, в зв"язку з чим просить в задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з"явилась, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, при вирішенні спору покладається на позицію суду.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та третіх осіб, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗК України (в редакції 1990 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться ОСОБА_4 народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Стаття 22 ЗК України (в редакції 1990 року) передбачала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки а натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно ч. 1 ст. 23 цього ж кодексу право власності або право постійного користуваання землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_4 народних депутатів.

Судом встановлено, що в користуванні ОСОБА_1 перебувала земельна ділянка площею 0,0946 га для будівництва індивідуального житлового будинку в м. Коломия по вул. Ланчинській, 9, Івано-Франківської області, що підтверджується витягом із рішення Коломийської міської ради № 155 від 16 травня 1995 року та копією схеми коректури земельної ділянки.

На даний час ОСОБА_1 є власником зазначеної земельної ділянки, про що йому видано Державний акт про право приватної власності на землю серії І-Іф № 002978 від 13 березня 1997 року. Згідно цього акту, на момент набуття позивачем права власності на земельну ділянку, суміжним землекористувачем по межі від А до Б була громадянка ОСОБА_7.

Відповідно до договору дарування, посвідченого привтаним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_9 01 грудня 1998 року та зареєстрованого в реєстрі за № Д-760 ОСОБА_1 отримав в дар незакінчений будівництвом житловий будинок з господарськими спорудами в м. Коломия по вул. Ланчинська, 9, Івано-Франківської області.

Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_3, який на підставі рішення Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року отримав у власність земельну ділянку площею 0,0169 га для ведення садівництва по вул. Ланчинська, 7 в м. Коломия, про що йому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237.

В 2010 році ОСОБА_3 звів металеву огорожу між зазначеними земельними ділянками із зміщенням межі в бік земельної ділянки позивача, в зв"язку з чим останній неодноразово звертався до компетентних органів із скаргами, що стверджується копіями заяв ОСОБА_1 Коломийському міському голові від 25 березня 2010 року, до Коломийського МВ УМВС від березня 2010 року, начальнику відділу Держкомзему м. Коломия від травня 2010 року, та відповідями на них.

Так, із відповіді, наданої позивачу ОСОБА_8 Держкомзему у Івано-Франківській області № 07.034-33/235 від 13 липня 2010 року видно, що при уточненні відповідності місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії І-ІФ-№ 002978 фактичним мірам ліній на місцевості встановлено накладка на неї земельної ділянки, яка надана ОСОБА_3 для ведення садівництва згідно державного акту серії ЯИ № 202237.

Згідно вимог ч. 5 ст. 116 ЗК Україхни земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користуваання ними в порядку, визначеному законом.

Із письмових доказів, долучених позивачем вбачається, що 17 жовтня 2015 року він звертався до нотаріуса із заявою про відчуження належної йому земельної ділянки. У повідомленні № 915/01-16 від 20 жовтня 2015 року нотаріус вказала, що у заяві не вказано правочин, який має намір посвідчити заявник та роз"яснила, які документи необхідно пред"явити для посвідчення різних правочинів.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 08 грудня 2016 року за клопотанням позивача було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено ряд запитань.

Згідно висновку судового експерта ОСОБА_10 за № 222 від 16 березня 2017 року фактична площа землеьної ділянки, якою користується ОСОБА_3 на місцевості складає 0,0198 га і не відповідає площі 0,0169 га, зазначеній в Державному акті на право власності на землеьну ділянку серії ЯИ № 202237 від 08 лютого 2010 року, кадастровий номер 2610600000:08:002:0086, а фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 0,0748 га і не відповідає площі, зазначеній в Державному акті на право привтаної власності на землю серії І-ІФ № 002978, яка складає 0,0946 га. Як видно на ситуаційному плані земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які знаходяться у їх власності згідно правовстановлюючих документів та фактичного користування ними, встановлено, що альтанка та прибудова до гаражу, побудовані відповідачем, знаходяться на спірній ділянці, яка входить в площу, зазначену в Державному акті позивача.

Зазначені обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які пояснили, що між земельними ділянками позивача і відповідача завжди була металево-сітчаста огорожа, однак коли ОСОБА_3 встановлював металеву огорожу, то змістив межі земельної ділянки в бік позивача.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_3 та представником відповідача - Коломийської міської ради подано заяви про застосування строків позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що слід звертати увагу на поняття давності, яке забезпечує юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів та запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Позовна давність, за ст. 256 ЦК, — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.ст. 257, 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Така ж позиція викладена у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".

Частини 2-5 ст. 267 ЦК України визначають, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

В постанові Судової палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 суд дійшов висновку, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як сам факт порушення права, так і те, що особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Аналізуючи досліджені обставини, суд не може взяти до уваги посилання позивача, що про порушення свого права як землевласника він дізнався тільки осінню 2015 року, коли отримав відповідь нотаріуса і став готувати документи з ціллю відчуження земельної ділянки. Суд виходячи з наявних доказівв, дійшов висновку, що про порушення свого права позивач дізнався ще весною 2010 року, коли ОСОБА_3 встановив металеву огорожу між земельними ділянками, а він, позивач, став звертатися у різні державні органи за захистом порушеного права. Вказане підтверджується наступним.

Так, 03 березня 2010 року ОСОБА_13 звернувся до Коломийського МВ УМВС та до комунального підприємтсва по експлуатації житла м. Коломия із заявами, в яких просив вжити заходів до ОСОБА_3, який "зазіхає" на його приватизовану земельну ділянку, на що отримав відповідь директора КПЕЖ від 10 березня 2010 року, де роз"яснено, що спори про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою вирішуються судом та висновок дільничного інспектора Коломийського МВ УМВС від 12 березня 2010 року за результатами проведеної перевірки, в ході якої опитана ОСОБА_6 повідомила про неприязні стосунки між ОСОБА_3 і ОСОБА_13 з приводу встановлення огорожі між їхіми земельними ділянками.

Крім того, 25 березня 2010 року ОСОБА_13 звернувся із заявою на ім"я Коломийського міського голови, в якій просив скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3, на що отримав відповідь за № Г-344 від 08 квітня 2010 року, що для встановлення факту самовільного захоплення земельної ділянки суміжним землекористувачем йому слід звернутись у відділ Держкомзему у м. Коломия, а всі земельні спори вирішуються виключно судом.

Після цього, позивач у травні 2010 року звертався із заявою до відділу Держкомзему у м. Коломия, в якій просив перевірити правомірність використання ОСОБА_3 земельної ділянки, в зв"язку з тим, що останній самовільно захопив частину належної йому земельної ділянки, отримавши 28 травня 2010 року повідомлення про те, що відділ Держкомзему у м. Коломиї знаходиться в процесі ліквідації і звернення перенаправлене в орган держземінспекції, якому підвідомчі порушені в ньому питання.

Також, в інтересах ОСОБА_13, адвокат ОСОБА_14 25 березня 2010 року звертався до Коломийського міськрайонного відділу ДЗК із заявою про витребування копії Державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_6, в зв"язку із наміром звернутись в суд за захистом порушеного права та 30 березня 2010 року звертався до Коломийського міського голови про видачу копії рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0169 га для ведення садівництва.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що хоч позивач і довів суду, що його право користування спірною земельною ділянкою і порушене відповідачем, проте позов задоволенню не підлягає через сплив строків позовної давності.

Згідно ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати, понесені позивачем по справі, не відшкодовуються.

На підставі наведеного та ст.ст. 21, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 17, 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) ст.ст. 12, 17, 21-23, 116, 198 ЗК України (в редакції 1998 року), керуючись ст.ст. 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Коломийської міської ради, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог : Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою – відмовити за пропуском строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя П'ятковський В. І.