Рішення № 79838132, 12.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2019 року № 826/10416/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05 липня 2018 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16) (далі - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві (код ЄДРПОУ 37993783, адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а) (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо повернення позивачу збору на державне пенсійне страхування;

- зобов'язати відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 6 414, 61 грн., сплаченого відповідно до квитанції від 28 вересня 2016 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив йому у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 414, 61 грн., оскільки за Договором купівлі - продажу квартири від 28 вересня 2016 року, укладеним між позивачем та ТОВ «Зім Кепітал Груп» нерухоме майно ним придбавалось вперше.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2018 року відкрито спрощене провадження у справі та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 10 серпня 2018 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві відсутня можливість для перевірки інформації про факт придбання позивачем нерухомості вперше, що свідчить про відсутність протиправних дій зі сторони відповідача. Також зазначив, що позовні вимоги заявлені позивачем з пропуском строку звернення до адміністративного суду, оскільки збір на обов'язкове державне пенсійне страхування позивач сплатив 28 вересня 2016 року, а з позовною заявою до суду він звернувся у 2018 році. Крім того посилається на те, що повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів за рішенням суду повинно здійснюватись згідно з Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом зобов'язання відповідача подати заяву - подання до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

Відповідно до ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, 17 серпня 2018 року позивачем була надана суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що за приписами ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. Таким чином, оскільки відповідач своїм листом від 11 червня 2018 року №17303/05 відмовив позивачу у повернені коштів, шестимісячний строк починає свій перебіг від дня отримання ним відповіді від відповідача. Просив позов задовольнити.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2016 року між позивачем та ТОВ «Зім Кепітал Груп» був укладений Договір купівлі - продажу квартири, згідно з п. 1.1 якого позивач набув у свою власність квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.2 Договору договірна ціна продажу квартири становить 641 461, 00 грн.

У відповідності до квитанції від 28 вересня 2016 року позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 414, 61 грн. з операції придбання (купівлі - продажу) нерухомого майна.

Позивач зазначив, що придбавав нерухоме майно вперше.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, за позивачем зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, у відповідності з Договором куп віл - продажу квартири від 28 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н.С., а також на праві приватної спільної часткової власності позивачу належить 3/4 квартири АДРЕСА_2

Вважаючи сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 414, 61 грн. помилковою, 29 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про повернення помилково сплачених коштів.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у своєму листі від 11 червня 2018 року №17303/05 повідомило позивача про те, що відповідно до п. 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, суми такого збору з операцій купівлі - продажу нерухомого майна сплачуються підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно у розмірі 1 % від вартості нерухомого майна, зазначеної у договорі купівлі - продажу такого майна (але не менше оціночної вартості), за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Щодо винятку, коли житло придбавають вперше, відповідач у листі зазначив, що на даний час не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається особою вперше, а тому право громадянина на придбання нерухомого майна без сплати відповідного збору може бути визнано в судовому порядку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 414,61 грн., позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 16 червня 1997 року №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з пунктом 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 153 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 28 вересня 2016 року інша нерухомість ним не придбавалася.

Відповідачем вказані відомості в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не спростовані та судом зворотного не встановлено.

Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Зазначена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року №К/9901/412/17, від 14 лютого 2018 року №К/9901/1783/18 від 20 лютого 2018 року №К/9901/404/17.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з квитанції від 29 вересня 2016 року збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України через банк отримувача - Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, який спрямовано до спеціального фонду Державного бюджету.

За відсутності доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року №787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182 (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

З цього приводу суд зазначає, що зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені в ході розгляду адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов'язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним за свою суттю способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.

Отже, виходячи із встановлених обставин по справі, а також доказів у справі, що вище вказане нерухоме майно було придбано позивачем вперше та виходячи з вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому позивач має право на повернення помилково сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 28 вересня 2016 року.

Враховуючи протиправність відмови відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6 414, 61 грн., сплаченого згідно квитанції від 28 вересня 2016 року.

Що стосується доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд встановив, що 28 вересня 2016 позивач уклав договір купівлі-продажу квартири, та в той же день сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

29 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив повернути йому помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 414, 61 грн.

Відповідач, своїм листом від 11 червня 2018 року №17303/05, не знайшовши правових підстав для повернення коштів, відмовив позивачу у їх поверненні.

Таким чином, вказані дії позивача, а саме звернення до відповідача розцінюються судом як досудове врегулювання спору.

Згідно із частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Мушта проти України» зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку звернення до суду, визначеного законом.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас у рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно квитанції від 28 вересня 2016 року (лист-відповідь №17303/05 від 11 червня 2018 року).

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6 414, 61 грн. (шість тисяч чотириста чотирнадцять гривень шістдесят одна копійка), сплаченого відповідно до квитанції від 28 вересня 2016 року.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) сплачений ним судовий збір у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов