Рішення № 79829771, 04.02.2019, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3226/18

Провадження № 2/459/317/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Жураковського А.І.

з участю секретаря Ганас К.В.

позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром» про визнання незаконним наказу про звільнення в частині формулювання причини, підстав та дати звільнення, зміну формулювання причини, підстав та дати звільнення, стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

18.10.2018 р. позивач звернувся у суд з позовом до відповідача, у якому просить: 1) визнати незаконним наказ останнього за № 129-ОС від 25.07.2017 р. «Про звільнення ОСОБА_1В.» у частині формулювання причини, підстав та дати звільнення; 2) змінити формулювання причини, підстав та дату звільнення його з роботи у відповідача, зазначивши причиною звільнення – «у зв’язку з невиконанням Державним концерном «Укроборонпром» законодавства про працю, згідно з частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України»; підстава звільнення – «заява ОСОБА_1 від 18.05.2017 р.»; дата звільнення – «19.05.2017 р.»; 3) стягнути у його користь із відповідача заробітну плату у загальній сумі 489697,56 грн., що складається з: 59357,28 грн. вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку; 51937,62 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 25.05.2017 р. по 25.07.2017 р. у зв’язку з затримкою видачі трудової книжки; 378402,66 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював у державному концерні «Укроборонпром», зокрема з 16.06.2014 р. на посаді начальника відділу судової роботи управління претензійно-позовної роботи юридичного департаменту. Вказав, що 18.05.2017 р. звернувся до відповідача із заявою про звільнення з роботи з 19.05.2017 р. на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням останнім законодавств про працю. Однак відповідач відмовив у розірвання трудового договору та незабаром прийняв оскаржуваний наказ про його звільнення з посади за прогул.

Позивач вважає відмову відповідача у звільненні його з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України не законною, як і всі послідуючі дії та рішення останнього, включаючи оскаржуваний наказ та сформульовані у ньому причини, підставу та дату звільнення. Стверджує, що мав право на звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а відповідач мав обов’язок застосувати цю норму закону, оскільки напередодні цього останній порушив ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, позаяк ні при повідомленні 20.04.2017 р. про скорочення його посади, ні після цього не запропонував іншої роботи. Також вказав, що відповідач перешкоджав діяльності профспілки, членом якої він був, аби уникнути проведення колективних переговорів стосовно укладення нового колективного договору та вчинив дискримінацію по відношенню до нього з огляду на попередні судові спори, чим порушив ст. 2-1 КЗпП України. Разом з цим, зазначив, що відповідач порушив законодавство про оплату праці, оскільки всупереч пп. 2, 10 Порядку про обчислення заробітної плати, що затверджений урядовою постановою № 100 від 08.02.1995 р., пункту 2.4.2 колективного договору, листів Міністерства соціальної політики від 04.05.2017 р., 11.05.2017 р., 27.10.2016 р., 17.05.2018 р. та попри підвищення посадових окладів не здійснював коригування заробітної плати, проігнорувавши алгоритм дій, котрі слід би було вчинити у випадку відсутності фінансової можливості для такого коригування: не зменшував коефіцієнт коригування заробітної плати, не видавав відповідного рішення (наказу, розпорядження) і не погоджував його з профспілкою.

Також позивач вказав, що обґрунтування таких порушень трудового законодавства виклав у заяві про звільнення з роботи від 18.05.2017 р., а саме пунктах 3, 7, 9, 10, 11, однак не зважаючи на це відповідач неправомірно відмовив йому у розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Вважає, що не мав обов’язку з’являтися на роботі після подачі такої заяви.

У підсумку зазначив, що порушення відповідачем його права на звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 19.05.2017 р. має наслідком застосування положень ст. 44, ч. 1 ст. 47, ч. 3 ст. 49-2, ст.ст. 116-117, ч.ч. 3, 5 ст. 235 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги, середніх заробітків за час вимушеного прогулу у зв’язку з затримкою видачі трудової книжки та за час затримки розрахунку при звільненні.

06.12.2018 р. представник відповідача подав відзив, у якому просить відмовити у позові. Стверджує, що позивач зловживає процесуальними правами, оскільки заявив по суті аналогічні вимоги, що були предметом розгляду у справі № 761/23311/17, де суд відмовив позивачеві у задоволенні позову. Також зазначив, що заяву позивача від 18.05.2017 р. про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України відповідач не задовольнив у зв’язку з відсутністю порушень законодавства про працю з боку концерну та не зазначенням позивачем норм законодавства про працю, які були порушені концерном особисто щодо позивача. Вважає, що позивача було законно звільнено за прогул, оскільки останній безпідставно не з’являвся на роботу.

06.12.2018 р. представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності, стверджуючи, що позивач ознайомився з оскаржуваним наказом та отримав трудову книжку 02.08.2017 р., а тому у відповідності до ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду із позов сплинув 02.09.2017 р.

07.12.2018 р. позивач подав відповідь на відзив, у якому вказав, що предмети позову у попередній справі № 761/23311/17 та цій справі є різними, тому що у першій з них він просив розірвати трудовий договір зі своєї ініціативи у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства і в той момент, коли договір діяв. Натомість трудові відносини були розірвані з ініціативи концерну вже після подання позову у справі № 761/23311/17. При цьому, у вказаній справі суди зазначили про його право звернутись до суду з новим позовом.

У задоволенні заяви про застосування позовної давності просив відмовити, вказавши, що коли дізнався про оскаржуваний наказ, то намагався у рамках вже на той час існуючої цивільної справи № 761/23311/17 змінити предмет позову, однак у цьому йому було відмовлено судом першої інстанції, рішення якого набрало законної сили 13.09.2018 р. Натомість новий позов було подано 13.10.2018 р. Відтак вважає, що з поважних причин пропустив місячний строк для звернення до суду.

19.12.2018 р. представник відповідача подав заперечення, у якому вказав, що у справі № 761/23311/17 суд констатував відсутність порушень законодавства про працю з боку відповідача, котрі б дозволяли застосувати ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також зазначив, що у поточній справі доводи позивача про порушення порядку пропозиції іншої роботи при скороченні посади не мають значення для предмету доказування, оскільки він не був звільнений за ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У підсумку вказав, що позивач не надав належного підтвердження причини пропуску строку звернення до суду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав, зазначених вище.

Представники відповідача участь у судовому засідання взяли у режимі відеоконференц-зв’язку, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у відзиві та запереченні.

Вислухавши сторін та оцінивши докази, суд прийшов до такого висновку.

Згідно копії трудової книжки позивача серії АВ № 729143 від 07.05.2012 р., останній з 07.05.2012 р. працював у відповідача, зокрема з 16.06.2014 р. – на посаді начальника відділу судової роботи управління претензійно-позовної роботи юридичного департаменту.

Як видно з витягу із наказу відповідача № 8-ШР від 20.04.2017 р. «Про зміни у штатному розписі Концерну» та письмового повідомлення від 20.04.2017 р., відповідач повідомив позивача про те, що у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату працівників концерну, його посад скорочується.

При цьому, ні вказані документи, ні інші докази у справі не підтверджують факту пропонування позивачеві іншої роботи в концерні.

12.05.2017 р. відповідач отримав заяву позивача від 10.05.2017 р., у якій останній просив не пізніше 16.05.2017 р. здійснити донарахування та виплату належних йому коштів за період із жовтня 2015 р., оскільки концерн не проводив коригування заробітної плати.

Листом від 26.05.2017 р. відповідач відмовив позивачу у задоволенні такої заяви, мотивуючим тим, що заробітна плата виплачена ним правильно і не підлягає коригуванню, оскільки відсутні фінансові можливості для цього.

19.05.2017 р. відповідач отримав заяву позивача від 18.05.2017 р., у якій останній просив звільнити його з роботи у концерні з 19.05.2017 р. на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням законодавства про працю, зокрема не запропонування йому інших посад при повідомленні про скорочення, не повідомлення про наявність чи відсутність таких посад; не виплати йому коштів у зв’язку з неправильним нарахуванням заробітної плати (пп. 9, 11 заяви).

Листом від 22.05.2017 р. відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача про звільнення, мотивуючим тим, що останній не надав доказів і не вказав норми закону, котрі б свідчили про порушення законодавства про працю відносно нього особисто.

24.05.2017 р. відповідач отримав вимогу позивача від 22.05.2017 р. про розрахунок, у якій останній просив провести з ним остаточний розрахунок.

11.07.2017 р. ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі № 761/23311/17 залишено без руху позов ОСОБА_1 до державного концерну «Укроборонпром» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати, та надано строк для усунення недоліків до 31.07.2017 р.

Наказом відповідача за № 129-ОС від 25.07.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1В.» позивач був звільнений із займаної посади за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до запису № 4 у трудовій книжці позивача, у частині формулювання причини звільнення відповідачем було вказано: «звільнено за прогул», підстав – «згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України» та дати звільнення – «25.07.2017 р.».

Листом від 26.07.2017 р. відповідач надіслав позивачеві повідомлення про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

04.08.2017 р. позивач подав до Шевченківського районного суду міста Києва клопотання про виправлення недоліків позовної заяви у справі № 761/23311/17.

07.08.2017 р. Шевченківським районним судом міста Києва відкрито провадження у справі № 761/23311/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати.

05.12.2017 р. позивач подав до Шевченківського районного суду міста Києва заяву про зміну предмету позову у цивільній справі № 761/23311/17, у якій з поміж іншого заявляв ті ж вимоги, що у й даній справі.

25.01.2018 р. ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі № 761/23311/17 відмовлено позивачу ОСОБА_1 в прийнятті заяви про уточнення позовних вимог.

04.05.2018 р. рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі № 761/23311/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати відмовлено у задоволенні позову.

У мотивувальній частині рішення, з поміж іншого, судом було зазначено, що «матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення відповідачем законодавства про працю стосовно позивача».

13.09.2018 р. постановою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04.05.2018 р. – залишити без змін.

У мотивувальній частині постанови, з поміж іншого, апеляційним судом було зазначено, що «позивач не був звільнений за частиною 1 ст. 40 КЗпП України, тому доводи позивача про порушення відповідачем порядку повідомлення про скорочення посади позивача не запропонування іншої роботи та не повідомлення про наявність чи відсутність вакантних посад не мають правового значення для предмету доказування по цій справі.

Вимоги про незаконність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул) не були предметом розгляду районним судом у цій справі, уточнену позовну заяву ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року було повернуто позивачу, оскільки уточнений позов містив інші підстави і предмет позову.

При цьому, на думку колегії суддів, позивач не позбавлений права звернутись із позовом про визнання незаконним звільнення за прогул і клопотанням про поновлення строку, а поважність причин його пропуску має бути предметом оцінки суду в іншій справ».

Як видно з витягів з наказів відповідача № 235-ОС від 15.10.2015 р., № 47-ОС від 18.04.2016 р., позивачеві було двічі збільшено посадовий оклад.

Як вбачається з повідомлення голови первинної профспілкової організації Державного концерну «Укроборонпром» ОСОБА_4 від 19.04.2017 р., адресованого відповідачеві, дана організація просила розпочати переговори щодо укладання колективного договору.

Згідно з наказом відповідача № 52-ОС від 20.04.2017 р. «Про звільнення ОСОБА_4О.», 20.04.2017 р. ОСОБА_4, заступника керівника апарату генерального директора, звільнено з посади за прогул.

Як видно з рішення та ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 10.01.2017 р. у цивільній справі № 761/30676/16-ц, від 26.06.2017 р. у цивільній справі № 761/3153/17 відповідно, протягом 2016-2017 рр. у судовому порядку вирішувалися спори між цими сторонами з приводу законності притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За правилами ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена ним у постанові від 31.10.2012 року № 6-120цс12, «за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що висловлена ним у постанові 22.05.2013 р. № 6-34цс13, «для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність».

Згідно з ч. 3 ст. 49 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, пов’язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством соціальної політики.

Відповідно до п. 8 вказаної постанови, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

У листі Міністерства соціальної політики від 17.05.2018 р. № 838/0/101-18 роз’яснено, що «якщо госпрозрахункові підприємства чи фізична особа - підприємець не мають можливості провести коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів (тарифних ставок), то приймається рішення про зменшення коефіцієнта коригування, виходячи з фінансової спроможності підприємства.

Рішення про зменшення коефіцієнта коригування в зв'язку з фінансовими можливостями оформлюється наказом, який обов'язково повинен бути погоджений з профспілковим комітетом або іншим уповноваженим представляти інтереси працівників органом.

При цьому в наказі обумовлюються причини, які не дозволяють провести коригування в повному обсязі (зокрема, зниження рентабельності, обсягів виробництва; недостатність обігових коштів тощо)».

У листі Міністерства соціальної політики від 27.10.2016 р. N 1491/13/8416 роз’яснено, що «коригування середньої заробітної плати проводиться у разі, якщо останнє підвищення посадового окладу працівника відбулося у розрахунковому періоді.

На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Порядком передбачена можливість зменшення коефіцієнта коригування. Наказ про зменшення коефіцієнта коригування для всіх працівників підприємства погоджується з профспілковим комітетом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом».

Згідно з п. 2.4.2 колективного договору на 2012-2015 роки між адміністрацію та трудовим колективом Державного концерну «Укроборонпром», адміністрація концерну зобов’язується під час складання річних фінансових планів концерну передбачати фінансування соціальних програм, спрямованих на поліпшення умов та оплати праці, виконання домовленостей цього договору.

Докази та фактичні обставини справи у світлі викладених вище норм законодавства про працю свідчать про те, що відповідач одночасно з попередженням позивача про звільнення останнього у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, тобто 20.04.2017 р., не запропонував йому іншу роботу в концерні. При цьому, не існувало обставин, передбачених ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України, котрі б давали право відповідачеві не здійснювати такого повідомлення. Відтак відповідач 20.04.2017 р. безпідставно не виконав вимоги ч. 3 ст. 49 КЗпП України, чим допустив триваюче порушення законодавства про працю відносно позивача.

Такого порушення законодавства про працю було достатньо для застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України та реалізації позивачем права на розірвання трудового договору за власним бажанням. У п. 9 заяви про звільнення від 18.05.2017 р. позивач посилався на вище вказане порушення трудового законодавства. Мотиви відповідача щодо відхилення таких аргументів позивача суд вважає незаконними та безпідставними, позаяк останній був зобов’язаний задовольнити заяву позивача й звільнити останнього з 19.05.2017 р.

Крім цього, приписи п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100, підвищення посадового окладу позивача у 2015-2016 рр. свідчать про існування обов’язку у відповідача провести коригування заробітної плати та інших виплат з урахуванням своїх фінансових можливостей.

Докази свідчать про те, що такого коригування не було здійснено. Причинами цього відповідач пояснює відсутністю фінансових можливостей і невнесення відповідних витрат до фінансових планів. Однак такі обставини не позбавляють роботодавця обов’язку забезпечити працівнику правову визначеність у ситуації щодо відповідного коригування.

Як видно з матеріалів справи, відповідач проявив бездіяльність у даному питанні, оскільки не зменшував коефіцієнт коригування заробітної плати, не приймав відповідного рішення, не погоджував його з профспілкою, чим порушив право позивача на заробітну плату та його законний інтерес бути належно обізнаним з причинами не проведення коригування відповідних виплат.

Відтак позивач мав обґрунтовані підстави стверджувати у заяві від 18.05.2017 р. про дане порушення законодавства про працю з боку відповідача. Мотиви відповідача щодо відхилення цих аргументів позивача суд вважає безпідставними.

Вказаних вище порушень законодавства про працю та умов колективного договору як в сукупності, так і окремо було достатньо для розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Поряд з цим, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що відповідач вчинив дискримінацію у сфері праці шляхом порушення принципу рівності його прав і можливостей за ознакою членства у профспілці та звернення до суду, позаяк відсутні докази, котрі б переконливо свідчили про існування таких фактів і не допускали припущень з приводу їх наявності.

Відносно доводів та аргументів відповідача суд зазначає таке.

Доводи відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами є безпідставними, оскільки предмети позову у справах № 761/23311/17 та № 459/3226/18 (справі, що розглядається) є різними.

Аргумент відповідача про те, що позивач у своїй заяві про розірвання трудового договору від 17.05.2017 р. не вказав норми права, які були порушені концерном, є необґрунтованим та не міг слугувати підставою для незастосування положень ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Твердження відповідача відносно того, що позивач у своїй заяві від 17.05.2017 р. не вказав порушень закону, котрі б стосувалися виключно його, є голослівними, оскільки останній у пунктах 9, 11 заяви прямо на це вказує.

Доводи відповідача про те, що у рамках цивільної справи № 761/23311/17 суди констатували відсутність порушень законодавства про працю з боку відповідача, котрі б слугували підставою для застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України, не відповідають дійсності, оскільки у рішенні суду першої інстанції було вказано тільки те, що «матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення відповідачем законодавства про працю стосовно позивача». У той же час, матеріали справи № 459/3226/18 містять докази про наявність таких порушень.

Крім цього, у рамках справи № 761/23311/17 суд апеляційної інстанції прямо зазначив про те, що «доводи позивача про порушення відповідачем порядку повідомлення про скорочення посади позивача не запропонування іншої роботи та не повідомлення про наявність чи відсутність вакантних посад не мають правового значення для предмету доказування по цій справі» і останній «не позбавлений права звернутись із позовом про визнання незаконним звільнення за прогул». Самме у межах справи № 459/3226/18 позивач реалізує право на оскарження звільнення, а його доводи щодо порушення відповідачем порядку вивільнення з роботи мають вагоме правове значення.

Поміж цього, слід відзначити, що у рамках справи № 761/23311/17 суди надавали оцінку лише наявності чи відсутності фінансових можливостей у відповідача для здійснення коригування заробітної плати, однак не досліджували обставин щодо недотримання ним алгоритму дій у випадку відсутності таких можливостей.

Позиція відповідача відносного того, що позивача правомірно звільнено за прогул є безпідставною, оскільки після подання заяви від 17.05.2017 р. не мав обов’язку з’являтися на роботу. Обставина, яку відповідач трактував як прогул, виникла не з вини позивача.

Також не підлягає задоволенню заява відповідача про застосування позовної давності, оскільки обставини й перебіг справи № 761/23311/17 свідчать про те, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

За таких обставин і міркувань суд вважає, що відповідачем були порушені права й інтереси позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Позивач мав право на розірвання договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки мало місце не виконання відповідачем законодавства про працю, умови колективного договору.

Відповідач, незаконно відмовивши позивачеві у розірванні трудового договору з 19.05.2017 р. та в подальшому видавши наказ про його звільнення з роботи за прогул, без законних на те підстав, самостійно змінив дату, формулювання причин і правову підставу звільнення.

У зв’язку з цим підлягають застосуванню норми ч. 1 ст. 44 КЗпП України, відповідно до яких при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Доводи позивача про необхідність стягнення у його користь з відповідача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 59357,28 грн., є обґрунтованими, а обрахунок здійснено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100.

Так, згідно довідки відповідача від 06.09.2018 р. № 271, розрахунок середньої заробітної плати позивача, звільненого 25.07.2018 р., проводиться за два останні місяці травень-червень 2017 р., так як він не працював, то розрахунок проводиться за попередні місяці, тобто березень-квітень 2017 р.

У березні відпрацьовано 19 робочих днів, нараховано згідно окладу та індексація – 22079,38 грн., у квітні – відпрацьовано 13 робочих дні та нараховано 17492,25 грн. Отже, за березень-квітень 2017 р. відпрацьовано 32 робочих днів і нарахована заробітна плата 39571,63 грн.

Виходячи з викладеного, середньоденна заробітна плата позивача складала 1236,61 грн.; середньомісячне число робочих днів становить 16 днів (19+13)?2); середнє число робочих днів у розрахунковому періоді складає 48 днів (16?3).

Отже, розмір вихідної допомоги становить 59357,28 грн. (48?1236,61).

Крім цього, у зв’язку з тим, що відповідач в день звільнення – 19.05.2017 р. – не видав позивачеві належно оформлену трудову книжку і, отримавши 24.05.2017 р. письмову вимогу про розрахунок, не виплатив всіх сум, що йому належали, а згодом повідомив про можливість отримання трудової книжки 26.07.2017 р., то підлягають застосуванню норми ч. 1 ст. 47, ст. 116, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, згідно з якими відповідач зобов’язаний виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.05.2017 р. по 25.07.2017 р.

Обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем здійснено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100.

Так, у розрахунковому періоді було з 25.05.2017 р. по 25.07.2017 р. було 42 робочих дні, середньоденна заробітна плата позивача складала 1236,61 грн., тому відповідний середній заробіток становить 51937,62 грн. (42?1236,61).

Разом з цим, у зв’язку з невиплатою позивачеві з вини відповідача всіх коштів у строк, що встановлений ст. 116 КЗпП України та за відсутності спору про їх розмір, відповідач на підставі ч. 1 ст. 117 цього Кодексу повинен виплатити позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

26.07.2017 р. припинився перебіг часу вимушеного прогулу.

Відповідні кошти відповідач не виплатив позивачеві.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2017 р. по 13.10.2018 р., день подачі позову. Даний період позивачем визначено вірно.

Обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 378402,66 грн. позивачем здійснено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100.

Так, у розрахунковому періоді було 306 робочих днів, тому при середньоденній заробітній платі позивача у розмірі 1236,61 грн. сума відповідного заробітку за час затримки розрахунку складає 378402,66 грн.

Вище викладене свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Відносно розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Позивачем заявлено п’ять позовних вимог. З них дві – немайнового характеру (визнання незаконним звільнення з роботи та щодо зміни дати, причини і підстави звільнення), а решта вимог – майнового характеру, які за своєю суттю є однією вимогою про стягнення заробітної плати.

У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за вимогу про стягнення заробітної плати позивач був звільнений від сплати судового збору, що становив 4896,98 грн. (один відсоток ціни позову).

За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір у сумі 4896,98 грн. підлягає стягненню з відповідача у користь держави.

Поряд з цим, згідно дублікату квитанції № 0.0.1157486408.1 від 13.10.2018 р., позивач сплатив 1409,60 грн. судового збору за дві вимоги немайнового характеру (2?704,80 грн.).

За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір у сумі 1409,60 грн. підлягає стягненню з відповідача у користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним наказ Державного концерну «Укроборонпром» за № 129-ОС від 25 липня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1В.» у частині формулювання причини, підстав та дати звільнення.

Змінити формулювання причини, підстав та дату звільнення ОСОБА_1 з роботи у Державному концерні «Укроборонпром», зазначивши причиною звільнення – «у зв’язку з невиконанням Державним концерном «Укроборонпром» законодавства про працю, згідно з частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України»; підстава звільнення – «заява ОСОБА_1 від 18.05.2017 р.»; дата звільнення – «19.05.2017 р.».

Стягнути з Державного концерну «Укроборонпром» (04119, місто Київ вулиця Дегтярівська будинок 36, код ЄДРПОУ 37854297) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою 80106, АДРЕСА_1):

-вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 59357 (п’ятдесят дев’ять тисяч триста п’ятдесят сім) гривень 28 копійок;

-середній заробіток за час вимушеного прогулу із 25 травня 2017 року по 25 липня 2017 року у зв’язку з затримкою видачі трудової книжки, що становить 51937 (п’ятдесят одна тисяча дев’ятсот тридцять сім) гривень 62 копійки.

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 378402 (триста сімдесят вісім тисяч чотириста дві) гривні 66 копійок

-судові витрати, що складаються із судового збору на загальну суму 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 копійок.

Стягнути з Державного концерну «Укроборонпром» на користь Державної судової адміністрації України судові витрати, що складаються із судового збору на загальну суму 4896 (чотири тисячі вісімсот дев’яносто шість) гривень 98 копійок (стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Червоноградський міський суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.02.2019 р.

Суддя: А. І. Жураковський