Рішення № 79838231, 14.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 лютого 2019 року № 640/19397/18

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі також - ДСНС України, відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2 065 146, 50 грн., а також моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що постановою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року по справі № 826/16788/14, ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Департаменту ресурсного забезпечення в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Така постанова суду в частині поновлення позивача на роботі набрала законної сили 20 липня 2017 року, проте станом на час звернення до суду із даним позовом не виконана.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з поновленням на роботі, в межах розгляду адміністративної справи № 826/16788/14 не заявлялась та не була розглянута.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 26 листопада 2018 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

У встановлений судом строк ДСНС України надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки фактичного поновлення позивача на роботі не відбулось з підстав незрозумілості процедури виконання судового рішення, вимушений прогул не доведено, тому у відповідача відсутні зобов'язання по виплаті будь-яких коштів ОСОБА_1

В ході розгляду справи позивачем було надано відповідь на відзив, в якій він наполягав на позовних вимогах, в відповідачем - заперечення на відповідь на відзив, в яких він просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 14 лютого 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Матеріалами справи встановлено, що 18 січня 2011 року Міністерством надзвичайних ситуацій України видано наказ № 15, яким директора Департаменту ресурсного забезпечення ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 18 січня 2011 року у зв'язку із реорганізацією відповідно до п. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ від 18 січня 2011 року № 15 в частині звільнення ОСОБА_1, директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до п. 1 статті 40 КЗпП, у зв'язку із реорганізацією; поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19 січня 2011 року; зараховано час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця з 19 січня 2011 року по день поновлення на роботі; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19 січня 2011 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року (К/800/17220/16) касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій задоволено частково; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій та прийнято в цій частині нове судове рішення про його поновлення на посаді директора Департаменту ресурсного забезпечення в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року в частині вирішення позовної вимоги про зарахування час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; в решті судові рішення залишено без змін.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 235 КЗпП визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про Практику розгляду судами трудових спорів», якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч. 2 статті 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Згідно із ч. 2 статті 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пп. «з» п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, яким відбулося врегулювання публічно-правового спору.

Як вбачається з матеріалів справи, датою звільнення ОСОБА_1 є 18 січня 2011 року, при цьому датою винесення судом рішення про поновлення позивача на роботі є 20 липня 2017 року.

Тому, час вимушеного прогулу за період з 18 січня 2011 року по 20 липня 2017 року становить 1 629 робочих днів.

При цьому, судом враховано що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року не з вини працівника, відтак суд приходить висновку про необхідність виплати позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, постанова Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року в частині поновлення його на роботі не виконана, а тому ОСОБА_1 прийшов висновку про те, що час вимушеного прогулу продовжується, а тому ДСНС України зобов'язана сплатити йому кошти, у тому числі за період з 20 липня 2017 року по дату звернення до суду із даним позовом.

Суд не погоджується із такими твердженнями позивача, виходячи з того, що зазначений період є періодом, в якому фактично відбувається затримка виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а відтак мають бути застосовані норми статті 236 КЗпП, відповідно до яких, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно, оскільки вказаною вище нормою встановлено спеціальне правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що вказаний ОСОБА_1 період з 20 липня 2017 року по дату звернення до суду із даним позовом не є періодом його вимушеного прогулу, середній заробіток за який виплачується у зв'язку із прийняттям рішення про поновлення на роботі, а є періодом затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, відтак стягнення заявлених за такий період коштів може бути здійснений у відповідності до норм статті 236 КЗпП.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період після 20 липня 2017 року не підлягають задоволенню.

Верховний Суду України у своїй постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13 зазначив про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

На виконання вимог ухвали суду від 26 листопада 2018 року, відповідачем надано розрахунок заробітної плати ОСОБА_1, з якого вбачається сума заробітної плати за фактично відпрацьовані останні два місяці - листопад-грудень 2010 року у розмірі 18 427, 04 грн. (12 109, 18 грн. + 6 317, 86 грн.); кількість відпрацьованих робочих днів складає 34 день (22 дня у листопаді та 12 днів у грудні).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 541, 97 грн. (сума середнього заробітку за два місці 18 427, 04 грн. / кількість відпрацьованих робочих днів 34).

Суд не погоджується із розрахунком середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, наведеним позивачем у своїй позовній заяві, виходячи з того, що до нього неправомірно було включено суму матеріальної допомоги, виплаченої у грудні 2010 року.

Відповідно до пп. «б» п. 4 розділу ІІІ Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відтак, наведений у позовні заяві розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставним та не може бути врахованим судом під час вирішення даної справи.

Пунктом 10 Порядку визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 03 грудня 2018 року № 26-2-7/59, його посадовий оклад до звільнення складав 3 321, 00 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2008 року № 34 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Вказаний посадовий оклад також визначений наказом від 07 вересня 2010 року № 322 «Про призначення», наявним в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті «Урядовий кур'єр» та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, відповідно до якої посадовий оклад керівника департаменту, головного управління, служби, керівника апарату місцевої державної адміністрації встановлено на рівні 9 115, 00 грн.

Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу в 2017 році дорівнює 2, 7746 (9115/3321).

З урахуванням зазначеного, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить:

2011 рік - 240 робочих днів * 541, 97 грн. = 130 072, 80 грн.;

2012 рік - 251 робочих днів * 541, 97 грн. = 136 034, 47 грн.;

2013 рік - 251 робочих днів * 541, 97 грн. = 136 034, 47 грн.;

2014 рік - 251 робочих днів * 541, 97 грн. = 136 034, 47 грн.;

2015 рік - 250 робочих днів * 541, 97 грн. = 135 492, 50 грн.;

2014 рік - 251 робочих днів * 541, 97 грн. = 136 034, 47 грн.;

2017 рік - 135 робочих днів * 541, 97 грн. * коефіцієнт підвищення 2, 7746 = 203 006, 24 грн., що у загальному розмірі 1 012 709, 42 грн. без врахування податку на заробітну плату та інших обов'язкових платежів.

При цьому суд зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру, що відповідає висновкам Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-11цс16 та Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 12 465, 31 грн. (середньомісячна кількість робочих днів позивача - 23 * середньоденна заробітна плата - 541, 97 грн.), підлягає негайному виконанню.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн., необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак, за результатами аналізу доводів позивача з приводу заподіяння моральної шкоди, суд не вбачає підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, що протиправним звільненням йому заподіяно моральну шкоду, а саме: якими доказами вона підтверджується, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням шкоди, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди.

З врахуванням наведеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Водночас, суд звертає увагу, що в межах розгляду даної справи, судом лише визначається розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, а не вирішується спір про протиправне звільнення, яке як зазначив позивач, завдає йому шкоду (страждання, погіршення стану здоров'я і т.д.).

Відтак, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01601, місто Київ, вулиця О.Гончара, будинок 55; код ЄДРПОУ 38516849) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 012 709, 42 грн. (один мільйон дванадцять тисяч сімсот дев'ять гривень сорок дві копійки) без врахування податку на заробітну плату та інших обов'язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12 465, 31 грн. (дванадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять гривень тридцять одна копійка) без врахування податку на заробітну плату та інших обов'язкових платежів допустити до негайного виконання.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк