Рішення № 79835725, 14.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2019Справа № 910/16795/18

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Соборний район, Узвіз Кодацький, будинок 2; ідентифікаційний код 33248430)

до Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Дніпровський район, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131)

про стягнення 70 606,12 грн,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 70 606,12 грн сплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору №K3H0CPS-15BA2T5 від 10.12.2015 добровільного страхування наземного транспорту здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, власник транспортного засобу - автомобіля "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, водієм якого скоєно ДТП, має іноземний страховий сертифікат "Зелена картка" №LT/03/ED5366707, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування шкоди в розмірі 70 606,12 грн покладається на відповідача у відповідності до пункту в статті 41.2. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/16795/18, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

08.01.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Моторне (транспортне) страхове бюро України проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що потерпіла особа не має право на відшкодування витрат з Фонду страхових гарантій, оскільки отримала відшкодування за договором добровільного страхування. Крім того відповідач посилається на те, що учасники дорожньо-транспортної пригоди не повідомили Моторне (транспортне) страхове бюро України про вказану подію протягом встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 70 606,12 грн.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань:

1) договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

2) деліктне зобов'язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) договірне зобов'язання між відповідачем і винною особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 10.12.2015 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс" (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу № K3H0CPS-15BA2T5 від 10.12.2015, предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших законних підставах.

При цьому, відповідно до пункту 5 Договору транспортним засобом, що страхується є "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За змістом пункту 7.1.1. Договору, страховим випадком є пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Даний Договір кладений на строк з 11.12.2015 по 10.12.2016. (відповідно до пункту 12 Договору).

Як вбачається з довідки № 94094795 про дорожньо-транспортну пригоду, 16.06.2016 о 18 год. 20 хв. на Мінському шосе Оболонського району міста Києва сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходився під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3 пункту 13.1 Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено вищезазначеною постановою Оболонського районного суду міста Києва від 06.09.2016 по справі № 756/8596/16-п (провадження № 3-4052/16).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 17.06.2016 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та просив здійснити виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування транспортного засобу № K3H0CPS-15BA2T5 від 10.12.2015 на рахунок ОСОБА_2 для погашення кредитної заборгованості.

Згідно звіту № 41-2016 від 21.06.2016 про оцінку матеріального збитку, який складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертно-Асистуюча Компанія "Довіра", вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 80 116,89 грн.

Як вбачається зі страхового акту № И-6933215 від 22.07.2016, страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 70 606,12 грн.

25.07.2016 позивачем на виконання умов Договору добровільного страхування транспортного засобу № K3H0CPS-15BA2T5 від 10.12.2015, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок страхувальника в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" страхове відшкодування на суму 70 606,12 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2661 від 25.07.2016.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 по справі №924/675/17.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 16.06.2016, транспортного засобу "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 70 606,12 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що оскільки водій ОСОБА_3, з вини якого сталася ДТП при керуванні автомобілем "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 мав страховий сертифікат міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" №LT/03/ED5366707, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем відповідно до положень статей 40, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

25.07.2018 позивач звернувся до відповідача із претензією (заявою) про виплату страхового відшкодування в розмірі 70 606,12 грн, проте відповіді на вказану претензію не отримав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Взаємовідносини у сфері міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" врегульовані безпосередньо Процедурними Правилами, прийнятими Радою Бюро на Генеральній Асамблеї 30.05.2002 та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до положень пункту 10.4 статті 10 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно з пунктом 39.1 статті 39 вказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Підпунктами 39.2.1, 39.2.3 пункту 39.2 статті 39 Закону встановлено, що МТСБУ має ряд важливих завдань, до яких належить, у тому числі, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом; забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування "Зелена картка" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи.

Відповідно до пункту 40.1 статті 40 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

При цьому, вказаним Законом чітко визначено умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів.

Згідно з підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

Чинне законодавство, як зазначено у пункту 10 статті 10 Закону визначає, що власник який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування (пункт 41.3 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Таким чином, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) має іноземний страховий сертифікат "Зелена картка".

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Договором добровільного страхування транспортного засобу № K3H0CPS-15BA2T5 від 10.12.2015 у добровільному порядку застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що є іншим видом страхування, та надано можливість потерпілому Товариству з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс") як страхувальнику отримати страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля від позивача.

При цьому, автомобіль марки "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на день дорожньо-транспортної пригоди 16.06.2016 був застрахований сертифікатом міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" №LT/03/ED5366707.

Заподіяння потерпілому (Товариству з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс") шкоди внаслідок винних дій водія автомобіля "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під час ДТП породило деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов'язок особи, яка завдала шкоди, відшкодувати заподіяну шкоду. Водночас така ДТП є підставою для виникнення зобов'язання згідно з договором добровільного страхування, в якому потерпілий має право вимоги до страховика - позивача.

Зазначені зобов'язання не виключали одне одного. Потерпілому належало право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він на власний розсуд обрав спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги до страховика (Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"), від якого отримав страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов'язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ).

Таким чином, при наявності у винуватця ДТП у іноземного страхового сертифікату "Зелена картка" страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 3-1115гс15/17/16 (№910/1439/16).

За таких підстав суд доходить висновку, що у відповідача відсутній обов'язок по відшкодуванню позивачу суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного суду по справі №910/13407/17.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевказані обставини, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 70 606,12 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статей 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування в розмірі 70 606,12 грн - відмовити.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ