Рішення № 79814390, 13.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/100

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2019 року № 640/21284/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27 квітня 2018 року №84402-1305-2658

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.), адреса: АДРЕСА_1 з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві), адреса: 03151, м. Київ, вулиця Смілянська, буд. 6, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27 квітня 2018 року №84402-1305-2658 відносно ОСОБА_1 щодо сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 16854,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 липня 2018 року ним отримано податкове повідомлення - рішення від 27 квітня 2018 року №84402-1305-2658 щодо сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 16854,27 грн.

На думку позивача, у відповідача були відсутні підстави для нарахування йому земельного податку за земельну ділянку площею 211,46 кв.м, оскільки позивач не користується прибудинковою територією, яку включено до складу даної земельної ділянки, а дані, на які посилається відповідач при обрахуванні суми земельного податку, не підтверджують фактичне користування ОСОБА_1

Вказана земельна ділянка, як зазначив позивач, є прибудинковою територією багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3, якою користуються всі мешканці будинку, позивач нею не користується, ця ділянка йому не відведена в натурі, межові знаки не видано, договір оренди на право користування даною земельною ділянкою чи державним акт на право власності йому не видавався, право користування нею позивачем належним чином не оформлено, що виключає, як вважає позивач, підстави для нарахування земельного податку.

При цьому, позивач вказує на те, що такий земельний податок має бути визначено пропорційно його частці у праві власності на належне йому нерухоме майно.

Крім того, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог послався й на те, що з наданого відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки (211,46 кв.м), з якої проведено нарахування позивачу земельного податку в сумі 16854,27 грн, оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, не має даних щодо площі приміщень зазначеного будинку з урахуванням частки (1/2) позивача та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на позивача, що, на думку позивача, не дає можливості перевірити дотримання відповідачем вимог п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287 ПК України та вірність розрахунку суми податкового зобов'язання.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що ГУ ДФС у м. Києві на підставі п. 287.8. ст.. 287 та п. 286.5 ст. 286 ПК України ОСОБА_1 було сформовано податкове повідомлення - рішення (форми «Ф») за 2018 рік від 27 квітня 2018 року №84402-1305-2658 на суму 16 854,27 грн та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Сума земельного податку за 2018 рік, на думку представника відповідача, розрахована у відповідності до вимог законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Не погоджуючись з твердженнями представника відповідача, викладеними останнім у відзиві на позовну заяву, представник позивача надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідачем неправильно визначений узагальнюючий локальний коефіцієнт, що впливає на результат розрахунку, зокрема, позивач вказав, що відповідачем необґрунтовано завищено показник до 1,5. Належних, допустимих та достатніх доказів, які обґрунтовують таке рішення відповідача до відзиву не надано.

Крім того, представник позивача послався й на те, що відповідач здійснюючи нарахування земельного податку, у встановленому законом порядку до державного земельного кадастру не звертався, що, на його думку, свідчить про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та є підставою для його скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи громадянину ОСОБА_2 разом з громадянином ОСОБА_1 на праві приватної власності належать у рівних частках нежилі приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень № 52) в літ. "А" загальною площею 298,20 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3. Дані нежилі приміщення були придбані останніми у іншої фізичної особи - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 06.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого в реєстрі за №1954.

За даними реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 13.06.2007 року 1/2 частина вказаних вище нежилих приміщень зареєстрована за позивачем, про що свідчить наявні в матеріалах справи копія реєстраційного посвідчення №034872.

При цьому, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів реєстрації за позивачем права власності чи права користування на земельну ділянку під належною йому частиною нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_3.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно із ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 ст. 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Крім того, п. 286.6 ст. 286 ПК України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Також відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поряд з цим у ч. 1, 2 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 07.07.2015 року №826/12388/13-а, від 24.11.2015 року № 826/14303/13-а та від 02.12.2015 року № 826/3130/15.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб.

При цьому, власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов'язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі.

Перевіряючи правильність здійсненого відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку суд встановив, що останній був визначений за наступною формулою:

211,46 кв.м. x 1400,38 x 2 x 1,5 x 1,249 x 1,433 x 1,06 x 1 х 1% = 16854,27 грн., де контролюючим органом застосовано наступні показники:

- 211,46 м.кв. - площа земельної ділянки, на яку нараховано податок (згідно витягу з технічної документації № Н-00346/2008 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер № НОМЕР_2);

- 1400,38 - грошова оцінка в грн./кв.м. (відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 "Про затвердження технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Києва". Рішення вводиться в дію з 1 липня 2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року № 565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 року №217/217;

- 2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 із змінами та доповненнями);

- 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно 2.1 п. 2 Додатку 5 до рішення Київської міської ради 26.07.2007 року № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" із змінами та доповненнями;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 року № 6-28-0 22-215/2-15;

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28- 0.22-201/2-16 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель";

- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року № 22-28-0.22-443/2-17 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель");

- 1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2018 року №6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»);

- 1% - ставка земельного податку в 2018 році, як зазначив відповідач, обраховується відповідно до п.п. 5.3.3.28 п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 зі змінами та доповненнями.

Проте, суд звертає увагу, що з даного розрахунку неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки (211,46 кв.м.), з якої проведено нарахування позивачу земельного податку в сумі 16854,27 грн., оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, немає даних щодо площі приміщень зазначеного будинку з урахуванням частки (1/2) позивача, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на позивача, що не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287 ПК України та вірність розрахунку суми податкового зобов'язання.

Наданий представником відповідача до матеріалів справи витяг КП "Київський інститут земельних відносин" з технічної документації № Н-00345/2008 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер № НОМЕР_2), виданої ОСОБА_1, (реєстр. № 817і від 27.02.2008 року), на думку суду, також не містить усіх вихідних даних для перевірки правильності визначеної контролюючим органом площі земельної ділянки, з якої ГУ ДФС ум. Києві нарахувало позивачу земельний податок за 2018 рік. Інших документальних доказів на обґрунтування правильності проведення розрахунку суми земельної податку позивача відповідачем до суду не подано.

Питання щодо нарахування плати за землю фізичними особами було предметом розгляду Верховним Судом України, який постановою від 07.07.2015 року у справі №826/12388/13-а висловив позицію, відповідно до якої власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суд не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в наведено раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України відповідно до пункту 8 частини першої Перехідних положень розділу 7 КАС України (в редакції від 15.12.2017 року).

При цьому, суд погоджується з доводами позивача щодо недоведеності контролюючим органом правомірності спірного податкового повідомлення - рішення, внаслідок того, що відповідачем не надано ані акту визначення меж та площі земельних ділянок, ані розрахунку визначення частки нежитлових приміщень позивача в нежитловій будівлі з № 1 по № 20 (групи приміщень № 52) в літ. "А" загальною площею 298,20 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, ані площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до її частки в нежитловій будівлі.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 16 854,27 грн., з огляду на відсутність в останньому всіх складових необхідних для визначення податку.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №826/14191/16.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесених позивачем судових витрат у розмірі 704,80 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 72-77, 139, 143, 241-246, 257, 262, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (03151, місто Київ, вулиця Смілянська, будинок 6, код ЄДРПОУ 39471390) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27 квітня 2018 року №84402-1305-2658 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 квітня 2018 року №84402-1305-2658, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб 18010700 за 2018 рік у розмірі 16 854,27 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (03151, місто Київ, вулиця Смілянська, будинок 6, код ЄДРПОУ 39471390).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова