Рішення № 79835712, 07.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019Справа № 910/14310/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м.Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5) до за участю проДержавного агентства резерву України (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 28) Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача 1. Міністерства фінансів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України (01008, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 12/2); 2. Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 24). стягнення 32 460 703 грн. 73 коп.

Представники:

від Позивача: Мануілова Я.І. (представник за довіреністю);

Сєров Є.І. (представник за довіреністю);

від Відповідача: Михайлюк А.З. (представник за довіреністю);

від Третьої особи - 1: Гуцева Л.О. (представник за довіреністю);

від Третьої особи - 2: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (надалі також - «Відповідач») про стягнення 32 460 703 грн. 73 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Генеральною угодою № 28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 року відкрито провадження у справі №910/14310/18, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.11.2018 року. Крім того, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Міністерство фінансів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 року виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 по справі №910/14310/18 та вважати вірним п.3 у наступній редакції: "Підготовче засідання призначити на 29.11.18 о 14:15 год. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44- В, зал № 31".

29.11.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позов.

В судове засідання 29.11.2018 року з'явились представники Сторін. Представники Третіх осіб не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд прийняв відзив для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, надано Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, надано Відповідачу строк до 3 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 20.12.2018 року.

06.12.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли зауваження на протокол судового засідання від 29.11.2018 року.

07.12.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття рішення у справі №910/17317/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 року зауваження Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на протокол судового засідання від 29.11.2018 року у справі №910/14310/18 відхилено.

07.12.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли пояснення на клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі.

10.12.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду відзиву Відповідача.

10.12.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 20.12.2018 року з'явились представники Сторін та Третьої особи - 1. Представник Третьої особи - 2 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про залишення відзиву без розгляду, відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 23.01.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 року пояснення Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" від 10.12.2018 року по справі №910/14310/18 залишено без розгляду.

29.12.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли зауваження на протокол судового засідання від 20.12.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2019 року поновлено Публічному акціонерному товариству «Укрнафта» пропущений процесуальний строк для подання зауважень на протокол судового засідання від 20.12.2018 року, зауваження Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на протокол судового засідання від 20.12.2018 року у справі №910/14310/18 відхилено.

В судове засідання 23.01.2019 року з'явились представники Відповідача та Третьої особи - 1. Представники Позивача та Третьої особи - 2 не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.02.2019 року.

В судовому засіданні 07 лютого 2019 року представники Позивача підтримали вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник Третьої особи - 1 надав усні пояснення. Представник Третьої особи - 2 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 25.01.2019 року поштового відправлення уповноваженій особі Третьої особи - 2.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Третя особа - 2 про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Приймаючи до уваги, що Третя особа - 2 була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи - 2 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 07 лютого 2019 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

29.12.1998 року між Міністерством фінансів України, Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого є Державне агентство резерву України) та Міністерством аграрного комплексу (правонаступником якого є Міністерство аграрної політики та продовольства України) було укладено Генеральну угоду №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї (далі - генеральна угода), за умовами якої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998р. №1953, починаючи з січня 1999 року АТ "Укрнафта" рівномірно щомісяця виділяє до державного резерву 1500 тис. тонн нафти для переробки її на нафтопереробних підприємств для державних потреб по ціні 80 доларів США з ПДВ за тону з перерахуванням у валюту України за курсом Національного банку, що склався на день поставки. Розрахунки за поставлену нафту проводяться з Мін АПК за рахунок коштів передбачених в державному бюджеті на фінансування витрат агропромислового комплексу. (т.1 а.с.33-34)

Згідно з п. 2.1. Генеральної угоди Укрнафта укладає договір на поставку нафти з Держкомрезервом згідно з графіком, затвердженим Держнафтогазпромом та Держкомрезервом.

Згідно з п. 3.2. Генеральної угоди Міністерство фінансів України зобов'язалось на підставі актів прийняття-передавання фінансувати Міністерство АПК на вартість отриманої нафти, з подальшим переказом коштів Держкомрезерву для розрахунків з ВАТ "Укрнафта".

Генеральна угода діє до повного завершення розрахунків. (п. 4.3. Генеральної угоди).

15.01.1999 року угоди між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», та Державним комітетом України по матеріальних резервах було укладено Угоду №28/2 на виконання Генеральної угоди №28/552 від 29.12.1998 року, предметом якої є те, що угода укладена на постачання в 1999 році нафти на нафтопереробні підприємства для державних потреб на виконання постанови Кабінету Міністрів України віл 10.02.1998р. №1953 в обсязі 1 500 000 тонн. (т.1 а.с.35-37)

Згідно з п. 6.1. Угоди оплата за нафту здійснюється Держкомрезервом протягом п'яти днів з моменту поставки нафти на завод на основі телетайпограми і двостороннього акта приймання-передачі на розрахункові рахунки структурних одиниць ВАТ "Укрнафта" по окремому листу.

Пунктом 7.2 Угоди передбачено, що відповідальність сторін, що не передбачена цією угодою, регулюється нормативними актами, встановленими діючим законодавством.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі №8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р., було задоволено позов ВАТ "Укрнафта", стягнуто з Держкомрезерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 130 614 067,93 грн., з яких: 109 939 460,27грн. заборгованості, яка виникла на підставі генеральної угоди та угоди, 2 634 547,04 грн. 3 % річних за період з 01.02.2000р. по 19.11.2000р., 18 036 060,62 грн. втрат від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року. (т.1 а.с.57-62)

На виконання постанови по справі №8/160 було видано Наказ. (т.1 а.с.63)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 року у справі №34/3-8/160, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 р. та Вищого господарського суду від 09.04.20009 р., заяву ВАТ «Укрнафта» про зміну порядку та способу виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 p. по справі № 8/160 задоволено, порядок та спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 p. по справі № 8/160 змінено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву, з усіх рахунків, відкритих Державному комітету України з державного матеріального резерву відповідно до чинного законодавства на користь Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» 102555442 грн. 93 коп. заборгованості, 1700 грн. витрат по сплаті державного мита. (т.1 а.с.84-96)

На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 року у справі №34/3-8/160 видано наказ. (т.1 а.с.88)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що до теперішнього часу рішення суду Відповідачем не виконано. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору та рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Державного агентства резерву України 3% річних у розмірі 2 173 767 грн. 93 коп., інфляційні у розмірі 6059181 грн. 81 коп. та пеню у розмірі 24 227 759 грн. 99 коп.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що закінчився строк пред'явлення наказу до виконання, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 22.02.2018 року у справі №34/3-8/160. Крім того, зазначає про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Також посилання Позивача на статтю 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» є неправомірним, оскільки ця норма відповідальності передбачена для відповідальних зберігачів, а не Відповідача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Генеральної угоди №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі №8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р., було задоволено позов ВАТ "Укрнафта", стягнуто з Держкомрезерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 130 614 067,93 грн., з яких: 109 939 460,27грн. заборгованості, яка виникла на підставі генеральної угоди та угоди, 2 634 547,04 грн. 3 % річних за період з 01.02.2000р. по 19.11.2000р., 18 036 060,62 грн. втрат від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року. (т.1 а.с.57-62)

На виконання постанови по справі №8/160 було видано Наказ. (т.1 а.с.63)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 року у справі №34/3-8/160, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 р. та Вищого господарського суду від 09.04.20009 р., заяву ВАТ «Укрнафта» про зміну порядку та способу виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 p. по справі № 8/160 задоволено, порядок та спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 p. по справі № 8/160 змінено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву, з усіх рахунків, відкритих Державному комітету України з державного матеріального резерву відповідно до чинного законодавства на користь Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» 102555442 грн. 93 коп. заборгованості, 1700 грн. витрат по сплаті державного мита. (т.1 а.с.84-96)

На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 року у справі №34/3-8/160 видано наказ. (т.1 а.с.88)

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Частою 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі №8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р., яке набрало законної сили, було встановлено факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем у розмірі 130 614 067,93 грн.

Судом встановлено, що до теперішнього часу рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі №8/160, яке набрало законної сили, не було виконано Відповідачем у повному обсязі.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача щодо закінчення строку пред'явлення наказу до виконання, оскільки стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних визначено законом як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Грошове зобов'язання, як і будь-яке інше, що має цивільно-правовий характер, виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України), а припиняється, частково або у повному обсязі, на підставах, визначених у главі 50 ЦК України. До числа таких підстав припинення зобов'язання не віднесено закінчення строку пред'явлення наказу до виконання та не означає припинення грошового зобов'язання, яке виникло з передбачених законом підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, основний борг Відповідача перед Позивачем за Генеральною угодою №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року становив 109939460 грн. 27 коп., а з урахуванням здійснення часткової оплати Відповідачем 29.09.2000 р., 24.03.2003 р., розмір заборгованості становить 81 880 835 грн. 27 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних.

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 07.12.2017 р. по 25.10.2018 р. у розмірі 2 173 767 грн. 93 коп. та інфляційні за загальний період прострочки листопад 2017 року - вересень 2018 року у розмірі 6 059 181 грн. 81 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати грошових коштів Позивачем за Генеральною угодою №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року за загальний період прострочки з 07.12.2017 р. по 25.10.2018 р. у розмірі 2 173 767 грн. 93 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки листопад 2017 року - вересень 2018 року у розмірі 6 059 181 грн. 81 коп., що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Також Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 07.12.2017 р. по 25.10.2018 р. у розмірі 24 227 753 грн. 99 коп.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Угоди передбачено, що відповідальність сторін, що не передбачена цією угодою, регулюється нормативними актами, встановленими діючим законодавством.

У разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення. (ч.14 статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв»)

У ч.16 ст.14 Закону зазначено, що розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

До складу державного резерву входять:

мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги;

запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;

запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

За змістом абзаців 3, 4 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову про (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також й відповідальності, передбаченої частиною другою статтею 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Оскільки Державне агентство резерву є суб'єктом господарювання, яке відноситься до державного сектору економіки, та порушило строки оплати грошового зобов'язання за Генеральною угодою №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року, воно несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла в період, за який сплачується пеня - на підставі п.п. 14, 16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв».

В той же час, Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 року.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Згідно з ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Враховуючи, що станом на даний час правовідносини сторін тривають та не припинились, Суд приходить до висновку про застосування до даних правовідносин сторін частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, яка є чинною на день вирішення спору.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором (п 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Судом встановлено, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі №8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р., було задоволено позов ВАТ "Укрнафта", стягнуто з Держкомрезерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 130 614 067,93 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, доданого до заяви про уточнення позовних вимог від 20.11.2000 р. по справі №8/160, Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" просило суд стягнути з Держкомрезерву 109 939 460,27грн. заборгованості, яка виникла на підставі генеральної угоди та угоди, 2 634 547,04 грн. 3 % річних за період з 01.02.2000р. по 19.11.2000р., 18 036 060,62 грн. втрат від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року. (т.1 а.с.53-56)

За таких підстав, Суд зазначає, що станом на 01.02.2000 року у Державного комітету України по матеріальних резервах (правонаступником якого є Державне агентство резерву України) за Генеральною угодою №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року та Угодою №28/2 від 15.01.1999 року обов'язок по оплаті настав. А тому враховуючи те, що правовідносини сторін за вказаними договорами тривають до теперішнього часу, рішення є невиконаним, починаючи з 01.01.2004 року нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки іншого строку нарахування у договорі Сторонами не передбачено.

За таких підстав, нарахування пені у зв»язку з неналежним виконанням умов Генеральної угоди №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї від 29.12.1998 року та Угоди №28/2 від 15.01.1999 року в частині здійснення оплати за період з 07.12.2017 року по 25.10.2018 року є неприпустимим в силу вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Отже, вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача пені за загальний період прострочки з 07.12.2017 р. по 25.10.2018 р. у розмірі 24 227 753 грн. 99 коп. не підлягають задоволенню, оскільки пеня нарахована після спливу шестимісячного строку, за який вона могла бути нарахована.

Таким чином, у зв'язку з тим, що Судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги Позивача в частині стягнення пені у розмірі 24 227 753 грн. 99 коп., Судом не досліджується питання зменшення розміру пені відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, про що зазначено Відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2 173 767 грн. 93 коп. та інфляційні у розмірі 6 059 181 грн. 81 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 28, Ідентифікаційний код юридичної особи 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м.Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5, Ідентифікаційний код юридичної особи 00135390) 3% річних у розмірі 2 173 767 (два мільйони сто сімдесят три тисячі сімсот шістдесят сім) грн. 93 (дев'яносто три) коп., інфляційні у розмірі 6 059 181 (шість мільйонів п'ятдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят одна) грн. 81 (вісімдесят одна) коп. та судовий збір у розмірі 123 494 (сто двадцять три тисячі чотириста дев'яносто чотири) грн. 25 (двадцять п'ять) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 лютого 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин