Рішення № 79813449, 14.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14.02.2019 р. справа №520/11635/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, в порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправною відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; 2) скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене п.51 протоколу № 111 від 09.11.2018р.; 3) зобов'язання Міністерства оборони України призначити одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р.; далі за текстом - Порядок №975) у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; 4) зобов'язання Міністерства оборони України надіслати рішення про призначення допомоги ОСОБА_1 Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1; 5) зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи з приводу призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України; 5) зобов'язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.

Підставами позову є доводи про те, що громадянин має право на призначення та виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Однак відповідач, Міністерство оборони України, протиправно відмовив заявнику у виплаті вказаної допомоги з вигаданих міркувань.

Відповідачі, Міністерство оборони України та Харківський обласний військовий комісаріат, з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що на 1) військовослужбовець на момент отримання поранення проходив службу у прикордонних військах Комітету Державної Безпеки СРСР, отже у Міністерства оборони України (як правонаступника Міністерства оборони СРСР) відсутній обов'язок виплачувати спірну допомогу, 2) відсутність документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач під час проходження дійсної строкової військової служби у лавах Збройних Сил СРСР (15.06.1982р.-25.06.1984р.) брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, де одержав поранення, через яке рішенням МСЕК з 08.11.2016р. йому встановлено ІІІ групу інвалідності (довідка МСЕК серії 12 ААА №131731 від 05.12.2016р.)

Викладені обставинами визнані відповідачами у ході розгляду справи.

Заявою від 27.12.2017р. позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з приводу виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Обставини подання заяви до Харківського ОВК, направлення Харківським ОВК до Міністерства оборони України зазначеної заяви з доданими до неї документами ані позивачем, ані відповідачами не заперечуються.

Міністерством оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум за заявою позивача було прийнято рішення у формі протоколу від 09.11.2018р. №111 п.51 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Як з'ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення п. 11 Порядку №975), а фактичними підставами послугували судження владного суб'єкта про те, що 1) виплата допомоги особам, які проходили службу у прикордонних військах СРСР, має здійснюватись Державною прикордонною службою України, 2) відсутність документів, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що поранення не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Перевіряючи відповідність закону вчиненого владним суб'єктом у даному випадку діяння управлінського характеру, суд відзначає, що правовідносини з приводу виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності унормовані, насамперед, приписами ст. 16-164 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (які повністю кореспондують положенням ст.3 Конституції України, де указано, зокрема, що здоров'я людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю) та деталізовані приписами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджений постановою КМУ від 25.12.2013р. №975; далі за текстом - Порядок №975)

Так, за визначенням ч.1 ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Коло осіб, котрі мають право на призначення цієї виплати, окреслено законодавцем, зокрема, у ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а випадки, які унеможливлюють призначення виплати викладені - ст.16-4 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Згідно з п.6 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується, у тому числі, Міністерством оборони України.

Механізм призначення означеної виплати визначений Порядком №975, пунктом 13 якого передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Розв'язуючи спір, суд зауважує, що у разі явної та очевидної відповідності одержаного військовослужбовцем поранення часу, умовам та обставинам виконання особою військового обов'язку під час ведення бойових дій (що з достатністю поза розумним сумнівом може бути підтверджено і змістом документа, складеного МСЕК) у владного суб'єкта відсутні підстави для витребовування окремого документа про відсутність факту кримінального правопорушення, адміністративного правопорушення тощо.

Вказане засвідчується використанням законодавцем у тексті абз.6 п.11 Порядку №975 сполучника "зокрема", що указує на можливість існування випадків, у яких підтвердження відсутності цих обставин шляхом подання окремого документа не вимагається.

Також, суд бере до уваги, що згідно з п. 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (затверджено наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014р. №530; далі за текстом - Положення №530) копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - подаються у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Витягом із протоколу № 1472 від 05.04.2016р. Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв засвідчено, що захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Стосовно юридичного значення документу названої комісії суд вважає за необхідне взяти до уваги правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2018р. по справі № 729/426/17, від 21.08.2018р. по справі № 760/11180/17, де зазначено, що : « … рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу від 04 березня 2016 року № 953 засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючі архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження».

Доводи відповідача про відсутність у Міністерства оборони України обов'язку призначати спірну виплату позивачу з міркування служби у прикордонних військах спростовуються загальновідомими у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставинами, що лише у 1989 році прикордонні війська були виведені зі складу Збройних сил СРСР.

Отже, на момент проходження позивачем дійсної строкової військової служби у період часу 1985-1987 роки, означена подія зміни структури Збройних сили СРСР (у спосіб виведення прикордонних військ) не настала.

Інших підстав для відмови у призначенні спірної виплати Міністерством оборони України в основу оскарженого рішення не покладено.

Розв'язуючи спір, суд також зважає, що постановою від 26.06.2018р. по справі №750/5074/17, (адміністративне провадження №К/9901/44751/18; справа Чернігівського окружного адміністративного суду №750/5074/17) Верховний Суд відійшов від раніше викладеної з даного питання правової позиції (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №276/322/17 (№К/9901/2174/17) і відмовив у позові громадянина до Міністерства оборони України з тієї підстави, що моментом виникнення у особи права на одноразову грошову допомогу є дата встановлення інвалідності, котра має настати не пізніше трьох місяців від припинення військової служби.

Крім того, суд зазначає, що даною постановою Верховного Суду викладена правова позиція щодо врегулювання спірних правовідносин, що унормовані Законом України "Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла у період з 01.01.2007р. по 01.01.2014р.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт - Міністерство не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України в частині належного, правильного та обґрунтованого вирішення питання про призначення спірної виплати за заявою зацікавленої особи, а тому прийняте рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав зазначених у даному рішенні не узгоджується з законом і підлягає скасуванню.

Водночас із цим, вимога про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи з приводу призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, саме такого порядку дій законом не передбачено (а суд не має повноважень зобов'язати владного суб'єкта діяти усупереч ч.2 ст.19 Конституції України), а, по-друге, матеріали звернення зацікавленої особи з приводу призначення допомоги вже знаходяться у розпорядженні Міністерства оборони України, адже використовувались для винесення оскарженого рішення.

Не підлягає задоволенню і вимога про зобов'язання Міністерства оборони України надіслати рішення про призначення допомоги Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1, оскільки такого порядку реалізації управлінської функції закон не передбачає.

Решта вимог (як і вимога про надіслання наказу на адресу ОВК) заявлена на майбутнє, стосується правовідносин, котрі ще не склались у часі, відносно цих вимог відсутні докази наявності у владного суб'єкта наміру на порушення закону.

Відтак, ці вимоги до задоволення не підлягають.

Вирішуючи спір, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд, надавши оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухавшись до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору, не встановив підстав для задоволення позову в іншій частині вимог через відсутність порушеного суб'єктивного права у майбутніх правовідносинах.

Підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 382 КАС України судом не виявлено.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 51 протоколу від 09.11.2018р. №111, складеного Міністерством оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Зобов'язати Міністерство оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (місцезнаходження - 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6; ідентифікаційний код - 00034022) повторно вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1; ідентифікаційний код - НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у порядку ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Старосєльцева