Рішення № 79812645, 14.02.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/8987/18

Провадження № 2/0182/269/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

14.02.2019 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Рунчевої О. В.

секретаря Нагаєвої Н. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Галактика» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 26 листопада 2018 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

19.09.2018 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 01079. Підставою для звернення до відповідача було бажання придбати автомобіль «ВАЗ - 2115» 2015 року випуску без пробігу за 62000,00 грн. про продаж якого він дізнався у мережі Інтернет.

На виконання умов договору та через наполегливі запевнення менеджера відповідача, він у банківському відділенні у м. Дніпро здійснив платіж у розмірі 62000,00 грн. як авансовий платіж за Договором лізингу № 01079 від 19.09.2018 року, а також комісію за здійснення банківського переказу у сумі 620 грн.

Після сплати зазначеної суми йому представником відповідача було надано вказаний договір для підпису, в якому він помітив, що у п. 1.7 Договору лізингу якості предметі лізингу зазначено автомобіль «Suzuki Grand Vitara», який згідно п. 6.2. вказаного договору коштує 615000 грн. та отримав пояснення, що це ніяк не міняє обставин виконання зазначеного договору та є формальною процедурою.

В подальшому предмет лізингу передано йому не було.

Позивач вважає, що ТОВ «Авто Галактика» умисно ввело його в оману щодо предмету, умов, прав та обов'язків сторін, порядку передачі предмета лізингу та порядку оплати за договором. До того ж, сам договір порушує умови доброчесності, суперечить законодавству України та підлягає визнанню судом недійсним, виходячи з наступного.

Згідно п.12.1 Договору, лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені п.1.6 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку, поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. В такому випадку Лізінгоодержувачу повертається 30 % сплаченої комісії за організацію договору. Згідно п.12.2 Договору, Лізингодавець має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку з Лізингоодержувачем, який не сплатив Авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п.7.3. даного Договору, про що повідомляє Лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу сплачений ним Авансовий платіж за вирахуванням 10 % від суми сплаченого Авансового платежу. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Повернення коштів здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту отримання від Лізингоодержувача власних банківських реквізитів, згідно з якими повинні бути перераховані грошові кошти.

Таким чином, позивач вважає, що укладений між ними 19 вересня 2018 року договір не містить умов, за яких він може захистити свої права, у випадку дострокового розірвання договору лізингу. Аналіз договору та додатків до нього свідчить про нечесну підприємницьку діяльність відповідача. Для споживача встановлені жорсткі обов'язки і водночас відсутні права. Окремі умови договору лізингу є несправедливими, а тому є підстави для визнання їх недійсними. Умови договору, які слід визнати недійсними, фактично змінюють інші положення договору, а тому, в силу ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», весь договір підлягає визнанню його недійсним і, як наслідок, відповідно до ст. 216 ЦК України, відповідач повинен повернути кошти, сплачені позивачем в розмірі 62 000 грн. 00 коп., а також понесені інфляційні витрати з 19.09.2018 року по 26.11.2018 року у розмірі 352 грн. та комісію за здійснення банківського переказу у сумі 620 грн. На підставі викладеного просить визнати Договір лізингу від 19.09.2018 року недійсним, стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 62972 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою про відкриття провадження від 29.11.2018 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

До суду повернувся конверт з копією зазначеної ухвали, як не вручений у зв'язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 41). Ухвала про відкриття провадження у відповідності до ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, вважається доставленою.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вислухавши сторони та дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Судом встановлено, що 19.09.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО ГАЛАКТИКА" в простій письмовій формі був укладений договір фінансового лізингу за № 01079 (а.с. 12-19).

Згідно даного договору, зокрема п. 1.7., предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток № 1 до договору), а саме - «Suzuki Grand Vitara», вартість якого згідно п. 6.2 договору становить 615000,00 грн. (а.с. 12, 15).

Згідно додаткової угоди від 19.09.2018 року, ОСОБА_1 на підставі п. 7.5. ст. 7 договору лізингу № 01079 від 19.09.2019 року просив надати йому ВАЗ 2115, поточна ціна якого становила 67000,00 грн., та з урахуванням знижки на повну вартість у розмірі 5000,00 грн. повна вартість становила 62000,00 грн. (а.с. 20).

При укладанні вищевказаного договору позивачем було сплачено на зазначений представником відповідача рахунок (а.с. 29) авансовий платіж у розмірі 62000,00 грн. та суму комісії банку у розмірі 620 грн., що підтверджується квитанцією № 5465474 від 19.09.2018 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 21).

У зв'язку з тим, що автомобіль передано позивачу не було, останній направив на адресу ТОВ «Авто Галактика» заяву з проханням розірвати Договір та повернути сплачені кошти (а.с.22). Однак, листом № 491 від 10.10.2018 року позивачу було повідомлено, що сплачені кошти у розмірі 62000,00 грн., згідно п. 7.6 Договору, були зараховані як комісія за організацію Договору в розмірі 61500,00 грн. 00 коп. та авансовий платіж в розмірі 500 грн. 00 коп. Крім того, позивачу було повідомлено, у разі виявлення бажання розірвати договір (припинити його дію), йому потрібно відправити відповідну заяву, в якій чітко вказати бажання розірвати договір (припинити дію договору), тоді договір буде розірваний, згідно умов договору, а саме відповідно до ст. 12 договору (а.с.23).

Правовідносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором фінансового лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Водночас, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст. 806 ЦК України).

Тобто, виходячи з наведеного, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Крім того, з огляду на юридичну природу фінансового лізингу, споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, яка є істотною умовою такого договору (ст.ст. 638, 655, 691,692).

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч.2 ст. 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, що передбачено ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

При цьому, у разі якщо під час розгляду справи про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину (п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року).

Як встановлено в судовому засіданні сторонами не було дотримано обов'язкової нотаріальної форми посвідчення спірного договору, що дає підстави вважати даний договір нікчемним, який, у відповідності до вимог чинного цивільного законодавства, є сам по собі недійсним і не потребує визнання його таким судом.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Разом з тим, в силу ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України).

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо повернення сплачених ним коштів у розмірі 62000,00 грн. у якості авансового платежу по Договору лізингу № 01079 від 19.09.2018 року підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача комісії за здійснення банківського переказу в сумі 620 грн., то оскільки банківська установа не є стороною ні оспорюваного договору, ні справи, а комісія банку - це плата за здійснення банківської операції, дана вимога задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат ( трьох відсотків річних) в сумі 352 грн. також задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошові зобов'язання відповідача щодо повернення позивачу авансового внеску за договором фінансового лізингу виникає лише з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, тому у суду відсутні законні підстави для стягнення з відповідача індексу інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач в силу ч.3 ст.22 Закону України«Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77,78, 80, 81, 89, 141, 178, 259, 263-265, 268, 280-282ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 611, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг",-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Галактика» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Галактика» (ЄДРПОУ 41956901, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, буд 2-а, офіс 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1) суму коштів у розмірі 62000,00 грн. (шістдесят дві тисячі грн. 00 коп.), сплачену за Договором фінансового лізингу № 01079 від 19.09.2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Галактика» (ЄДРПОУ 41956901, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, буд 2-а, офіс 6) на користь держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.)

В іншому - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева