Рішення № 79837278, 14.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5427/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1І.) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (далі – відповідач, Управління, Центральне об’єднане УПФУ в м.Одесі), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди;

- зобов'язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі при обчисленні розміру довічного грошового утримання зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді період роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 р. на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області;

- зобов'язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди, без обмеження граничного розміру, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, починаючи з 08 жовтня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві, з посиланням на фактичні обставини справи зазначається, що 25.09.2018 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №2974/0/15-18, яким ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів Господарського суду Одеської області у зв’язку із звільненням у відставку з 28.09.2018 року.

За зверненням позивача від 08.10.2018 року до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі, їй з 29.09.2018 року призначено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому, згідно повідомлення від 09.10.2018 року позивачу зазначено про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди, та не зараховано до стажу роботи на посаді судді період роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 роки на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, оскільки вказане не передбачено чинним законодавством.

Не погоджуючись із вказаними діями відповідача в частині призначення довічного грошового утримання судді у відставці лише у розмірі 80% суддівської винагороди, представник позивача у позовній заяві зазначає, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1, загальний стаж позивача складає 43 роки 3 місяці 10 днів, з яких спеціальний стаж за вислугу років становить 37 років 10 місяців 3 дні. Проте, за розрахунком Управління, спеціальний стаж позивача за вислугу років складає -17 років 10 місяців 24 дні, так як до стажу роботи судді не зараховано період роботи з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

Як вказує представник позивача з посиланням на абз. «з» п.п.33 п.3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу раду правосуддя», п.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VІ, абз. 2 п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за №1402-VIII, враховуючи те, що ОСОБА_1 обрана на посаду судді до набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VІ, при нарахуванні та визначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, слід керуватися Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХП та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №245З-VI від 07 липня 2010 року.

Водночас, нормативно обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представник позивача посилається на положення ст.43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VІ (в редакції, чинній станом на час набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07 липня 2010 року), п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», п.11 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VI, а також, на рішення ОСОБА_2 Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, яким визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

На думку представника позивача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, якою визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, як зазначається у позові, аналіз наведених вище норм спростовує доводи відповідача, що зарахування до суддівського стажу періоду служби в органах внутрішніх справ на посадах слідчого, суперечить Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за №1402-VІІІ.

Таким чином, судді, стаж роботи яких на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», надавав право на певний розмір щомісячного довічного грошового утримання, із набуттям чинності вказаним Законом право на отримання такого грошового утримання не втрачають.

Відповідно, позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди, без обмеження граничного розміру, а тому дії Управління щодо встановлення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди, - є протиправними.

Водночас, представник позивача вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов’язання відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача період роботи на посаді слідчого та здійснити перерахунок довічного грошового утримання в розмірі 90 % суддівської винагороди.

Ухвалою суду від 23.10.2018 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1, відкрито провадження у справі за даною позовною заявою, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання 15.11.2018 року о 10:00 год., а також, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

07.11.2018 року до суду за вх.№33533/18 до суду від представника відповідача (у встановлений судом строк) надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.34), який у підготовчому засіданні 15.11.2018 року залучено до матеріалів справи.

Так, у відзиві на позовну заяву зазначається, що відповідач не погоджується із позовними вимогами, з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80% відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З посиланням на положення п.25 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, ст.137 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідач зазначає, що згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 43 роки 3 місяці 10 днів, з яких спеціальний стаж за вислугою років складає 17 років 10 місяців 24 дні.

Як вказано у відзиві, до стажу роботи судді не зараховано періоди роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 рік на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, оскільки це не передбачено чинним законодавствам України. Крім того, як вказує відповідач, «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на які посилається позивач, стосуються лише стажу роботи на посаді судді та не мають жодного відношення до стажу роботи на посадах прокурорів, слідчих.

Виходячи з вищенаведеного, як стверджує відповідач - Центральне об’єднане УПФУ в м.Одесі, дії Управління є правомірними та повністю відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку із чим просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15.11.2018 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, судом встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.12.2018 року об 11:00 год.

22 листопада 2018 року за вх. №35849/18 через канцелярію суду від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив разом із доказами направлення її копії на адресу відповідача по справі.

Так, у відповіді на відзив представник позивача посилається на доводи та обґрунтування, що містяться у позовній заяві. Додатково до наведених у позовній заяві доводів та їх нормативного обґрунтування, у відповіді на відзив, з посиланням на набрання чинності 05.08.2018 року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким доповнено ст.137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року, на ч.1, ч.6 ст.69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у чинній редакції) зазначено, що у відповідача на час призначення позивачу довічного грошового утримання вже були всі законодавчі підстави для зарахування до стажу роботи судді періодів роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 р. на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

28.11.2018 року з боку відповідача засобами електронної пошти надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, та, які за своїм змістом є ідентичними відзиву на позовну заяву. Додатково у запереченнях відповідач зазначає, що не погоджується із вимогою про стягнення на користь позивача суми сплаченого судового збору, зважаючи на положення ч.1, ч.2 ст.73, ч.3 ст.113 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

У підготовчому засіданні 04.12.2018 року судом долучено до матеріалів справи вищевказані відповідь на відзив на позовну заяву та заперечення на цю відповідь.

Окрім того, у підготовчому засіданні 04.12.2018 року, з метою повного та всебічного з’ясування обставин у справі, судом на підставі ст.80 КАС України:

- витребувано з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача - ОСОБА_1, в тому числі, заяви позивача про призначення довічного грошового утримання судді у відставці, здійсненого розрахунку за вказаною заявою, а також доказів перебування ОСОБА_1 на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області в період з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року;

- зазначено представнику позивача про необхідність надання позивачем до суду належним чином засвідчених копій доказів перебування ОСОБА_1 на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області в період з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року (у разі їх наявності).

Ухвалою суду від 04.12.2018 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, зважаючи на необхідність отримання судом додаткових доказів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 13.12.2018 року о 12:00 год.

10.12.2018 року за вх. №38360/18 через канцелярію суду та 12.12.2018 року за вх. №ЕП/7290/18 засобами електронної пошти від представника позивача до суду надійшли додаткові докази, про необхідність надання яких було зазначено судом.

У підготовче судове засідання 13.12.2018 року сторони не з’явились, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому 12.12.2018 року за вх. №ЕП/7289/18 засобами електронної пошти від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Водночас, 13.12.2018 року за вх. №ЕП/7338/18 засобами електронної пошти від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження у справі та відкладення судового засідання, яке обґрунтоване тим, що зважаючи на повідомлені в інформаційному центрі Одеського окружного адміністративного суду обставинами щодо надання позивачем доказів, в уповноваженого представника відповідача виникла необхідність в ознайомленні із цими додатковими доказами, які надані з боку позивача.

Ухвалою суду від 13.12.2018 року судом задоволено клопотання представника відповідача, продовжено шістдесятиденний строк підготовчого провадження у справі №420/5427/18 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по даній адміністративній справі на 08 січня 2019 року об 11 год. 20 хв.

Зважаючи на перебування головуючого судді по справі у відпустці 08.01.2019 року, засідання, призначене на 08.01.2019 року перенесено на 16.01.2019 року о 12:10 год.

21 грудня 2018 року за вх. №ЕП/7598/18 засобами електронної пошти від представника відповідача до суду надійшли копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1, які ухвалою суду від 16.01.2019 року, яка постановлена на місці та занесена до протоколу судового засідання, долучені до матеріалів справи.

У підготовче засідання 16.01.2019 року сторони не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, від представника позивача 08.01.2019 року за вх. №ЕП/84/19 засобами електронної пошти надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника в порядку письмового провадження, в якій також зазначено, що позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі. Водночас, 16.01.2019 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання, в якому окрім прохання розглядати справу без участі позивача та її представника в порядку письмового провадження, представник зазначив, що не заперечує проти переходу до розгляду справи по суті у день закриття підготовчого провадження.

Разом з цим, 10.01.2019 року за вх. №ЕП/157/19 засобами електронної пошти надійшла заява від представника відповідача, в якій зазначається, що Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі не заперечує щодо початку розгляду справи по сутті в день закриття підготовчого провадження у справі.

Ухвалою суду від 16 січня 2019 року судом закрито підготовче провадження в адміністративній справі №420/5427/18 та призначено її до судового розгляду по суті на 16 січня 2019 року після закриття підготовчого провадження у даній справі.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Таким чином, зважаючи на клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі, заяву відповідача від 10.01.2019 року, а також, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, та відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, зважаючи на строки розгляду справи, визначені ч.2 ст.193 КАС України, судом ухвалено рішення про розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті розпочато судом 16.01.2019 року.

Згідно з ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Зважаючи на викладене, враховуючи наведені приписи КАС України, суд розглядав дану справу у межах строку, визначеного для її розгляду ч.2 ст.193 КАС України із прийняттям рішення 14.02.2019 року.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї доказами, із відзивом на адміністративний позов, відповіддю на відзив та запереченнями на цю відповідь, а також, з наданими учасниками справи доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються заяви по суті справи, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі відповідної заяви позивача з 16.12.2014 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, що підтверджується наявним в матеріалах пенсійної справи розпорядженням №8664 від 19.12.2014 року та відповідними розрахунками пенсії позивача.

Відповідно до записів з трудової книжки серії БТ-І №1630930 ОСОБА_1 (т.1 а.с.15-17), вбачається що позивач:

- 18.06.1975 року прийнята на роботу в органи внутрішніх справ м.Одеси згідно наказу №74 від 20.06.1975 року (запис №1);

- 03.11.2000 року на підставі наказу №129 л/с від 03.11.2000 року внесений запис, згідно якого позивач служила в органах внутрішніх справ України безперервно 25 років 04 місяця 15 днів (запис №2);

- 06.11.2000 року на підставі Указу Президента України №1180/2000 від 31.10.2000 року призначена на посаду судді Арбітражного суду Одеської області, про що зроблено запис №3;

- 06.11.2000 року прийняла присягу судді, про що на підставі наказу №145-к від 06.11.2000 року зроблено запис №4;

- 22.09.2005 року на підставі постанови Верховної Ради України від 22.09.2005 року №2917-ІV обрано суддею Господарського суду Одеської області безстроково, про що зроблено запис №7;

- 28.09.2018 року на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 25.09.2018 року №2974/0/15-18 та наказу Господарського суду Одеської області №19-к від 27.09.2018 року відраховано із штату суддів Господарського суду Одеської області у зв’язку із звільненням у відставку (запис №9).

При цьому, відповідно до записів у трудовій книжці позивача, згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд» від 21.06.2001 року №2538-ІІІ, Арбітражний суд в Одеській області перейменовано в Господарський суд Одеській області.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25.09.2018 року №2974/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Одеської області у відставку», ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Господарського суду Одеської області у зв’язку із поданням заяви про відставку.

При цьому, у вказаному рішенні зазначається, що з жовтня 2000 року по липень 2001 року працювала суддею Арбітражного суду Одеської області, з липня 2001 року по цей час працює суддею Господарського суду Одеської області.

Також, у рішенні від 25.09.2018 року №2974/0/15-18 зазначається, що додані до заяви про відставку документи свідчать, що суддя Гуляк Г.І. має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116,137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також, абз.4 п.34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону у редакції Закону України «про Вищу раду правосуддя».

Наказом Господарського суду Одеської області №19-к від 27.09.2018 року «Про відрахування ОСОБА_1 із штату суддів», відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 25.09.2018 року №2974/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Одеської області у відставку» та керуючись ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відраховано ОСОБА_1 зі штату суддів Господарського суду Одеської області 28.09.2018 року у зв’язку зі звільненням у відставку.

Судом встановлено, що Господарським судом Одеської області 01.10.2018 року за №06-02/4828/2018 складено розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1

Згідно даного розрахунку №06-02/4828/2018 від 01.10.2018 року, ОСОБА_1:

- у період з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року, а саме: 19 років 11 місяців та 10 днів працювала на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області;

- у період з 06.11.2000 року по 25.07.2001 року, а саме: 00 років 8 місяців та 20днів працювала на посаді судді арбітражного суду Одеської області;

- у період з 26.07.2001 року по 28.09.2018 року, а саме: 17 років 2 місяці та 3 дні працювала на посаді судді Господарського суду Одеської області.

Як зазначено у даному розрахунку №06-02/4828/2018 від 01.10.2018 року, загальний стаж роботи ОСОБА_1 станом на 28.09.2018 року становить 37 років 10 місяців та 3 дні.

Водночас, 01.10.2018 року за №06-02/4829/2018 за підписами голови та головного бухгалтера Господарського суду Одеської області складено подання про встановлення щомісячного грошового утримання судді у відставці, яким визначено, що ОСОБА_1 має стаж роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що становить 37 років 10 місяців 03 дні. Заробітна плата для обчислення щомісячного грошового утримання судді становить 31716,00 грн.

Також, 01.10.2018 року за №08-30/4830/2018 складена довідка про суддівську винагороду позивача (т.1 а.с.18).

Судом встановлено, що 08.10.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Одесі із заявою, яка зареєстрована за №5274 про перерахунок пенсії, в якій просила перевести її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 90%.

Згідно розписки-повідомлення до вказаної заяви (т.1 а.с.19) вбачається, що до заяви позивачем було додано:

- копія паспорту та реєстраційного номера облікової картки платника податків;

- копія трудової книжки БТ-І №1630930 від 20.07.1977 року;

- довідка про суддівську винагороду №08-30/4830/2018 від 01.10.2018 року;

- розрахунок стажу судді №06-02/4828/2018 від 01.10.2018 року;

- послужний список;

- наказ про відрахування №19-к від 27.09.2018 року;

- рішення про звільнення №2974/0/15-18 від 25.09.2018 року;

- заява про призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці;

- подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №06-02/4829/2018 від 01.10.2018 року.

Усі копії вищевказаних документів надані до суду відповідачем разом із матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 та містяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу з 29.09.2018 року призначено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80%, із зазначенням стажу судді 17 років 10 місяців та 24 дні.

Також, як вбачається з матеріалів справи, за розглядом заяви позивача від 08.10.2018 року №5274 та доданих до неї документів відповідачем 09.10.2018 року складено повідомлення №5274 «Про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%», що зареєстровано за №1813/06 від 10.10.2018 року, яким повідомлено, що ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80% відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (т.1 а.с.21).

Водночас, у вказаному повідомленні відповідачем наведені положення п.25 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, ст. 137 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та зазначено, що згідно наданих позивачем документів, її страховий стаж складає 43 роки 3 місяці 10 днів, з яких спеціального стажу за вислугу років - 17 років 10 місяців 24 дні.

У повідомленні також зазначено, що до стажу роботи судді не зараховано період роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

При цьому, у вказаному повідомленні №5274 від 09.10.2018 року також зазначено, що у разі незгоди з даним рішенням, воно може бути оскаржене до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням, або у судовому порядку.

Вважаючи дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди протиправними, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.5, ч.7 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі - Закон №1402), який набрав чинності 30.09.2016 року, незалежність судді забезпечується, в тому числі належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Як вже зазначалось судом, у рішенні Вищої ради правосуддя від 25.09.2018 року №2974/0/15-18 зазначається, що додані до заяви про відставку документи свідчать, що суддя Гуляк Г.І. має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116,137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також, абз.4 п.34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону у редакції Закону України «про Вищу раду правосуддя».

Суд зазначає, що з 05.01.2017 набрав чинності Закон України "Про Вищу раду правосуддя" №1798-ХІІІ від 21.12.2016, яким врегульовано питання пенсійного забезпечення суддів у відставці.

Відповідно до абз.4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Вищу раду правосуддя" №1798-19 від 21.12.2016 (набрання чинності з 05 січня 2017 року) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Окрім того, щомісячне грошове утримання судді у відставці виплачується без обмеження максимальним розміром.

Аналогічні положення містяться у пункті 11 Перехідних положень Закону України №2453-VІ "Про судоустрій та статус суддів" (редакція до 25.03.2015), які передбачали, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-ХІІ.

Станом на дату призначення позивача на посаду судді діяв саме Закон України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон України №2862-XII), який втратив чинність 01.01.2012 року на підставі Закону N 2453-VI від 07.07.2010 року.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України від 15.12.1992 року №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

В частині 4 статті 43 вищезазначеного Закону №2862-ХІІ передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент призначення судді – позивача на посаду, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, роботу на посадах слідчих.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20301/17, від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року справа № 520/5412/17, від 22.05.2018 у справі № 490/1719/17, від 09 листопада 2018 року у справі №686/24597/16-а та від 09 листопада 2018 року у справі №243/4794/17.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 490/1719/17 зазначено, що до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, період проходження строкової військової служби та роботи на посадах слідчого, що дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 88 відсотків від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру та проведення відповідних виплат, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи позивача становить станом на 28.09.2018 року становить 37 років 10 місяців та 3 дні, з яких: - у період з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року, а саме: 19 років 11 місяців та 10 днів працювала на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області;

- у період з 06.11.2000 року по 25.07.2001 року, а саме: 00 років 8 місяців та 20днів працювала на посаді судді арбітражного суду Одеської області;

- у період з 26.07.2001 року по 28.09.2018 року, а саме: 17 років 2 місяці та 3 дні працювала на посаді судді Господарського суду Одеської області.

Таким чином, як вбачається з викладеного, на посаді слідчого, старшого слідчого стаж судді складає 19 років 11 місяців та 10 днів, а на посаді судді – 17 років 10 місяців 23 дні.

В свою чергу, до суду з боку позивача надано довідку від 24.10.2018 року №06/29/5241/2018, яка видана Господарським судом Одеської області ОСОБА_1 (т.1 а.с.33), в тому, що вона працювала на посаді судді Господарського суду Одеської області з 06.11.2000 року по 28.09.2018 року. У вказаній довідці також зазначено, що до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 входить стаж на посадах слідчий, старший слідчий Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області та суддя Господарського суду Одеської області.

В той же час, з наявної в матеріалах справи довідки від 05.12.2018 року №9/8582, яка видана ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Одеській області судом встановлено, що згідно існуючої архівної інформації серед колишніх співробітників органів внутрішніх справ дійсно значиться Гуляк (Ставратій, Сучкова) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проходила службу з 18 червня 1975 року (наказ про призначення УВС від 28.06.1975 № 74) до 03 листопада 2000 року та перебувала на посадах, а саме:

- з 18.06.1975 до 24.11.1980 - інспектора шляхнагляду окремого дивізіону шляхнагляду міліції УВС Одеського міськвиконкому (наказ про призначення УВС від 28.06.1975 № 74);

- з 24.11.1980 до 06.06.1990 - слідчого відділу внутрішніх справ Приморського райвиконкому (наказ про призначення УВС від 21.11.1980 № 334 о/с);

- з 06.06.1990 до 10.03.1995 – старшого слідчого Приморського районного відділу внутрішніх справ м.Одеси (наказ про призначення УВС від 06.06.1990 № 48 о/с);

- з 10.03.1995 до 15.03.1999 - старшого слідчого слідчого відділу Приморського районного відділу ( наказ про призначення ОМУ УМВС від 10.03.1995 №37 о/с);

- з 15.03.1999 до 03.11.2000 - старшого слідчого слідчого відділу Приморського районного відділу ОМУ УМВС (наказ про призначення УМВС від 12.05.1999 №188 о/с).

Згідно вказаної довідки, наказом ОМУ УМВС України в Одеській області від 03.11.2000 № 129 о/с ОСОБА_1 звільнена у відставку за ст. 65. п. «а» (за віком).

Одночасно, у вказаній довідці повідомлено, що УВС Одеського облвиконкому було перейменовано в УВС Одеської області (наказ МВС України від 02.06.1992 № 300, наказ УВС від 06.07.1992 № 273), УВС Одеської області перейменовано в УМВС України в Одеській області (наказ МВС України від 10.07.1994 № 392), наказом МВС України від 05.06.2006 № 565 УМВС України в Одеській області реорганізовано в Головне управління МВС (ГУМВС) України в Одеській області.

Вищевказана інформація, яка зазначена у довідці підтверджується також копією послужного списку позивача, який надано до суду.

Таким чином, як вбачається з викладеного, у період з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року, позивач працювала на посадах слідчого та старшого слідчого.

При цьому, суд зазначає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Однак, відповідачем не враховано до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років (які має позивач), її роботу у період з 24.11.1980 року по 03.11.2000 року на посадах слідчого та старшого слідчого.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

22 травня 2008 року ОСОБА_2 Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, ОСОБА_2 Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна /юридична або фактична/ ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». ОСОБА_2 Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_2 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях ОСОБА_2 Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Рішенням ОСОБА_2 Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 були визнані неконституційними, зокрема, положення частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, які передбачали зменшення розміру щомісячного грошового утримання судді.

При цьому ОСОБА_2 Суд України визначив порядок виконання рішення, відповідно до якого частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення ОСОБА_2 Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-VIII, а саме, «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Незалежність суддів закріплена в Конституції України, отже, статус судді, який зберігається і за суддею у відставці, є конституційним.

Виходячи з наведеного, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Як зазначив ОСОБА_2 Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, ОСОБА_2 Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього ОСОБА_2 Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні ОСОБА_2 Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року №20.

Суд зазначає, що з досліджених та зазначених судом вище доказів, зокрема, трудової книжки, розрахунку стажу судді та послужного списку позивача, вбачається, що позивач має стаж роботи на посаді судді, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, що складає 37 років 10 місяців 03 днів, з яких: 19 років 11 місяців та 10 днів - на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області; 8 місяців та 20 днів посаді судді арбітражного суду Одеської області, 17 років 2 місяці та 3 дні - на посаді судді Господарського суду Одеської області.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді.

Отже, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що дії не зарахування відповідачем до відповідного стажу роботи на посаді судді, періоду роботи на посаді слідчого, старшого слідчого в органах внутрішніх справ, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є протиправним.

При цьому, суд враховує аналогічну правову позицію щодо обрахування стажу роботи судді у відставці, що висловлена Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 по справі №127/20301/17, від 06.03.2018 по справі №308/6953/17 та від 22.03.2018 по справі №520/5412/17.

Таким чином, відповідач, визначаючи щомісячне довічне утримання судді в розмірі 80% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, не зарахувавши до стажу роботи судді, що дає право позивачу на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період з 24.11.1980 по 03.11.2000 р. роботи ОСОБА_1 на посадах слідчого та старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, діяв протиправно, не у межах та не на підставі закону.

Отже, зважаючи на встановлені судом обставини та досліджені у справі докази, та з урахуванням вищезазначених норм чинного законодавства та висновків Верховного суду, суд вважає, що дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80 відсотків суддівської винагороди замість 90 відсотків, - є протиправними.

При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що для визначення розміру довічного грошового утримання повинен враховуватися лише спеціальний стаж на посаді судді, визначений статтею 137 Закону України №1402, оскільки позивач має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, період роботи в органах внутрішніх справ на посаді слідчого, і такий сукупний стаж впливає не лише на саме право на призначення довічного грошового утримання, але і на його розмір.

В той же час, слід зазначити, що у повідомленні №5274 від 09.10.2018 року «Про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%», яке зареєстровано за №1813/06 від 10.10.2018 року, зазначено, що до стажу роботи судді не зараховано період роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 на посаді слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, оскільки це не передбачено чинним законодавством, а також зазначено, що у разі незгоди з даним рішенням, воно може бути оскаржене до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням, або у судовому порядку.

Тобто, вказане повідомлення є рішенням суб’єкта владних повноважень, яке також порушує права позивача щодо призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки у Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі як суб'єкта владних повноважень були відсутні підстави для прийняття вказаного повідомлення, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача і визнати протиправним та скасувати повідомлення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі №5274 від 09.10.2018 року «Про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%», що зареєстровано за №1813/06 від 10.10.2018 року.

В свою чергу, як вже зазначено судом, періоди роботи позивача з 24.11.1980 по 03.11.2000 р. – 19 років 11 місяців 10 днів на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, підлягають врахуванню при розрахунку довічного грошового утримання ОСОБА_1 в якості стажу роботи судді.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що до стажу роботи позивача на посаді судді слід зарахувати календарний період роботи в органах внутрішніх справ на посаді слідчого, старшого слідчого (19 років 11 місяців 10 днів), який в свою чергу дає їй право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про зобов’язання позивача при обчисленні розміру її довічного грошового утримання зарахувати до стажу роботи судді роботу на посаді слідчого, старшого слідчого також підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати до стажу роботи, що дає ОСОБА_1 право одержання щомісячного грошового утримання період роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 роки тривалістю 19 років 11 місяці 10 днів на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

Водночас, вирішуючи позовну вимогу позивача про зобов'язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди, без обмеження граничного розміру, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, починаючи з 08 жовтня 2018 року, яка є похідною від першої та другої позовних вимог, суд, з урахуванням вищевикладеного, виходить з наступного.

Як вже встановлено судом підставою для відмови у призначенні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, стало не включення до стажу роботи судді Гуляк Г.І. періодів її роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 роки тривалістю 19 років 11 місяці 10 днів на посадах слідчого, старшого слідчого.

При прийняті повідомлення №5274 від 09.10.2018 року «Про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%», що зареєстровано за №1813/06 від 10.10.2018 року, відповідачем не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Тобто, відповідач - Центральне об’єднане УПФУ в м. Одесі розглянув заяву позивача по суті та за її розглядом прийняв відповідне повідомлення, призначивши щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 замість 90 відсотків, - в розмірі 80 відсотків суддівської винагороди з підстав, які визнані судом необґрунтованими та такими, що не можуть бути застосовані у даних правовідносинах, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази та норми чинного законодавства.

Отже, в даному випадку, за встановлених судом обставин, оскільки Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі розглянуло заяву позивача по суті та прийняло рішення по суті заяви ОСОБА_1, відповідні повноваження відповідача щодо здійснення перерахунку вже призначеного грошового утримання та його виплати в даних спірних правовідносинах не є дискреційними повноваженнями останнього.

При цьому, при у позовній заяві представник позивача просить суд зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди, без обмеження граничного розміру, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, починаючи з 08 жовтня 2018 року, однак, як вже встановлено судом, позивачу призначено щомісячне довічне грошового утримання з розрахунку 80% суддівської винагороди з 29.09.2018 року, а отже саме з вказаної дати позивач має право на перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди та його виплату.

Водночас, суд зазначає, що таке перерахування та виплата мають бути проведенні з 29.09.2018 року (за період, за який вже нараховане та виплачене довічне грошове утримання), з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд, одночасно виходячи за межі позовних вимог, вважає, що позовні вимоги про зобов’язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди, без обмеження граничного розміру, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, починаючи з 08 жовтня 2018 року, підлягають частковому задоволенню шляхом зобов’язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 з розрахунку 90 відсотків суддівської винагороди судді, без обмеження граничного розміру відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, починаючи з 29.09.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено правомірність вчинених ним дій, що оскаржується позивачем.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 704,80 грн. згідно квитанції №0.0.1159835131.1 від 17.10.2018 року (т.1 а.с.5).

Таким чином, оскільки вимоги позивача про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, з урахуванням виходу суду за межі позовних вимог, судом задоволені, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору у розмірі 704,80 грн.

При цьому, з урахуванням приписів ч.1 ст.139 КАС України, позиція відповідача стосовно відсутності підстав для стягнення з нього судового збору, у разі задоволення позову, не ґрунтується на положеннях закону.

Керуючись ст.ст.2,9,72,76,77,90,120,139,193,194,205,241-246,255,295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 65012) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (ідентифікаційний код юридичної особи: 41248812, адреса: вул. Ільфа і Петрова, буд.4-А, м.Одеса, 65121) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80 відсотків суддівської винагороди замість 90 відсотків.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі №5274 від 09.10.2018 року «Про відсутність підстав для призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%», зареєстроване за №1813/06 від 10.10.2018 року.

Зобов'язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (ідентифікаційний код юридичної особи: 41248812, адреса: вул. Ільфа і Петрова, буд.4-А, м.Одеса, 65121) зарахувати до стажу роботи, що дає ОСОБА_1 право на одержання щомісячного грошового утримання, період роботи з 24.11.1980 по 03.11.2000 роки тривалістю 19 років 11 місяці 10 днів на посадах слідчого, старшого слідчого Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

Зобов'язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (ідентифікаційний код юридичної особи: 41248812, адреса: вул. Ільфа і Петрова, буд.4-А, м.Одеса, 65121) здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 65012) з розрахунку 90 відсотків суддівської винагороди судді, без обмеження граничного розміру, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, починаючи з 29.09.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (ідентифікаційний код юридичної особи: 41248812, адреса: вул. Ільфа і Петрова, буд.4-А, м.Одеса, 65121), за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 65012) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Соколенко

.