Рішення № 79814839, 30.01.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/21424/13-ц

Провадження №2/521/1261/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«30» січня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Целуха А.П.,

за участю секретаря судового засідання Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про зобов'язання особи знести самочинне будівництво,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про зобов'язання особи знести самочинне будівництво, посилаючись на те, що відповідач по справі ОСОБА_1, самовільно, без відповідних дозвільних документів, провів самочинне будівництва прибудови у квартирі АДРЕСА_1. Факт проведення будівельних робіт підтверджується службовою запискою директора КП ЖКС «Хмельницький; доповідною запискою дільниці № 3 КП ЖКС «Хмельницький»; протоколом про адміністративне правопорушення № 000467 серія ОД від 07.11.2012 року; актом перевірки № 003159 від 07.11.2012 року; план-схемою самочинного будівництва; фото фіксацією; довідкою про склад сім'ї та прописки Ф-1.

Враховуючи вищевикладене, для захисту своїх порушених прав позивач звернувся до суду, та просив ухвалити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які проживають за адресою: АДРЕСА_1, привести самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованої прибудови до попереднього стану, згідно із технічною документацією, за власний рахунок.

Представник позивача у судове засідання з'явився. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити .

Представник відповідачів у судове засідання з'явився. З позовними вимогами представника позивача не згоден, просив суд позов залишити без задоволення, посилаючись на те, що відповідачі являються співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1851.

ОСОБА_1 була здійснена реконструкція вказаної квартири, в результаті якої, згідно з технічним паспортом від 29.10.2015 року серії НОМЕР_1, виконаним ОСОБА_6, загальна площа квартири на теперішній час становить 93,6 кв.м., з яких житлова площа - 37,2 кв.м., це також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.04.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що відповідач по справі ОСОБА_1, самовільно, без відповідних дозвільних документів, провів самочинне будівництва прибудови у квартирі АДРЕСА_1. Факт проведення будівельних робіт підтверджується службовою запискою директора КП ЖКС «Хмельницький; доповідною запискою дільниці № 3 КП ЖКС «Хмельницький»; протоколом про адміністративне правопорушення № 000467 серія ОД від 07.11.2012 року; актом перевірки № 003159 від 07.11.2012 року; план-схемою самочинного будівництва; фото фіксацією; довідкою про склад сім'ї та прописки Ф-1.

Відповідно до ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Згідно з ч.1 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Згідно з п.1 ч.1 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіальному органу (далі - інспекції державного архітектурно- будівельного контролю) за місцезнаходженням об'єкта будівництва - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідачі по справі являються співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1851.

ОСОБА_1 була здійснена реконструкція вказаної квартири, в результаті якої, згідно з технічним паспортом від 29.10.2015 року серії НОМЕР_1, виконаним ОСОБА_6, загальна площа квартири на теперішній час становить 93,6 кв.м., з яких житлова площа - 37,2 кв.м., це також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.04.2018 року.

Тому суд не може прийняти до уваги ствердження представника позивача, щодо того, що ОСОБА_5, як власник квартири АДРЕСА_1, без відповідних дозвільних документів здійснив будівництва прибудови у своїй квартирі, так як вибачається з матеріалів справи, відповідачами були вчинені усі необхідні дії для введення квартири АДРЕСА_1 в експлуатацію, а саме: на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серії ОД № 142141070758. Зареєстрованої Інспекцією ДАБК в Одеські області 17.04.2014 року, за відповідачами зареєстровано право спільної часткової власності на вказану квартиру в розмірах та стані, яка відповідає дійсним, це також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.04.2018 року. тобто відповідачами, з урахуванням норм права про регулювання містобудівної діяльності та забезпечення сталого розвитку територій та з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, додержано усіх законодавчих вимог, які ставляться до осіб, що проводять реконструкцію, в силу чого відповідачі є законними співвласниками спірної квартири.

У відповідності до ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтями 316, 317, 319 ЦК України передбачено, що право власності особа здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За змістом ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

Право на будівництво нерухомого майна мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст. 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на забудову реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572 (у редакції постанови від 24.01.06 р. № 45), передбачено, зокрема п.4, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

У відповідності до вимог ч.3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частина 2 ст.13 ЦК України передбачає, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Крім того, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

У той же час, частиною другою статті 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

Одночасно, приписами ст. 391 ЦК України передбачений спосіб захисту, якщо суб'єктивне право особи вже зазнало певних обмежень, і володілець такого права не в змозі користуватись та розпоряджатись своєю власністю у повній мірі. Так, за змістом цієї норми, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням приписів ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України, в поєднанні з положеннями ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України, ВСУ під час розгляду справи № 6-137цс14 сформулював правову позицію від 17.12.2014р., відповідно до якої роз'яснив, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Формулювання змісту цієї правової позиції, який визначає її юридичну суть, дає підстави стверджувати, що ВСУ розділяє позивачів у таких спорах на дві категорії. Перша з них, це власники земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, а друга - інші особи, відмінні від власника земельної ділянки, однак права яких внаслідок здійснення самочинного будівництва зазнали певних обмежень.

У відповідності до ч. 3 п. 22 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України», під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

У необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу.

При цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва (частина сьома статті 376 ЦК, частина перша статті 81 ЦПК).

Згідно із ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження свої вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст.12,13,76,81,82,83,89,95,263,265,268 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 376, 391 ЦК України, п. 21, 22 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України», Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572 (у редакції постанови від 24.01.06 р. № 45)суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про зобов'язання особи знести самочинне будівництво - залишити без задоволення.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ