Рішення № 79828110, 12.02.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 12.02.2019

Справа № 320/9701/18

(2/320/842/19)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«12» лютого 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Калугіної І.О.,

при секретарі – Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 66 299 грн. 64 коп., суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 87 248 грн. 72 коп., а також моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп., посилаючись на те, що він працював в Публічному акціонерному товаристві «Запоріжжяобленерго» у період з 20 листопада 2007 року на різних посадах. З 01 липня 2014 року його було переведено в службу засобів диспетчерського та технологічного керування Мелітопольських високовольтних електричних мереж інженером із засобів диспетчерського та технологічного керування першої категорії. 18 липня 2018 року він був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Проте, під час звільнення відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому заробітну плату. Дії відповідача щодо невиплати йому заробітної плати у період його роботи на підприємстві поставили його у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування. Вважає, що незаконними діями відповідача йому було нанесено моральну шкоду.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності на відсутності позивача. Уточнив позовну заяву, зменшивши розмір заробітної плати, яка підлягає стягненню на 8 264 грн. 72 коп., а також суму середнього заробітку до 60 002 грн. 50 коп. На задоволенні уточненої позовної заяви наполягав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, просить відмовити в задоволенні позовної заяви, оскільки вказані вимоги необґрунтовані (відсутність їх вини), середній заробіток помилково розрахований, вимога про стягнення моральної шкоди завищена та без судового збору. Разом з тим, зазначає, що відповідача має заборгованість перед позивачем по заробітній платі в розмірі 58 034 грн. 92 коп., а сума середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати складає 60 002 грн. 50 коп. (480,02 грн. х 125 робочих днів).

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв’язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з копії трудової книжки позивач дійсно працював в Публічному акціонерному товаристві «Запоріжжяобленерго» у період з 20 грудня 2007 року по 18 липня 2018 року /а.с.6/.

18 липня 2018 року позивач був звільнений за ч. 3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням про що свідчить запис в трудовій книжці позивача, яка міститься в матеріалах справи /а.с.6 звор. стор./.

Відповідно до наданого Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» повідомлення про нараховану суму, належну працівнику при звільненні № 217 від 24 липня 2018 року, ОСОБА_1 нарахована сума до виплати складає 66 299 грн. 64 коп. /а.с.5/.

Під час розгляду справи відповідачем на користь позивача була частково сплачена заборгованість по заробітній платі, що складає 8 264 грн. 72 коп., що було визнано позивачем.

Отже, заборгованість по заробітній платі складає 58 034 грн. 92 коп., та на теперішній час позивачу виплачена не була.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року не проведення розрахунку з працівником удень звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Даний висновок міститься у Постанові Верховного Суду України у справі №6-144цс13 від 29 січня 2014 року.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовуються вимоги п.п. 2, 3, 5, 8 Постанови КМ України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а саме, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що провадиться обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Нарахування виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку суд вважає необхідним провести з урахуванням наданих відповідачем доказів про розмір середньоденного доходу позивача, про врахування яких не заперечував і сам позивач.

Так, відповідно довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» середній заробіток за період травень-червень 2018 року ОСОБА_1 складає 480 грн. 02 коп. /а.с.35/.

Враховуючи час затримки виплати відповідача, що складає 125 днів (з 24 липня 2018 року по 23 січня 2019 року), суд вважає, що з відповідача на користь позивач підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку в розмірі 60 002 грн. 50 коп. (480 грн. 02 коп. х 125 днів).

Вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. 00 коп. підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.21 ст.1 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином, право на своєчасне отримання заробітної плати є одним із найважливіших соціально-трудових прав громадян, яке забезпечує можливість реалізації людиною основоположних прав, зокрема, права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48 Конституції України). Зазначеному праву кореспондує обов'язок роботодавця здійснювати своєчасну оплату праці в порядку і строки, передбачені законом або договором.

Судом встановлено, що всупереч вищезазначеному, з боку відповідача було допущено порушення трудових прав позивача, а саме права на своєчасне отримання заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, примусове стягнення заробітної плати), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати заробітної плати, а має самостійне юридичне значення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачеві з порушенням строків, встановлених чинним законодавством, не виплачувалась заробітна плата.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди позивач зазначав, що діями відповідача з невиплати йому заробітної плати йому завдана моральна шкода, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення його законних прав, приниження честі, гідності, знущанням з нього як з людини, ігноруванням його прав, втратою у зв’язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників та знайомих, моральними переживаннями, ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Суд вважає, що неотримання позивачем заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер порушення прав позивача, значне погіршення його матеріального стану, тяжкість і істотність вимушених змін у його житті після невиплати заробітної плати. Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь заподіяної моральної шкоди суд вважає цілком законними та обґрунтованими.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодування позивачеві з боку відповідача, суд враховує обставини порушення трудових прав позивача, умови, що сприяли таким обставинам, поведінку відповідача, ступень душевних страждань позивача. З урахуванням зазначених обставин справи, виходячи із принципів розумності, зваженості та справедливості, суд вважає, що позивачеві за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню моральна шкода в розмірі 1 500 грн.

Крім того, з урахуванням ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 885 грн. 17 коп.

Керуючись ст.ст. 43,47 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 12, 133, 141, 241-246, 258, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926), яке розташоване за адресою: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1), який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 58 034 /п’ятдесят вісім тисяч тридцять чотири/ грн. 92 коп., без урахування податків та обов’язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926), яке розташоване за адресою: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1), який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку, за період з 24 липня 2018 року по 23 січня 2019 року у розмірі 60 002 /шістдесят тисяч два/ грн. 50 коп., моральну шкоду в розмірі 1 500 (одна тисяча п’ятсот) грн. 00 коп. з послідуючим утриманням всіх податків і обов'язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926), яке розташоване за адресою: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, судовий збір в розмірі 1 885 (одна тисяча вісімсот вісімдесят п’ять) грн. 17 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Суддя: І.О.Калугіна