Рішення № 79845933, 06.02.2019, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року Справа № 926/1610/18

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “УВК Україна”

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення збитків за договором перевезення № 13 - 16/п від 12.01.2016 р. у розмірі 478 866,00 грн.

Суддя О.Г. Проскурняк

ОСОБА_3 Нікітович

Представники:

від позивача – ОСОБА_4, довіреність №24/05-18 від 24 травня 2018 року.

від відповідача – ОСОБА_5, довіреність № 1/10 від 22 жовтня 2018 року.

від третьої особи – ОСОБА_6, довіреність від 26 листопада 2018 року.

ОСОБА_7, ордер серії ЗР №16709 від 03 грудня 2018 року.

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “УВК Україна” звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс” про стягнення збитків за договором перевезення № 13 - 16/п від 12.01.2016 р. у розмірі 478 866,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 12 січня 2016 року між ТзОВ “УВК Україна” та ТзОВ “Стрільчук Транс” укладено договір перевезення № 13-16/п.

Далі позивач вказує на те, що відповідачем, як перевізником порушено умови укладеного між сторонами договору перевезення № 13-16/п від 12 січня 2016 року в частині збереження перевезеного вантажу, у зв'язку із чим позивачу заподіяні збитки у вигляді вартості втраченого майна.

Як вбачається із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2018 року, справу № 926/1610/18 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі № 926/1610/18 та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 24 жовтня 2018 року.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року відкладено підготовче засідання на 14 листопада 2018 року та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14 листопада 2018 року відкладено підготовче засідання на 28 листопада 2018 року.

Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні 17 грудня 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17 грудня 2018 року закрито підготовче провадження по справі № 926/1610/18 та призначено до розгляду по суті на 08 січня 2019 року.

Ухвалою суду від 08 січня 2019 року відкладено розгляд справи на 16 січня 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16 січня 2019 року оголошено перерву в розгляді справи до 06 лютого 2019 року.

В судовому засіданні 06 лютого 2019 року, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 06 лютого 2019 року проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав вказаних у відзиві на позов, а саме посилаючись на те, що у відповідності до умов укладених між ТзОВ “Стрільчук Транс” та ФОП ОСОБА_2 замовлення-договору № СТР00936 про надання транспортно-експедиційних послуг № ПОР00090, третя особа взяла на себе зобов’язання по наданню послуг по перевезенню вантажу, що є предметом спору.

Далі відповідач вказує на те, що ФОП ОСОБА_8 не заперечує факт нестачі вантажу при його прийманні на розвантаженні, проте не погоджується із визначенням розміру дійсної вартості втраченого/відсутнього вантажу, у зв’язку із чим, на думку відповідача та третьої особи, вантажоперевізник не передав, а перевізник не отримував для перевезення вантаж, вартість відшкодування якої наразі є предметом спору.

Представники третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав вказаних у письмових поясненнях на позов, вказавши, що вантажоперевізник не передав, а перевізник не отримував для перевезення вантаж, вартість відшкодування якої наразі є предметом спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті суд встановив:

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Так, 21 серпня 2015 року між Приватним акціонерним товариством “ДПД Україна” (виконавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Дельта Текс” (замовник) укладено договір про надання послуг з доставки відправлень №20-08/15, відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов’язується надати послуги з організації та забезпечення доставки відправлень замовника до пункту призначення за адресою, що вказана у ТТН/РПП/РКД та у відповідності до Умов доставки виконавця та чинного законодавства України, а замовник зобов’язується сплачувати за надані послуги плату та додатково комісію від розміру оголошеної вартості вантажу у відповідності з тарифами виконавця.

09 січня 2016 року між Приватним акціонерним товариством “ДПД Україна” (первісний виконавець), ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “УВК Україна” (новий виконавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Дельта Текс” (замовник) укладено договір про заміну сторони зобов’язання, відповідно до пункту 3.2. якого, права, зобов’язання та відповідальність первісного виконавця переходять до нового виконавця, в тому обсязі, в якому вони належали первісному виконавцю за контрактом, станом на 01 лютого 2016 року.

В подальшому, 12 січня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “УВК Україна” (замовник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс” (перевізник) укладено договір перевезення №13-16/п.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.1. Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, перевізник зобов’язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктами 14.1., 14.2. вищевказаного Договору унормовано, що термін договору складає один календарний рік з моменту його підписання уповноваженим представниками сторін. У випадку, якщо жодна зі сторін не виявить свого бажання або наміру шляхом письмового повідомлення про розірвання договору за 30 днів до його припинення , то термін дії Договору продовжується на наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість таких пролонгацій не є обмеженою.

Доказів визнання недійсним або встановлення факту нікчемності чи не укладення вищевказаних договорів суду не надано.

З огляду на встановлений статті 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, як належну підставу, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. При цьому, дослідивши зміст укладеного 12 січня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “УВК Україна” та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс” договору перевезення №13-16/п, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення.

Пунктом 3.2. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України”, договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Так, 11 квітня 2018 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс” (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) укладено Замовлення-Договір №СТР00936 про надання транспортно-експедиційних послуг № ПОР00090, відповідно до якого, виконавець надає замовнику послуги з перевезення вантажу згідно умов зазначених в договорі.

Пунктом 8.7 Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, сторона, що залучила до виконання зобов’язань за договором третю особу, несе повну відповідальність за її дії/бездіяльність, включаючи будь-які відшкодування.

Так, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс”, залучивши до виконання договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року ФОП ОСОБА_2, у відповідності до пункту 8.7. вищевказаного договору взяло на себе повну відповідальність за будь-які її дії/бездіяльність, включаючи будь-які відшкодування.

Пунктом 7.1. Договору унормовано, що договір діє з моменту його підписання.

Частинами 1,2 статті 917 ЦК України встановлено, що перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.

Так, відповідно до пункту 1.1. Замовлення-Договору №СТР00936 про надання транспортно-експедиційних послуг № ПОР00090, укладеного між “Стрільчук Транс” та ФОП ОСОБА_2, виконавець зобов’язався здійснити перевезення вантажу, об’ємом 86 куб.м., по маршруту м. Бровари – м. Харків, із пунктом завантаження в м. Бровари. Крім того, вищевказаним договором, сторони узгодили адресу, дату та час завантаження та відповідно, розвантаження, тип та номер транспортного засобу, дані водія.

Відповідно до частини 2 статті 307 Господарського кодексу України унормовано, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб’єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім’я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктом 11.7. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України встановлено, що у тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із замовником.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме перепустки №143, товарно-транспортної накладної № 442-004995 від 12 квітня 2018 року та карти завантаження автомобіля № 442-004995 від 12 квітня 2018 року, ФОП ОСОБА_2 на виконання умов Замовлення-Договору №СТР00936 про надання транспортно-експедиційних послуг № ПОР00090 подав автомобіль ОСОБА_3, д.н.з. НОМЕР_1, причіп АО9552ХХ на завантаження вантажу.

Отже, на виконання договору №13-16/п від 12 січня 2016 року, перевезення вантажу здійснювалось автомобілем ОСОБА_3, д.н.з. НОМЕР_1, причіп АО9552ХХ

Крім того, позивачем в товарно-транспортній накладній №442-004995 від 12 квітня 2018 року у відомостях щодо вантажу здійснено посилання, на карту завантаження автомобіля №442-004995 від 12 квітня 2018 року, в якій відповідно зроблені посилання на супроводжуючі вантажні документи – вантажні квитанції.

Так, відповідно до карти завантаження автомобіля №442-004995 від 12 квітня 2018 року, в автомобіль ОСОБА_3 д.н.з. НОМЕР_1 12 квітня 2019 року завантажено вантаж, загальною масою 9 027,25 кг., із посиланням на наступні товарні квитанції: 442-9898319033, 4418011915842, 4418011915873, 4418011915866, 4418011915859, 442-9898319238, 442-9898319174, 4418011976645, 56-9005766360, 56-9005766355, 56-9005766359, 442-9898319187, 442-9898319252, 442-9898318800, 113959085, 442-9898319463, 4418011976508, 442-9898319147, 442-9898319211, 442-9898319149, 442-9898319213, 442-9898319148, 442-9898319212, 56-9005765943.

Відповідно до пункту 6.1.5 Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, перевізник зобов'язується оглянути і прийняти вантаж у вантажовідправника з оформленням товарно-транспортної накладної у чотирьох примірниках відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. У випадку виявлення ушкоджень, та/або будь-яких невідповідностей, повідомити замовника про виявлення такої невідповідності з обов'язковим складанням актів.

Як вбачається із товарно-транспортної накладної №442-004995 від 12 квітня 2018 року та карти завантаження автомобіля №442-004995 від 12 квітня 2018 року, останні підписані водієм без заперечень щодо ушкоджень, та/або будь-яких невідповідностей прийнятого вантажу у вантажовідправника.

Частинами 1, 3 статті 314 Господарського Кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Пунктом 6.1.7. Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, сторони передбачили, що відповідач відповідає за схоронність усього вантажу, переданого йому для перевезення за Договором, і несе за нього матеріальну відповідальність.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, позивачем при передачі вантажу на доставку (перевезення) у вантажних квитанціях вказано оголошену цінність вантажів.

Відповідно до пункту 8.9. Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, у випадку виявлення втрати або ушкодження вантажних місць або вантажу під час передачі вантажоодержувачеві повинен бути складений відповідний акт. Обидві сторони: перевізник і замовник (або представник вантажоодержувача) зобов’язані засвідчити власними підписами складений акт.

Відповідно до пункту 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.

Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнерів; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини(пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами вивантаження представниками вантажоодержувача та водієм за відсутності заперечень складено та підписано внутрішні акти/акти контрольної перевірки, в яких зафіксовано пошкодження пломбування та нестачу вантажу на момент прийому, а саме:

· № 1037934 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якого встановлено відсутність одного ящика (№ 1) із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319252;

· № 2344227 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якого встановлено відсутність трьох ящиків (№ № 6,7,9) із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319212;

· № 2344221 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якого встановлено відсутність двох ящиків (№ № 4, 10) із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319238;

· № 2344228 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якого встановлено відсутність чотирьох ящиків (№ № 10,11,12,17) із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319213;

· № 2344223 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якої встановлено відсутність дев’яти ящиків (№ № 11,13,15,17,18,21,22,23,24) із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319211;

· № 2344225 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якого встановлено пошкодження трьох ящиків із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319148;

· № 2344226 від 12 квітня 2018 року, відповідно до якої встановлено пошкодження одного ящика із посиланням на ТТН 442-004995 та ВК 442-9898319147.

Так, вищевказаними внутрішніми актами/актами контрольної перевірки, власником вантажу ТзОВ “Дельта Текс” з урахуванням вантажних квитанцій, ідентифікації кількості та вартості вантажу, встановлено нестачу вантажу на загальну суму 573 221,00 грн.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України унормовано, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до пункту 8.8. Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, перевізник відповідає за схоронність усього вантажу, переданого йому для перевезення за договором, і несе за нього матеріальну відповідальність у таких розмірах: у разі втрати (нестачі) вантажу – у розмірі дійсної вартості втраченого (відсутнього) вантажу; за псування або ушкодження вантажу – у розмірі вартості ушкодженого вантажу з поверненням ушкодженого товару (за домовленістю сторін).

При цьому, враховуючи те, що ФОП ОСОБА_2 не збережено схоронність прийнятого вантажу, у відповідності до пункту 6.1.7. Договору та з урахуванням пункту 8.7. Договору перевезення №13-16/п від 12 січня 2016 року, ТзОВ “Стрільчук Транс”, що залучило до виконання зобов’язань за договором третю особу несе за незбереження останнім схоронності прийнятого вантажу відповідальність у розмірі оголошеної цінності.

Як вбачається із матеріалів справи, загальна вартість вантажу, відсутність якого встановлено актами під час розвантаження автомобіля ОСОБА_3 А08077АХ згідно з товарно-транспортною накладною № 442-004995 від 12 квітня 2018 року та карти завантаження автомобіля № 442-004995 від 12 квітня 2018 року становить 573 221,00 грн.

При цьому, з урахуванням розміру задекларованої вартості відправлень при передачі ТзОВ “Дельта Текс” на доставку вантажу у товаросупровідних документах, а саме вантажних квитанціях та товарно-транспортних накладних, з урахуванням умов підписаних сторонами договорів, судом встановлено, що відповідальність перевізника перед замовником складає 478 866,00 грн.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Нормами статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

· протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

· шкідливий результат такої поведінки (збитки);

· причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

· вина правопорушника.

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Статтею 623 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Положення частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України кореспондує положенням статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно частини 4 статті 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Згідно статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та неправомірними винними діями відповідача полягає в тому, що фактично наведені вище збитки (вартість втраченого вантажу) були спричинені саме неналежним виконанням ФОП ОСОБА_2 умов укладеного між відповідачем та третьою особою договору №13-16/п від 12 січня 2016 року.

При цьому, відповідальність за дії третіх осіб, як встановлено судом вище, у відповідності до укладеного між сторонами договору перевезення №13-16/п несе саме ТзОВ “Стрільчук Транс”, що залучило до виконання зобов’язань за договором третю особу.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача та третьої особи, стосовно вартості втраченого вантажу та недотримання форми внутрішніх актів/актів контрольної перевірки з огляду на вищевикладені обставини з урахуванням чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України” наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України”).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити.

Судові витрати, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд, –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Стрільчук Транс” (58000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37690326) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “УВК Україна” (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 136, кімн. 34, код ЄДРПОУ 39441523) – 478 866,00 грн. – заборгованості та 7 182,99 грн. – судового збору

Повний текст рішення складено та підписано – 15 лютого 2019 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк