Рішення № 79841164, 17.01.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

17.01.2019 Єдиний унікальний номер 205/1455/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 рокум. ДніпроСправа № 205/1455/18 2/205/741/19

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Шавули В.С., за участю секретаря судового засідання Сербена О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02.03.2017р. звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вказаним позовом, у якому просить суд:

встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. за адресою АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою, розташованою в АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що позивач починаючи з 2001 року постійно проживав у АДРЕСА_1, разом з батьком, який був основним квартиронаймачем вказаної нерухомості. Водночас, у зв'язку з тим, що за час життя свого батька, позивач не зареєструвався в квартирі АДРЕСА_1, останній позбавлений можливості у вставленому законом порядку оформити свої житлові права.

Представником ДМР надано суду відзив на позов, у якому він, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 надав суду заяву, у якій просив суд справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник ДМР надав суду заяву, у якій позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» ДМР явку свого представника у судове засідання не забезпечило, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялось належним чином.

КП «Жилсервіс-2» ДМР явку свого представника у судове засідання не забезпечило, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялось належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення учасників справи та свідків, розглянувши матеріали справи, перевіривши викладені у заяві обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви з огляду на наступне.

ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, помер ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.10).

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 за час життя був наймачем квартири АДРЕСА_1

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_2 (а.с.22).

Згідно ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. А до частини - 4, тієї ж статті цього закону, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Починаючи з березня 2001 року та по день смерті батька позивач разом з дружиною проживав у вказаній квартирі, вони вели спільне господарство, мали спільний побут, спільний бюджет, разом купували та готували їжу, несли витрати з утримання спірної квартири, купували необхідні для сім'ї речі в спірну квартиру, здійснювали поточні ремонти, підтримували приміщення у належному стані тощо (а.с.23-76, 126-148).

Вищевказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи квитанціями, а також показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які були допитані у судовому засіданні та зазначили, що між позивачем та померлим батьком були гарні стосунки, та померлий ОСОБА_2 не заперечував проти спільного проживання разом з сином та його дружиною.

Факт спільного проживання позивача з батьком у спірній квартирі також підтверджується Характеристикою та довідкою, наданими з КЗО № 5 ДМР (а.с.149-150).

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт спільного проживання з батьком у спірній квартирі.

Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.

Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

З пояснень позивача вбачається, що він в 2003 та 2014 роках бажаючи зареєструватись за місцем свого постійного проживання в спірній квартирі, знімався з реєстрації за попереднім місцем проживання та звертався до КЖЕП - 34, однак через відсутність оригіналу ордеру на спірну квартиру не зміг цього зробити.

Після смерті ОСОБА_2 необхідні документи було знайдено, проте відповідно до повідомлень № 10/5-247 від 08.02.2018р. та 29.01.2018р., позивачу відмолено у реєстрації в спірній квартирі, зокрема, у зв'язку з відсутністю письмової згоди основного квартиронаймача.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Конституцією України у статті 47 гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2011 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Враховуючи вищевказане, беручи до уваги, що позивач проживає у спірній квартирі разом з дружиною зі згоди батька, який був основним квартиронаймачем, та продовжив проживати в ній після смерті батька, а також те, що в інший спосіб, як судовий, позивач позбавлений можливості оформити свої житлові права, суд доходить висновку про достатність правових підстав для задоволення позовних вимог

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 64-65 ЖК України, ст.47 Конституції України, ст.ст.4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264 268, 293, 315 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 34» Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1: ІНФОРМАЦІЯ_2.) та ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1., починаючи з 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1: ІНФОРМАЦІЯ_2.) право користування квартирою, розташованою в АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено:18 січня 2019 року.

СуддяВ.С. Шавула