Рішення № 79814210, 14.02.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 р. м. Чернівці справа № 824/942/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сторожинецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ХV сесії VІІ скликання Сторожинецького району Чернівецької області №35-15/2018 від 22.02.2018 р., в якому їй відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та безоплатній передачі їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2;

- зобов`язати Сторожинецьку міську раду повторно внести на розгляд чергової сесії міської ради питання про розгляд її заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій Сторожинецької міської ради вона на протязі 6 років протиправно обмежена в реалізації своїх законних прав на отримання земельної ділянки у власність.

Вважає, що оскаржуване рішення прийнято Сторожинецькою міською радою з порушенням порядку встановленому ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.

Сторожинецька міська рада (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечувала проти позову, посилаючись на законність прийняття оскаржуваного рішення, а позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

В обґрунтування відзиву, відповідач вказував, що за результатами розгляду рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22.12.2017 р. по справі № 723/2754/17 та заяви позивача від 08.04.2016 р., рішенням ХV сесії VІІ скликання Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області №35-15/2018 від 22.02.2018 р. відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та безоплатній передачі їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 через невідповідність проекту вимогам містобудівної документації.

Зважаючи на те, що відповідно до чинного генерального плану міста Сторожинець на місці земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га в АДРЕСА_2 передбачено будівництво середньої школи з басейном Чернівецької області, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі ч. 6 ст. 186-1 ЗК України у зв'язку невідповідність проекту вимогам містобудівної документації.

З метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.11.2018 р. витребувано від відповідача додаткові докази по справі.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Після виступу із вступним словом та дослідження письмових доказів учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

29.10.2012 р. позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила надати їй земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,2 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 (в районі колишніх газових складів) (Т. 1 а.с. 15).

28.12.2012 р. відповідач рішенням XVIII сесії VI скликання № 250-18/2012 "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок громадянам" надав позивачу дозвіл на виготовлення проекту відведення по передачі безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 (в районі колишніх газових складів) (Т. 1 а.с. 16).

Даним рішенням позивача було зобов'язано замовити в проектній землевпорядній організації виготовлення проекту відведення земельної ділянки та подати на сесію для затвердження.

24.10.2013 р. позивач звернулася до МПП "Грінвіч" із заявою, в якій просила виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2055 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 (Т.1 а.с. 14).

У 2013 р. МПП "Грінвіч" виготовило позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2055 га, що знаходиться у АДРЕСА_2 (Т.1 а.с. 8-29).

У позовній заяві позивач зазначала, що проект землеустрою був розроблений, державний кадастровий реєстратор зареєстрував дану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та видав витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку із зазначенням у ньому кадастрового номеру позивачу.

Після отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач звернулася до відповідача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Пунктом 1 рішенням Сторожинецької міської ради XXVII сесії VI скликання №86-27/2014 від 24.04.2014 р. "Про розгляд заяви ОСОБА_1" клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 та передачу безоплатно у власність вказаної земельної ділянки залишено без задоволення.

Пунктом 2 цього ж рішення відмінено п.п. 1.3. та п.п. 1.4 п. 1 рішення XVIII сесії VI скликання №250-18/2012 від 28.12.2012 р. "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок громадянам" (Т.1 а.с. 61).

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04.02.2015 р. в справі №723/2673/14-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015 р., визнано незаконним та скасовано рішення XXVII сесії VI скликання №86-27/2014 від 24.04.2014 р. в частині відміни п. 1.3 та п.п. 1.4 рішення XVIII сесії VI скликання №250-18/2012 від 28.12.2012 р. "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок громадянам" (Т. 1 а.с. 32-33, 34- 35).

08.04.2016 р. позивач повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій просила розглянути на сесії її заяву та затвердити проект землеустрою щодо відведення їй безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 (Т. 1 а.с. 62).

27.03.2017 р. позивач звернулася із заявою до відповідача з проханням повідомити результати розгляду заяви від 08.04.2016 р. На дане звернення відповідач листом № 726 від 13.04.2017 р. надав позивачу копію витягу з протоколу засідання сесії від 31.05.2016 р. (Т. 1 а.с. 63, 64-65).

На звернення позивача від 05.09.2017 р. про надання рішення сесії міськради із результатом розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою, їй повторно було надано копію витягу з протоколу сесії від 31.05.2016 р.

З копії витягу з протоколу VI сесії VII скликання Сторожинецької міської ради від 31.05.2016 р. видно, що в ньому наявний протокольний запис, відповідно до якого за результатами голосування за заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 рішення не прийняте.

Не погоджуючись з повторною відмовою у затвердженні проекту землеустрою, позивач звернулася до суду.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22.12.2017 р. в справі №723/2754/17, яке набрало законної сили 26.01.2018 р., визнано протиправними дії Сторожинецької міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2055 га у власність для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в АДРЕСА_2. Зобов'язано Сторожинецьку міську раду повторно внести на розгляд чергової сесії міської ради питання про розгляд заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2055 га у власність для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_2 та прийняти рішення за результатами розгляду зазначеної заяви (Т. 1 а.с. 36-38).

16.03.2018 р. позивач звернулася із заявою до відповідача, в якій просила повідомити про результати виконання рішення суду (Т 1 а.с. 39).

За результатами розгляду поданої заяви, 27.03.2018 р. відповідач направив на адресу позивача рішення ХV сесії VІІ скликання Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області №35-15/2018 від 22.02.2018 р., яким їй відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та безоплатній передачі їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 через невідповідність проекту вимогам містобудівної документації (Т. 1 а.с. 40, 112).

23.04.2018 р. позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила повідомити в чому полягає невідповідність та надати копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення (Т. 1 а.с. 67).

04.05.2018 р. відповідач листом за вих. № 960 повідомив позивача, що їй відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та безоплатній передачі їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що відповідно до чинного генерального плану міста Сторожинець, на даній земельній ділянці запроектовано будівництво середньої школи з басейном. До відповіді відповідачем додано викопіювання з генерального плану міста Сторожинець (Т. 1 а.с. 41, 42).

Вважаючи рішення про відмову у затвердженні проекту відведення протиправним, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 та 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частинами 6 і 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗК України).

Приписами ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. № 858-IV (далі - Закон № 858-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб погоджуються у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (ч. 2 ст. 186-1 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Згідно ч. 5 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Судовим розглядом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2055 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 був погоджений Відділом Держземагенства у Сторожинецькому районі Чернівецької області, що підтверджується висновком від 19.12.2013 р. №537 (Т. 1 а.с. 28).

Згідно вказаного висновку, Відділ Держземагенства у Сторожинецькому районі Чернівецької області погодив та вважав за можливе відвести позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2055 га, що знаходиться в АДРЕСА_2.

До вказаного висновку додано довідку від 19.12.2013 р. № 537 з державної статистичної звітності (форми 6-зем) про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, згідно якої земельна ділянка площею 0,2055 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 перебуває в комунальній власності, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (Т. 1 а.с. 29).

Крім того, до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства долучено довідку видану виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради від 24.09.2013 р. № 1079 для позивача, в якій зазначено, що земельна ділянка площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2, не входить в генплан забудови місті Сторожинець (Т. 1 а.с. 26).

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч. 6 ст. 186-1 ЗК України).

Приписами ч. 7 ст. 186-1 ЗК України визначено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Частиною 8 ст. 186-1 ЗК України встановлено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність (користування) громадянам та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність (користування) зацікавлена особа розробляє проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та в подальшому органи місцевого самоврядування, в порядку передбаченому ст. 186-1 ЗК України, приймають одне з відповідних рішень.

Також аналізуючи ст. 186-1 ЗК України, суд приходить до висновку, що орган місцевого самоврядування в разі прийняття рішення про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен вказати вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою та зазначити розумний строк для усунення таких недоліків.

Судом встановлено, що розглянувши рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22.12.2017 р. по справі №723/2754/17 та заяву позивача від 08.04.2016 р., рішенням ХV сесії VІІ скликання Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області №35-15/2018 від 22.02.2018 р. відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та безоплатній передачі їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 через невідповідність проекту вимогам містобудівної документації (Т. 1 а.с. 40, 112).

Отже, як видно із оскаржуваного рішення №35-15/2018 від 22.02.2018 р., відповідач не конкретизував в чому полягає невідповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимогам містобудівної документації, а також не вказав, які недоліки необхідно було позивачу усунути для погодження проекту землеустрою та не вказав строків для їх усунення.

У відзиві на позов відповідач вказував, що відповідно до чинного генерального плану міста Сторожинець на місці земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,2055 га в АДРЕСА_2 передбачено будівництво середньої школи з басейном Чернівецької області. Наведена обставина, на думку відповідача, згідно ч. 6 ст. 186-1 ЗК України була законною підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку невідповідність проекту вимогам містобудівної документації.

З наведеними доводами відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначає Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до термінів наведених в ст. 1 цього Закону під генеральним планом населеного пункту необхідно розуміти містобудівну документацію, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Статтею 17 Закону № 3038-VI передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п'ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.11.2018 р. витребувано у відповідача додаткові докази, в т.ч. витяг з генерального плану міста Сторожинець щодо спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2; пояснюючу записку до генерального плану міста Сторожинець щодо спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2; викопіювання з генерального плану місті Сторожинець щодо спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2; рішення Сторожинецької міської ради про затвердження генерального плану місті Сторожинець, зі змінами та доповненнями; докази зміни цільового призначення спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2 кадастровий номер НОМЕР_2; докази проектування будівництва школи з басейном на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_2.

Витребувані судом докази (крім викопіювання з генерального плану) відповідач не надав, водночас 12.02.2019 р. направив на адресу суду письмові пояснення, в яких вказував, що виходячи із пояснень отриманих від головного архітектора Сторожинецького району ОСОБА_2, при розробці діючого на даний момент генплану в якості аналітичного матеріалу виступає Звіт про науково-дослідну роботу "Науково-обґрунтована програма реконструкції і розвитку місті Сторожинець Чернівецької області з розробкою ПДП міста" який є невід'ємною частиною генплану (Т. 2 а.с. 119-120).

Крім того, в письмових поясненнях відповідач вказував, що початком зміни цільового призначення земельних ділянок є рішення Сторожинецької міської ради №178-30/2014 від 20.10.2014 р. Станом на теперішній час проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не затверджено, так як спірна ділянка належить до земель комунальної власності, розробником яких виступає міська рада і на які згідно діючого генплану, так і у відповідності до розробленого нового генерального плану міста Сторожинець планується об'єкт громадської забудови (заклад освіти).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частинами 6, 9 ст. 80 КАС України передбачено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Оскільки відповідач на вимогу суду не надав витребувані докази, суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими докази невідповідність проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки вимогам містобудівної документації.

Посилання відповідача на викопіювання з генерального плану міста Сторожинець суд відхиляє, оскільки відповідачем не надано докази його затвердження в порядку передбаченому Законом №3038-VI.

Стосовно посилання відповідача на рішення Сторожинецької міської ради №178-30/2014 від 20.10.2014 р. суд зазначає, що п. 1 вказаним рішенням внесено зміни до Генерального плану забудови міста Сторожинець - змінено цільове призначення землі з "ведення особистого селянського господарства" на "будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" по АДРЕСА_2 (в районі колишніх газових складів). Пунктом 2 цього рішення вирішено після затвердження змін до Генерального плану передати земельні ділянки по 0,10 га учасникам АТО (членам їх сімей): ОСОБА_3; ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6, які перші подали заяви на отримання земельних ділянок (Т. 1 а.с. 43-44).

Під час судового розгляду справи відповідач не надав до суду докази затвердження зміни до Генерального плану в частині зміни цільового призначення землі з "ведення особистого селянського господарства" на "будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" по АДРЕСА_2 (в районі колишніх газових складів).

Дослідженням витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7302809362018 від 09.10.2018 р. встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,2055 га, розташована за адресою АДРЕСА_2. Цільове призначення земельної ділянки: 01.03. - для ведення особистого селянського господарства.

Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки внесено на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 28.10.2013 р., розробленого МПП "Грінвіч". Державна реєстрація проведена відділом Дерземагенства у Сторожинецькому районі 13.01.2014 р. (Т. 1 а.с. 58-60).

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до переконання, що цільове призначення спірної земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,2055 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 - для ведення особистого селянського господарства. Відтак, доводи відповідача про те, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність не відповідає вимогам містобудівної документації спростовується матеріалами справи.

Беручи до уваги встановлені по справі обставини та наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення XV сесії VII скликання Сторожинецької міської ради №35-15/2018 від 22.02.2018 р. прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб передбачений Земельним кодексом України, а також без урахування всіх обставин по справі, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та встановлення судом протиправності оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю та зобов'язує відповідача повторно внести на розгляд чергової сесії міської ради питання про розгляд заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяви позивача, він зобов'язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході судового розгляду справи не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а отже адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що звертаючись до суду щодо оскарження спірного рішення, позивачем сплачено судовий збір в сумі 704,80 грн, згідно квитанції №100 від 21.09.2018 р. (Т.1 а.с. 3).

Враховуючи наведені вище висновки, суд вважає, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір) у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 194, 241 - 246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення XV сесії VII скликання Сторожинецької міської ради №35-15/2018 від 22.02.2018 р.

3. Зобов'язати Сторожинецьку міську раду повторно внести на розгляд чергової сесії міської ради питання про розгляд заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

4. Стягнути з Сторожинецької міської ради (вулиця Грушевського, 6, місто Сторожинець, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 04062179) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати (судовий збір) у розмірі 704,80 грн.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст.ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.К. Левицький