Рішення № 79840545, 13.02.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/2365/18

Провадження № 2/201/555/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року позивач звернулася до суду із позовом до ТОВ «Кредитні Ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що у лютому 2018 року їй стало відомо, що на виконанні у Соборному відділ ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області перебуває виконавчий напис, вчинений 15 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, та зареєстрований в реєстрі за № 22099, який запропоновано стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що виникла за кредитним договором № 075п від 28 грудня 2005 року, право вимоги за яким 28 листопада 2012 року було відступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу, якому в свою чергу право вимоги було відступлено 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» на підставі договору факторингу № 15, за період з 01 червня 2014 року по 20 жовтня 2016 року в сумі 2126550 грн., з яких сума заборгованості за кредитом складає 1139634,66 грн., сума заборгованості за відсотками 986915,34 грн. Позивач вважає указаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки приватний нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. Також нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності щодо заборгованості, а позивач не отримувала від ТОВ «Кредитні ініціативи» жодної вимоги щодо погашення заборгованості. Окрім того, позивач звертає увагу, що на момент вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, вступило в законну силу рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року у справі 201/6716/13-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 075п від 28 грудня 2005 року, яка станом на 28 вересня 2014 року складає 85186,81 доларів США, що еквівалентно1099658,90 грн., звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 075п від 28 грудня 2005 року шляхом проведення прилюдних торгів, трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, виселивши останню. Проте дане рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на період дії Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Таким чином, на думку позивача безспірність вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» також спростовується наявність указаного рішення. Також позивач звертає увагу на те, що у оскаржуваному написі зазначено період, за який необхідно здійснити стягнення заборгованості, з 01 червня 2014 року по 20 жовтня 2016 року. Тоді як рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року заборгованість визначена станом на 28 вересня 2014 року. Таким чином, виконавчим написом стягнута заборгованість у тому числі і за період, за який вже була стягнута заборгованість на підставі рішення суду. Також позивач вважає, що з виконавчого напису неможливо зрозуміти, яку саме суму боргу винен боржник в валюті кредитування відповідно до умов кредитного договору, а також за яким курсом та станом на яку дату зроблено конвертацію суми боргу в українську гривню. З урахуванням викладеного позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 22099 (т.1 а.с.3-9).

17 квітня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ТОВ «Кредитні ініціативи» належним чином виконало вимоги законодавства щодо переліку документів, які встановлюють безспірність заборгованості та на підставі яких документів вчиняється виконавчий напис. При цьому нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Щодо посилань позивача на рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, представник відповідача зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання за забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов’язанням (а.с.47-52).

Представником позивача 11 травня 2018 року було надано до суду відповідь на відзив, у якому посилається на те, що надана відповідачем копія повідомлення направлена не на адресу , яка указана в іпотечному договорі, а на іншу адресу. Також представник позивача посилається на те, що сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, повинна відповідати сумі, вказаній у письмовій вимозі-повідомленні. Проте, відповідно до копії досудової вимоги від 09 листопада 2016 року, останній вимагає сплатити заборгованість станом на 20 жовтня 2016 року у розмірі 169055,76 доларів США, що еквівалентно 4345409,38 грн. В свою чергу, 15 грудня 2016 року приватний нотаріус було вчинено виконавчий напис, за яким було стягнуто заборгованість в сумі 2126550 грн. Також незрозуміло, які саме документи надавалися стягувачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису, та чи надавалися такі взагалі. Відповідачем не надано належного розрахунку заборгованості позивача за кредитним договором, з якого вбачалося б, яким саме чином та за який період обчислені кожна зі складових загальної суми заборгованості станом на 20 жовтня 2016 року, утому числі з урахуванням валюти кредитного зобов’язання та курсу цієї валюти до гривні, встановленого НБУ. Надана стягувачем приватному нотаріусу таблиця-розрахунок заборгованості не може бути підставою для вчинення виконавчого напису, оскільки не є банківською випискою та не містить інформацію щодо проведених операцій за договором кредиту (а.с.66-70).

30 травня 2018 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відзив, у яких останній посилається на те, що стягувачем належним чином виконано вимоги законодавства щодо переліку документів, які встановлюють безспірність заборгованості та на підставі яких вчиняється виконавчий напис. У вимозі про усунення порушень чітко вказано складові боргу, і позивач не звернула увагу, що виконавчим написом було стягнуто боргу по тілу кредиту і відсоткам, а по штрафним санкціям ні. Більш того, наявність іншої суми у виконавчому написі, ніж тієї, що вказана у вимозі не є спором про розмір і не може бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (т.2 а.с.3-8).

Представник позивача надав до суду заяву, у якій просить розглянути справу у письмовому провадженні за наявними в матеріалах справи документами, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити (т.2 а.с.50).

Представник відповідача надав до суду заяву, у якій просив проводити судове засідання без його участі, у задоволенні позову просив відмовити (ат.2 а.с.51).

Треті особи у судове засідання не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 28 грудня 2005 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 075п, згідно якого остання отримала кредитні кошти в розмірі 54900 доларів США строком до 28 грудня 2025 року, зі сплатою 16 % річних на придбання нерухомості (а.с.т.1 а.с.88-91).

У подальшому, 02 квітня 2007 року, 01 червня 2006 року, 18 грудня 2007 року, 17 вересня 2009 року, 28 вересня 2009 року, 29 червня 2011 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і його правонаступниками (ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди до спірного кредитного договору та договори про зміни та доповнення до кредитного договору № 75п від 28 грудня 2005 року, якими, зокрема було: визначено заборгованість за кредитним договором станом на 17 вересня 2009 року, викладено кредитний договір в новій редакції, продовжено строк договору до 28 грудня 2030 року, проведено реструктуризацію боргу, встановлено фіксований платіж по договору, змінено розмір відсотків за користування кредитом тощо (т.1 а.с.92-105, 111-116).

В забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та відповідачем 28 грудня 2005 року було укладено іпотечний договір № 075з, що посвідчений в нотаріальному порядку, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю трикімнатну квартиру.

Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладеним між ПАТ «Сведбанк» (яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та яке в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», банк відповідно до п. п. 2.1, 2.2 відступає свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації.

Також, 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та яке в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами згідно якого разом з відступленням прав вимог заборгованостей за кредитними договорами боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу укладеного між сторонами від 28 листопада 2012 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, перелік яких зазначено в додатку № 1 до цього договору, до якого увійшов і іпотечний договір № 75з від 28 грудня 2005 року.

Потім, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу відповідно до п. п. 2.1, 2.2 якого, - ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, в тому числі і за спірним кредитним договором № 075п від 28 грудня 2005 року.

Також, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами згідно якого разом з відступленням прав вимог заборгованостей за кредитними договорами боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу укладеного між сторонами 28 листопада 2012 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, перелік яких зазначено в додатку № 1 до цього договору до якого увійшов і іпотечний договір № 75з від 28 грудня 2005 року.

Указані фактичні обставини встановлені рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року та доведенню не підлягають.

Попри взяті на себе зобов'язання відповідач ОСОБА_1 не виконувала умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення отриманого кредиту, сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, пені у встановленні договором строки, у зв'язку з чим, за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 28 вересня 2014 року (за розрахунками позивача) складає суму 86346,73 доларів США, що еквівалентно 1114632,06 грн., де: сума кредиту - 44355,43 доларів США, що еквівалентно 572575,06 грн.; відсотки - 20502,07 долари США, що еквівалентно 264656,98 грн.; пеня - 21489,23 доларів США, що еквівалентно 277400,02 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2014 року було скасоване. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення було задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 075п від 28 грудня 2005 року, яка станом на 28 вересня 2014 року складає суму 85186,81 доларів США, що еквівалентно 1099658,90 грн., де: сума кредиту - 44355,43 доларів США, що еквівалентно 572575,06 грн.; відсотки - 20502,07 долари США, що еквівалентно 264656,98 грн.; пеня - 20329,31 доларів США, що еквівалентно 262426,85 грн., - звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 075з від 28 грудня 2005 року, який укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, згідно Закону України «Про виконавче провадження», трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 60 кв.м., житловою площею 42,3 кв. м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, за ціною, не нижчою ринкової вартості квартири, згідно з оцінкою суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, виселивши ОСОБА_1 з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судовий збір у розмірі 5504,50 грн. Рішення суду, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині виселення, не виконувати на період дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (т.1 а.с.14-21).

15 грудня 2016 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 22099, яким запропоновано стягнути на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 075п від 28 грудня 2005 року, право вимоги за яким 28 листопада 2012 року було відступлено стягувачу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу, якому в свою чергу, право вимоги було відступлено 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» на підставі договору факторингу № 15. Боржником за кредитним договором є ОСОБА_1 Стягнення заборгованості проводиться за період з 01 червня 2014 року по 20 жовтня 2016 року. Сума заборгованості складається з: заборгованості за кредитом – 1139634,66 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом – 986 915,34 грн. Загальна сума заборгованості становить 2126550 грн. та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису (т.1 а.с.79).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч.1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно із ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно із п.п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (п.п. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, п. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, ст. 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Саме тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі, суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс 17.

Так, у виконавчому написі від 15 грудня 2016 року не зазначено, на підставі яких документів його здійснено, а лише вказано, що грошові суми, які пропонується стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», стягуються за кредитним договором № 075п від 28 грудня 2005 року.

Згідно із копіями документів, які були надані для вчинення вище зазначеного виконавчого напису, наданих приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року, стягувачем разом із заявою про вчинення виконавчого напису було надано оригінал кредитного договору, засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазанченням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; розрахунок заборгованості за кредитним у валюті договору станом на 20 жовтня 2016 року, письмову вимогу про усунення порушень від 09 листопада 2016 року, фіскальний чек ЧД УДППЗ «Укрпошта» від 15 листопада 2016 року; витяг з додатку № 1 договору факторингу від 28 листопада 2012 року (т.1 а.с.80-251).

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що при вчиненні напису нотаріус отримував від банку та від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі є безспірними. Розрахунок боргу виконаний працівниками банку щодо наявності грошового зобов'язання позивача за тілом кредиту є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позивача.

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що наданий банком розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відсотками та штрафами, який покладений нотаріусом в основу оскаржуваного виконавчого напису не є доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позивача, а є лише відображенням розрахунку заборгованості здійсненого стягувачем.

Крім того, в оскаржуваному виконавчому написі визначено період заборгованості з 01 червня 2014 року по 20 жовтня 2016 року. В свою чергу ж рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року заборгованість визначена станом на 28 вересня 2014 року. Таким чином, спірним виконавчим написом запропоновано стягнути заборгованість у тому числі за період, за який заборгованість вже була стягнута рішенням суду, що також свідчить про те, що сума боргу, яка зазначена у виконавчому написі не є безспірною.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність ознак безспірності заборгованості за кредитними правовідносинами, що виникли між сторонами. Усе вищевикладене вказує на наявність спору між сторонами, який може бути вирішений лише в судовому порядку.

Ураховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позову, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1057,20 грн., з яких 704,80 грн. – судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру, 352,40 грн. – судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 12, 13, 76-78, 81-82, 89, 130, 137, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 15 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 22099, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати із сплати судового збору у сумі 1057,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Федоріщев С.С.