Рішення № 79813204, 13.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.02.2019 р. справа №520/197/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

представника третьої особі - ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до третя особа -Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова ДУ "Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України" про1) визнання неправомірними дій Київського ОУПФУ м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 щодо перерахунку стажу роботи у психіатричному закладі і скасувати відповідне рішення Київського ОУПФУ м. Харкова №183 від 06.08.2018 р.; 2) зобов'язання Київського ОУПФУ м. Харкова здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 29.11.2017 р. з урахуванням до страхового стажу періоду навчання в аспірантурі Харківського наукового-дослідного інституту неврології та психіатрії з 01.09.1978 р. по 30.09.1981 р. у подвійному розмірі, з урахуванням до страхового стажу періоду роботи у Харківському наукового-дослідному інституті неврології та психіатрії (в Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України, Державній установі "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України" з 01.10.1981 р. по 02.04.2009 р. у подвійному розмірі та здійснити відповідні виплати з 29.11.2017 р. з урахуванням фактично виплачених сум, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання неправомірними дій Київського ОУПФУ м. Харкова з приводу відмови у перерахунку стажу роботи у психіатричному закладі, 2) скасування рішення Київського ОУПФУ м. Харкова №183 від 06.08.2018 р.; 3) зобов'язання перерахунок пенсії з 29.11.2017 р. з урахуванням до страхового стажу періоду навчання в аспірантурі Харківського наукового-дослідного інституту неврології та психіатрії з 01.09.1978 р. по 30.09.1981 р. у подвійному розмірі, з урахуванням до страхового стажу періоду роботи у Харківському наукового-дослідному інституті неврології та психіатрії (в Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України, Державній установі "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України" з 01.10.1981 р. по 02.04.2009 р. у подвійному розмірі; 4) зобов’язання здійснити відповідні виплати з 29.11.2017р. з урахуванням фактично виплачених сум.

Підставами позову є доводи про те, що заявник, працюючи в Державній установі «Інститут неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України» (далі за текстом – Інститут; а також у тих установах, правонаступником яких є названий Інститут), фактично виконував роботу лікаря–психіатра у закладах охорони здоров’я, на базі яких функціонував Інститут. Весь час такої роботи у порядку ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягає зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі. Проте, письмове звернення з даного питання було протиправно залишено терорганом ПФУ без задоволення.

Відповідач, Київське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що Інститут не належить до закладів охорони здоров’я, а у штаті тих лікарень, на базі яких функціонує Інститут, заявник не працював.

Суд, вивчивши доводи позову, заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, виконавши вимоги процесуального закону стосовно збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з’ясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивачу первісно (23.04.2009 р.) була призначена пенсія за віком у порядку Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Вказана обставина кваліфікується судом як додаткове підтвердження наявності у Інституту статусу саме наукової установи.

З 01.10.2017 р. позивача було переведено на пенсію за віком у порядку Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

29.11.2017 р. позивач подав до владного суб’єкта письмову заяву про проведення перерахунку пенсії за рахунок показника страхового стажу у порядку ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням владного суб’єкта, райУПФУ №183 від 06.08.2018 р. у задоволенні цієї заяви було відмовлено.

Отже, за заявою зацікавленої особи владним суб’єктом було вчинено відмову, котра втілена у письмовому рішенні.

Відтак, відсутній факт вчинення владним суб’єктом будь-яких окремих управлінських дій з цього ж самого приводу, що зумовлює відмову у позові в цій частині.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб’єкта, суд зазначає, що згідно з ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції на момент звернення заявника до райУПФУ) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Таким чином, правило подвійного розміру поширювалось виключно на час роботи 1) в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, 2) у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, 3) в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, 4) у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, 5) у психіатричних закладах охорони здоров'я.

Отже, в усіх перелічених випадках законодавець пов’язував збільшення удвічі стажу роботи з працею особи саме у закладах охорони здоров’я.

За визначенням ст. 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Зі змісту приєднаного до справи статуту Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України» (далі за текстом – Інститут) вбачається, що Інститут є науковою установою, а не закладом охорони здоров’я.

Указана обставина також підтверджується і фактом первісного призначення позивачу пенсії за віком саме у порядку Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», що визнано самим заявником у тексті позову.

Окрім того, указана обставина підтверджується і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де зазначено, що основним видом діяльності Інституту є дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук.

Відсутність такої кваліфікуючої ознаки як заклад охорони здоров’я (на момент настання події звернення позивача до райУПФУ) мала місце виключно відносно закладів (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, що додаткового підтверджує правильність викладеного вище тлумачення норми закону.

Між тим, позивач ініціював питання перерахунку пенсії на підставі саме цієї редакції ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і при цьому, усупереч ч. 2 ст. 79 та ч. 4 ст. 161 КАС України, не подав до суду доказів приєднання до письмового звернення до райУПФУ документів про роботу саме у закладі охорони здоров’я.

Тому, при розгляді справи суд виходить з відсутності таких документів на час звернення особи до райУПФУ.

Законом України від 14.11.2017 р. №2205-VIII (введено у дію з 10.06.2018 р.) у ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Відомості Верховної ОСОБА_2 України, 1992 р., N 3, ст. 10; 2004 р., N 7, ст. 53) слова "психіатричних закладах охорони здоров'я" замінити словами "закладах з надання психіатричної допомоги".

Тому, з 10.06.2018 р. ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» набула такого змісту: «Робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.».

Отже, з 10.06.2018 р. правило подвійного розміру почало поширюватись на час роботи 1) в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, 2) у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, 3) в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, 4) у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, 5) у закладах з надання психіатричної допомоги.

Таким чином, подія внесення законодавцем змін до тексту акту права засвідчує той факт, що лише з 10.06.2018 р. у особи (у тому числі і заявника) виникло право на подвійне обчислення періоду роботи у закладі з надання психіатричної допомоги, а не у закладі охорони здоров’я.

Вирішуючи спір, суд зважає на те, що позивач допускає некоректне наведення змісту визначення психіатричного закладу.

Так, за визначенням ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції на момент звернення позивача до райУПФУ) під закладом з надання психіатричної допомоги розумівся психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Отже, до закладів з надання психіатричної допомоги міг належати виключно заклад охорони здоров'я.

Лише у силу Закону України від 14.11.2017 р. №2205-VIII (введено у дію з 10.06.2018 р.) процитоване визначення зазнало суттєвих змін, унаслідок яких до закладів з надання психіатричної допомоги почали відноситись як 1) психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, так і 2) центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Пунктом п. 1 Статуту Інституту прямо передбачена можливість надання населенню медичної допомоги.

Відтак, за цією ознакою Інститут з 10.06.2018 р. підпадає під визначення закладу з надання психіатричної допомоги.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що на правовідносини з включення часу навчання позивача в аспірантурі підлягають поширенню приписи п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до яких до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Оскільки навчання особи зараховується до стажу роботи на підставі спеціальної норми права – ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не на підставі загальної норми права – ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то суд не знаходить правових підстав для додаткового застосування до цих відносин ще й положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на викладене позов у частині епізоду навчання в аспірантурі до задоволення не підлягає.

Підсумовуючи викладене, суд доходить до переконання, що спір значною мірою склався через обрання позивачем такого варіанту дій, коли до матеріалів звернення з приводу перерахунку пенсії не було долучено документів відносно наявності у місця роботи – Інституту – правового статусу закладу охорони здоров’я.

До 10.06.2018 р. правова поведінка владного суб’єкта повністю узгоджувалась з вимогами діючого на той час закону.

З 10.06.2018 р. зазнали зміни як положення ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», так і положення ст. 1 Закону України «Про надання психіатричної допомоги), проте вказана обставина не була врахована владним суб’єктом, райУПФУ.

Отже, саме з 10.06.2018 р. позивач набув право на перерахунок розміру пенсії за правилом подвійного обрахунку стажу, але виключно за час роботи у штаті Інституту (а також тих установах, правонаступником яких є Інститут).

Оскаржене рішення видано райУПФУ 06.08.2018 р., тобто після набуття чинності згаданими вище законодавчими змінами, і тому підлягає скасуванню.

Вимога про виплати за пенсією заявлена наперед, адже, по-перше, стосується тих правовідносин, котрі ще не склались, а, по-друге, не містить об’єктивних даних, котрі б однозначно та безспірно показували на намір владного суб’єкта допускати порушення закону у майбутньому.

Відтак, дана вимога до задоволення не підлягає.

Оскільки прийняте за заявою зацікавленої особи рішення владного суб’єкта підлягає скасуванню, то це призводить до втрати юридичної дії цього ненормативного акту і набуття названою заявою статусу нерозглянутої, що зумовлює виникнення потреби в обтяженні владного суб’єкта обов’язком вирішити по суті дану заяву.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписи ч. 1 ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України вимагають від адміністративного суду забезпечити захист прав та інтересів невладного суб'єкта.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт при вирішенні заяви зацікавленої особи не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України з урахуванням законодавчих змін.

Тому факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом лише в частині невірного вирішення владним суб’єктом заяви зацікавленої особи по суті.

Допущена владним суб’єктом помилка не спричиняє автоматичного виникнення у зацікавленої особи права на перерахунок пенсії за бажаними для неї параметрами та у бажаних обсягах.

Дане питання має бути вирішено у межах дискреційних повноважень владного суб’єкта і застосуванням владного управлінського розсуду з дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Так, задоволення лише однієї вимоги із чотирьох заявлених у позові має наслідком відшкодування ? витрат з оплати судового збору, тобто 176,20 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, у силу ч. 8 ст. 139 Конституції України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд вважає, що спір виник через неправильні дії саме позивача, за своєю суттю, характером та природою є нескладним, бо стосується лише однієї норми закону – ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позов було задоволено з інших підстав, ніж наведені у позові.

Сукупність перелічених обставин зумовлює відшкодування видатків з правничої допомоги у розмірі 500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області №183 від 06.08.2018р.

Зобов'язати Київське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно вирішити по суті заяву ОСОБА_1 від 29.11.2017р. з урахуванням висновків суду по даній справі.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Стягнути з Київського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 41247819; місцезнаходження - 61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 2 під'їзд, 3 поверх) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження 61023, Харківська область, м. Харків. вул. Сумська, б. 110, кв. 40; ідентифікаційний код - НОМЕР_1; дата народження - 02.04.1949 р.) понесені судові витрати у розмірі 176 (сто сімдесят шість) грн. 20 коп. судового збору та 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. видатків на професійну правничу допомогу.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 14 лютого 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.