Рішення № 79825589, 12.02.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 520/9170/18

Провадження № 2-а/638/147/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 Дзержинський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Семіряд І. В.

за участю секретаря Романової О.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Кусти Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харків справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграції служби в Харківській області, третя особа - ОКПП «Київ» «Про визнання протиправним рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії», -

В С Т А Н О В И В:

22.10.2018 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_3, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 зазначену справу передано на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова.

В обґрунтування позову зазначено, що 07.07.2018 стосовно позивача було складено постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн, який позивачем було сплачено. Одночасно було складено матеріал про добровільне повернення на Батьківщину. 11.07.2018 позивач добровільно покинув територію України. 03.07.2018 ОСОБА_3 отримав запрошення на навчання до Харківського національного медичного університету та видано візу . 17.09.2018 під час перетину кордону в пропускному пункті «Бориспіль» при пред'явленні документів ОСОБА_3

Було відмовлено у перетині кордону, причиною відмови стало доручення уповноваженого державного органу про заборону в'їзду. На думку позивача, рішення органу державної влади є незаконним, так як відсутні будь-які правові підстави для його прийняття.

Заперечуючи проти позову відповідачем подано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що проти позову заперечують, вважають рішення та дії ДМС законними та такими, що відповідають вимогам закону.

Представником позивача подано відповідь на відзив у якому зазначено, що викладені заперечення у відзиві відповідача не обґрунтовують законні підстави прийняття рішення про примусове повернення з України іноземця, а з цим відсутні жодні обставини, у відповідності до яких необхідно відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача підтримали позов, просила задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову, з підстав, зазначених у відзиві., додатково пояснивши, що 18.01.2019 ГУ ДМС прийнято рішення про відміну заборони в'їзду в Україну громадянину Марокко ОСОБА_3.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статей 1, 3, 8, 9 Конституції - Україна є правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

07.07.2018 заступником начальника Основ'янського РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області Нагорною М.С. було складено постанову серії ПН МХК 122407 від 07.07.2018 року про накладення адміністративного стягнення на громадянина Республіки Марокко ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, національний НОМЕР_1, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с.30).

Ззазначеною постановою на ОСОБА_3 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн, який було сплачено ним 07.07.2017 року, що підтверджується квитанцією № 18132615 (а.с.33).

У постанові про накладення адміністративного стягнення зазначено, що складено матеріали про добровільне повернення на Батьківщину без заборони в'їзду на територію України (а.с.31).

З національного паспорту ОСОБА_3 вбачається, що 11.07.2018 року останній добровільно покинув територію України, що підтверджується відповідними відмітками КПП Бориспіль в паспорті Позивача. Більше в Україну він не повертався (а.с. 16-28).

Тобто, ОСОБА_3 добровільно залишив територію України та повернувся на Батьківщину.

03.07.2018 ОСОБА_3 було отримано запрошення на навчання до Харківського національного медичного університету за спеціальністю «медицина», освітньо-професійного рівня «магістр», дійсним до 03.01.2019 року. У зв'язку з чим, останньому було видано візу № (M) Y05115653, строком з 01.09.2018 року по 29.11.2018 рік з метою поїздки - навчання (а.с.29).

Як випливає з позовної заяви під час перетину державного кордону 17.09.2018 в пропускному пункті «Бориспіль» при пред'явленні запрошення на навчання та візи громадянину Республіки Марокко ОСОБА_3 було відмовлено в перетині державного кордону України.

З рішення ст. лейтенанта ОКПП «Київ» Сивакової П.В. вбачається, що причиною відмови в перетині державного кордону громадянину Республіки Марокко ОСОБА_3 є доручення уповноваженого державного органу України про заборону на в'їзд в Україну (а.с.34).

Правовий статус іноземців, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 зазначеного закону, іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до вимог ст. 3 цього Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 13 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземців та осіб без громадянства та строки їх перебування в Україні та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Як зазначено позивачем у позовній заяві та пояснено предстанвиком позивача у судовому засіданні ОСОБА_3 було отримано запрошення на навчання та оформлено багаторазову візу. Тобто, в останнього були наявні всі документи, які необхідні для перетину кордону України.

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Законом України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи, Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; 3) наявності в нього вв'їзно візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзд в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону.

З рішення про відмову в перетинанні кордону, що було складено 17.09.2018 вбачається, що підставою відмови у в'їзді в Україну стало саме наявність щодо громадянина Марокко ОСОБА_3 рішення уповноваженого державного органу України про примусове повернення з України та заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки від 06.08.2018 року, що супроводжувалось направленням доручення до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

Відповідно до п. 5 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженого спільним Наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ від 23.04.2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція 1), підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

В п. 6 зазначеного розділу Інструкції 1 передбачено, що примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Згідно з п. 1 Розділу ІІ Інструкції 1, рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов'язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.

В пункті 3 зазначено, що у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов'язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення.

Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Строк заборони подальшого в'їзду обчислюється з дня винесення такого рішення.

Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в'їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в'їзду.

Начальник органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, який прийняв рішення про заборону подальшого в'їзду іноземця в Україну, упродовж доби інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби шляхом надсилання доручення.

Тобто, рішення про примусове повернення приймається виключно у вищезазначеному порядку за наявності хоча б однієї підстави (перелік вичерпний) та має виключно визначену законодавцем форму (бланк).

У судовому засіданні встановлено, що рішення про примусове повернення з території України та заборону на в'їзд громадянину Республіки Марокко ОСОБА_3 було винесено саме з підстави « під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну», тобто вчинення дій, «що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що безпосередньо стало відмови позивачу у перетині кордону України.

Суд приходить до висновку, що зазначене рішення є протиправним у зв'язку з тим, що прийнято головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС України в Харківській області Черепанським М.Г. через 25 днів після того як громадянин Республіки Марокко ОСОБА_3 залишив території України, про що свідчить паспорт ОСОБА_3

Щодо вимоги про скасування рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Марокко ОСОБА_3 від 06.08.2018

З наданого у судовому засіданні рішення ГУДМС України в Харківській області вбачається, що 18.01.2019 відмінено заборону в'їзду терміном на 3 роки, прийняту рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 06.08.2018 відносно громадянина Республіки Марокко ОСОБА_3.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування рішення та зобов'язання відкликати доручення про заборону на в'їзд в Україну громадянина Республіки Марокко ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що оскаржуване рішення скасоване органом, яким було прийнято.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 19, 90, 242,243, 245,249, 250, 271,288 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграції служби в Харківській області, третя особа - ОКПП «Київ» «Про визнання протиправним рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії» - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС України в Харківській області Черепанського Максима Григоровича про примусове повернення з України громадянина Республіки Марокко ОСОБА_3 від 06.08.2018 року, яким було зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 16.08.2018 року та заборонено в'їзд на територію України терміном на 3 роки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Суддя І. В. Семіряд