Ухвала суду № 79825874, 14.02.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/733/2019

Номер справи 243/877/19

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

«14» лютого 2019 року Суддя Слов’янського міськрайонного суду Донецької області Хаустова Т.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-Центр» про стягнення компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2019 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-Центр» про стягнення компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 надав до суду Клопотання про відстрочення від сплати судового збору або звільнення від його сплати.

30 січня 2019 року Ухвалою судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області у задоволенні Клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати, було відмовлено у зв’язку з відсутністю підстав та позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків, а саме сплати судового збору у розмірі 1717,15 грн.

Позивачу ОСОБА_1, було роз’яснено про необхідність усунення зазначених недоліків в Ухвалі Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 30 січня 2019 року, а також роз’яснено, що у іншому разі позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Зазначена Ухвала Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 30 січня 2019 року була отримана позивачем 04 лютого 2019 року, однак недоліки, зазначені в Ухвалі до теперішнього часу не усунуто.

14 лютого 2019 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду з Клопотанням про відстрочення сплати судового збору з іншої підстави, обґрунтовуючи Клопотання тим, що предметом позову є захист його трудових прав, оскільки між сторонами виник спір з трудових відносин, тому вважає, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» є підстави для відстрочення йому сплати судового збору на певний строк. Зазначає, що він проживає на тимчасово непідконтрольній території, тому просить суд відстрочити сплату судового збору, вирішивши питання сплати судового збору одночасно з ухваленням рішення по суті цієї справи, поклавши обов’язок сплати судового збору не на ту сторону, на користь якої буде ухвалено рішення суду по цій справі.

Дослідивши Клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, приходжу до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 30 січня 2019 року, справа № 910/4518/16.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини першої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо предметом позову є захист соціальних, трудових сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.

Тобто, підставою для відстрочення сплати судового збору, є врахування судом майнового стану сторони за певних умов, і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Зазначені позивачем доводи не підтверджені належними доказами, які б свідчили про відсутність коштів для сплати судового збору, а тому не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи встановлений законом обов'язок сплатити судовий збір та відсутність у ОСОБА_1 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами позивача стосовно можливості звернення до суду, за умови виконання вимог закону щодо оплати позовної заяви судовим збором, у даній справі дотримано.

Відповідно до ч.2 ст. 127 ЦПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до приписів Європейського суду, особа, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належним їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи те, що Ухвала Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 30 січня 2019 року була отримана ОСОБА_1 04 лютого 2019 року, про що зазначає сам позивач, однак недоліки, зазначені в Ухвалі Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 30 січня 2019 року до теперішнього часу не усунуті, натомість позивач повторно звернувся до суду з Клопотанням про відстрочення сплати судового збору, у задоволенні якого судом також відмовлено та не надано до суду Клопотання про продовження судом строку для усунення недоліків, зазначених в Ухвалі суду від 30 січня 2019 року, приходжу до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-Центр» про стягнення компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, підлягає поверненню на підставі вимог ст. 185 ч. 3 ЦПК України.

Згідно викладеного, керуючись ст. ст. 185, 258-261, 263 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені Клопотання позивача ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору – відмовити у зв’язку з відсутністю підстав.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-Центр» про стягнення компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - вважати неподаною та повернути позивачу.

Роз’яснити ОСОБА_1, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду з тим самим позовом, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення заяви.

Ухвалу суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

ОСОБА_1 повідомити про постановлення ухвали шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Повний текст Ухвали складено 14 лютого 2019 року.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_2