Рішення № 79813871, 14.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/3965/18

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 05.12.2018 звернулися до суду з адміністративним позовом в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області і просять:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі паспортної книжечки;

зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі паспортної книжечки з проставленою відміткою місця її проживання АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивують тим, що вони, як законні представники неповнолітньої доньки та вона самостійно зверталися до відповідача із заявами про видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України паперового зразка у вигляді паспортної книжечки по релігійним переконанням. Одночасно повідомили відповідача про те, що вони не дають згоду на оформлення паспортної картки, що містить безконтактний електронний носій, а також на внесення біометричних даних та будь-якої інформації про сина в Єдиний державний демографічний реєстр. Однак відповідач повідомив, що паспорт громадянина України, починаючи з 01.11.2016 відповідно до Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», видається виключно у формі картки. Позивачі наполягають на тому, що відповідач прямо порушує права їх неповнолітньої доньки, передбачені ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки не оформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей, не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що не є необхідним у демократичному суспільстві.

Ухвалою суду від 10.12.2018 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачам термін для усунення недоліків позовної заяви. Позивачами виконано вимоги ухвали суду у встановлений строк.

Згідно ухвали суду від 17.12.2018 відкрито провадження по справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву.

Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області протягом наданого строку скористалось своїм правом та подало до суду відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає що неповнолітня ОСОБА_3 особисто до органів міграційної служби із заявою встановленого зразка про надання їй адміністративної послуги у вигляді оформлення та видачі паспорта громадянина України та переліком необхідних документів, зокрема: оригіналом свідоцтва про народження, оригіналом документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків, двома фотокартками розміром 35x45 мм, не зверталася, то і рішення стосовно неї органом міграційної служби не приймалося, а відтак не може бути предметом оскарження в суді. Документи, подані позивачами, були додані ними як додатки до їх заяв від 23.10.2018 відповідно до Закону № 393/96-ВР. Отже відповідач вважає, що права, свободи та законні інтереси неповнолітньої ОСОБА_3 УДМС України в Чернігівській області порушені не були, а тому і підстави для звернення до суду у останньої відсутні. Крім того відповідач зазначає, що релігійні переконання ОСОБА_3 не звільняють її від виконання приписів законодавства України, що регулює порядок оформлення паспорта громадянина України, а саме: особистого звернення із заявою встановленої форми та подачею необхідних для отримання такої адміністративної послуги документів, передбачених Порядком, затвердженого постановою КМУ № 302. УДМСУ в Чернігівській області зазначає, що пунктом 91 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 302, встановлено, що видача заявникові паспорта здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС. уповноваженим суб'єктом, який прийняв документи для його оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта. Отже позовна вимога про визнання бездіяльності УДМС України в Чернігівській області протиправною щодо не оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_3 не може бути задоволена в силу того, що остання не зверталася до територіального підрозділу міграційної служби з приводу оформлення їй паспорта громадянина України, що є передумовою видачі такого паспорта суб'єктом владних повноважень.

Разом з відзивом на позовну заяву, УДМСУ в Чернігівській області було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засідання з викликом сторін.

Ухвалою суду від 09.01.2019 в задоволенні клопотання відповідача відмовлено.

Позивачами було подано до суду відповідь на відзив, в якому останні зазначили, що згідно із вимогами ч. 2, 3 ст. 154 СК України батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону діти самі мають право звернутися за таким захистом. Позивачі зазначають, що твердження відповідач про невиконання ними приписів підзаконних актів в частині не звернення до Ріпкинського РС УДМСУ в Чернігівській області із заявою про видачу паспорта громадянина України не відповідають дійсності, адже звернення було в неофіційній формі та їм було роз'яснено про необхідність безпосереднього звернення до УДМСУ в Чернігівській області з метою отримання паспорта у формі книжечки.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с. 15).

Неповнолітня ОСОБА_3 самостійно звернулась до УДМСУ в Чернігівській області із заявою від 23.10.2018 про видачу їй паспорта громадянина України старого зразка, який не містить безконтактного електронного носія та унікального номера. Від біометричного паспорту відмовилась (а.с. 10).

Крім того батьки ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до УДМСУ в Чернігівській області заяви про відмову від імені неповнолітньої дитини від біометричного паспорту (а.с. 11, 12). В зазначених заявах від 23.10.2018 позивачі просили видати їх донці паспорт громадянина України старого (паперового) зразка, який не містить безконтактного електронного носія та унікального номера.

До заяв було додано копії паспортів батьків ОСОБА_3, копія свідоцтва про народження, довідка про реєстрацію місця проживання, фотокартки.

УДМСУ в Чернігівській області листом б/н та б/д надало відповідь ОСОБА_2 (а.с. 70-71), згідно якого роз'яснено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» з 01.11.2016 припиняється прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія. Зважаючи на викладене вище, немає законних підстав для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивачу також роз'яснено, що у разі незгоди із прийнятим рішенням, відповідно до вимог діючого законодавства, вона має право оскаржити його до вищого органу або в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Зазначене свідчить про те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до п. «а» п. 1 ч.1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1ст. 21 Закону 5492-VI).

Отже у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII, Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".

На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.

Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.

На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів.

На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року№ 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, зокрема вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

Позивачі, як законні представники неповнолітньої дочки посилаються на те, що Єдиний державний демографічний реєстр створений для збирання, зберігання, використання та поширення (обробки) конфіденційної інсофрмації, отже позивачі вважають, що при ненаданні ними згоди її персональні дані не повинні оброблятися.

З приводу наведеного суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» (далі Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Зазначений висновок наведено в Постанові Великої Палати Верховного Суду по результатам перегляду рішення у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Отже суд приходить до висновку про те, що неповнолітня дочка позивачів ОСОБА_3 має право на надання або ненадання відповідної згоди на обробку її персональних даних та на отримання паспорту громадянина України в альтернативній формі, а саме у формі паспорту книжечки паперового зразка, який не містить безконтактного електронного носія.

З огляду на зазначене посилання УДМСУ в Чернігівській області в листі без номер та без дати (а.с. 70-71) на те, що немає законних підстав для оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_3 у формі книжечки є протиправними та безпідставними.

Водночас суд зауважує, що згідно із п. 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 (далі Порядок № 302), оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто;

Пунктом 19 Порядку № 302 визначено, що документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.

До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.

Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за зареєстрованим місцем проживання особи (п. 20 Порядку № 302).

Згідно із п. 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. N 360 Державна міграційна служба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Як свідчить інформація на офіційному сайті Державної міграційної служби України до територіальних органів Державної міграційної служби належить Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області, а до територіальних підрозділів на території Чернігівської області - Ріпкинський районний сектор.

Аналіз наведених норм говорить про те, що документи для оформлення паспорту громадянина України подаються особами, які досягли 14-річного віку до територіальних підрозділів Державної міграційної служби за місцем реєстрації або до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів. Отримання паспорту вперше не належить до випадків, коли заявник має право звернутися за отриманням паспорту до територіального органу Державної міграційної служби України.

Отже територіальним підрозділом Державної міграційної служби за місцем реєстрації ОСОБА_3 є Ріпкинський районний сектор УДМСУ в Чернігівській області, а тому саме до нього мала особисто звернутися ОСОБА_3 та зазначить про те, що має намір отримати паспорт книжечку паперового зразка та відмовитися від паспорту картки з безконтактним електронним носієм.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується позивачами, із письмовою заявою про видачу паспорту до Ріпкинського районного сектору неповнолітня ОСОБА_3 не зверталась, звернення було адресовано Управлінню Державної міграційної служби в Чернігівській області. Таким чином Ріпкинський районний сектор не видавав рішення про видачу паспорту або рішення про відмову в такій видачі, а отже фактично не здійснював дій або бездіяльності, що спрямовані на порушення прав неповнолітньої особи.

З огляду на таке, а саме те, що ОСОБА_3 особисто не зверталась за видачею паспорту книжечки до уповноваженого суб'єкта, територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем її реєстрації, а тому фактично питання про надання паспорту цій особі не розглядалось та право ОСОБА_3 на отримання паспорту паперового зразка не було порушено, тому суд вважає позовні вимоги є передчасними. Враховуючи те, що Управління Міграційної служби України в Чернігівській області є територіальним органом ДМСУ, а тому відповідно до розподілу повноважень не здійснює видачу паспорту вперше, особі, що досягла 14-річного віку, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності УДМСУ в Чернігівській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі паспортної книжечки, а також про зобов'язання УДМСУ в Чернігівській області оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі паспортної книжечки.

Водночас суд зауважує, що згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Аналіз наведеного свідчить про те, що Управління ДМСУ, отримавши звернення у формі заяви ОСОБА_3 та її законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зобов'язано направити вказані звернення до суб'єкта, який наділений повноваження на розгляд цієї заяви та прийняття по ній рішення, а також письмово повідомити суб'єктів звернення про вчиненні по заяві дії.

Як свідчить текст листа УДМСУ в Чернігівській області (а.с. 70-71) відповідач фактично розглянув заяву ОСОБА_3 та прийняв рішення про відмову у видачі неповнолітній особі паспорту книжечки, а також роз'яснив порядок оскарження такого рішення, що фактично виходить за межі повноважень УДМСУ в Чернігівській області.

У свою чергу, у відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

А тому, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів неповнолітньої ОСОБА_3, за захистом прав якої звернулись її батьки, як законні представники, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо не направлення на розгляд Ріпкинського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області заяви ОСОБА_3 від 23.10.2018, а також зобов'язати відповідача направити заяву ОСОБА_3 на розглід до Ріпкинського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області за належністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що УДМСУ в Чернігівський області не доведена правомірність вчинених дій, а тому вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки при поданні до суду позовної заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було сплачено 704,80 грн. судового збору, ці кошти підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань УДМСУ в Чернігівській області на користь позивачів.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо не направлення на розгляд Ріпкинського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області заяви ОСОБА_3 про видачу паспорту від 23.10.2018.

Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області направити заяву ОСОБА_3 про видачу паспорту від 23.10.2018 на розгляд до Ріпкинського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області за належністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 - АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_2.

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_3.

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області - вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 37804450.

Повне судове рішення складено 14.02.2019.

Суддя О.В. Кашпур