Рішення № 79812466, 07.02.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 р. Справа № 480/4655/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника відповідача - Горбачової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4655/18

за позовом ОСОБА_2

до Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовною заявою до Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Глухівське ОУПФУ), у якій, згідно заяви про уточнення (а.с.55) просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №54 від 16.10.2018 щодо відмови у поновленні позивачу пенсії;

- визнати протиправною відмову відповідача у поновленні виплати пенсії позивачу, викладену у листі №7528/03-31 від 24.10.2018;

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу з липня 2014 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач до 2014 року постійно проживала в Україні (м.Кролевець) та отримувала пенсію за віком у Кролевецькому УПФУ в Сумській області (на сьогодні - Глухівське ОУПФУ). З 02.01.2014 ОСОБА_2 була знята з обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання в Ізраїль. У січні 2014 позивачу була виплачена пенсія за шість місяців наперед, а у подальшому виплата пенсії була припинена. При цьому, позивачу було роз'яснено, що згідно з нормами пенсійного законодавства під час проживання українського пенсіонера за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВР України, але такого договору між Україною та Ізраїлем немає. У 2018 році позивач дізналась із ЗМІ, що проект відповідного договору між Україною та Ізраїлем існує, проте він не підписаний сторонами, а українські пенсіонери, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, отримують пенсію з України, поновивши її виплату в судовому порядку, а тому вирішила відновити своє право на пенсійне забезпечення.

9 жовтня 2018 року представник позивача за довіреністю звернувся до Глухівського ОУПФУ з заявою про призначення/перерахунок пенсії за формою, визначеною додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". У заяві було викладено прохання поновити позивачці виплату пенсію за віком. До заяви було додано пояснення про законодавчі підстави поновлення виплати пенсії та обгрунтування додання до заяви копії паспорта ОСОБА_2 для виїзду за кордон.

Рішенням №54 від 16.10.2018 відповідач відмовив ОСОБА_2 у поновленні виплати пенсії, оскільки з часу вибуття за межі України та на час звернення з відповідною заявою до Глухівського ОУПФУ її місце проживання в Україні не зареєстровано (а.с.38).

У письмовій відповіді за №7528/03-31 від 24.10.2018 року відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії у зв'язку з тим, що з часу вибуття за межі України та на час звернення з відповідною заявою до Глухівського ОУПФУ місце проживання ОСОБА_2 в Україні не зареєстровано. Крім того, відповідач посилається на відсутність у позивача паспорта громадянина України, необхідного для подання разом з заявою про поновлення виплати пенсії.

Таку відповідь позивач вважає протиправною, просить поновити її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 17.12.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

08.01.2019 відповідач подав письмовий відзив, у якому заперечує проти вимог позивача з таких підстав. Пунктом 2 ч.1 ст.49, ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі - Закон №1058) передбачено припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Пенсійне забезпечення осіб, які виїхали за межі України, здійснюється згідно з міжнародними угодами, укладеними Україною з однієї сторони та іншими державами. У зазначених угодах передбачається порядок розрахунку пенсій, зарахування стажу кожною стороною та умови виплати пенсій. На даний час питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються міжнародними договорами (угодами), укладеними з 21 країною. Проте, серед переліку таких країни відсутня країна Ізраїль. Саме тому у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до країни, з якою не укладено договору щодо пенсійного забезпечення, у січні 2014 року Позивачу було припинено виплату пенсії за віком. Згідно з абз.1 ч.1 ст.47 Закону №1058 проведення виплати пенсій здійснюється за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.

Відповідно до п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Таким чином законодавством передбачено, що виплата пенсії здійснюється в межах України за місцем фактичного проживання пенсіонера.

Тобто визначальною умовою для поновлення виплати пенсії позивачу є її фактичне місце проживання в межах території України.

В свою чергу, позивач не надала ні відповідачу, ні суду документ, що підтверджує її фактичне проживання на території України.

Крім цього, відповідач звертає увагу суду на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду (а.с.32-34).

У судове засідання позивач та представник позивача не з'явились. У заяві від 30.01.2019 представник позивача просить розглядати справу без участі ОСОБА_2 та її представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.61).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти вимог ОСОБА_2, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, задовольняє позов у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 до 2014 року постійно проживала в Україні (м.Кролевець) та отримувала пенсію за віком у Кролевецькому УПФУ в Сумській області (на сьогодні - Глухівське ОУПФУ).

З 02.01.2014 ОСОБА_2 була знята з обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання в Ізраїль.

У січні 2014 позивачу була виплачена пенсія за шість місяців наперед, а у подальшому виплата пенсії була припинена.

9 жовтня 2018 року представник позивача за довіреністю звернувся до Глухівського ОУПФУ з заявою про призначення/перерахунок пенсії за формою, визначеною додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". У заяві було викладено прохання поновити позивачці виплату пенсію за віком. До заяви було додано пояснення про законодавчі підстави поновлення виплати пенсії та обгрунтування додання до заяви копії паспорта ОСОБА_2 для виїзду за кордон (а.с.13-14).

Наприкінці жовтня 2018 року відповідач надав письмову відповідь №7528/03-31 від 24.10.2018 року з відмовою у поновленні виплати пенсії у зв'язку з тим, що з часу вибуття за межі України та на час звернення з відповідною заявою до Глухівського ОУПФУ місце проживання ОСОБА_2 в Україні не зареєстровано. Крім того, відповідач посилається на відсутність у позивача паспорта громадянина України, необхідного для подання разом з заявою про поновлення виплати пенсії. Відповідно до п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Тобто, як зазначено у відповіді, для вирішення питання про поновлення виплати пенсії позивачу разом із заявою про поновлення виплати пенсії необхідним є надання паспорту громадянина України або іншого документу, що засвідчує особу ОСОБА_2, з відміткою про реєстрацію за місцем постійного проживання в межах України.

Оскільки місце проживання значиться держава Ізраїль, АДРЕСА_1, заява представника ОСОБА_2 від 09.10.2018 подана до управління не за місцем її фактичного проживання, тобто всупереч вимогам абз.1 ч.1 ст.47 Закону №1058 та Порядку №22-1.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. (частина третя статті 25 Конституції України)

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як встановлено судом, згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 30.10.2013, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України (а.с.11).

Постійне місце проживання позивача є держава Ізраїль (а.с.20-21).

Тобто, позивач, як громадянин України, має право на звернення до Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог п.5.1 Порядку №22-1 09.10.2018р. представником позивача за довіреністю подано до Глухівського ОУПФУ заяву про поновлення виплати ОСОБА_2 пенсії (а.с.13-14).

Щодо посилання відповідача про ненадання позивачем чи її представником документів, що підтверджують місце її проживання (реєстрації) в Україні, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

В обґрунтування письмового відзиву Глухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області посилається на відсутність двосторонніх угод між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян.

Суд відхиляє такі доводи відзиву з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009р. №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Отже, право громадянина на виплату пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Варто зазначити, що Глухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області незаконно припинило виплату ОСОБА_2 пенсії з 01.07.2014 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р., яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

А відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та наявність підстав для їх задоволення.

Разом з тим, вирішуючи питання з якого часу право позивача на поновлення виплати пенсії підлягає захисту, суд виходить з наступного.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 24.04.2018р. №646/6250/17, адміністративне провадження №К/9901/2128/18) на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (з 15.12.2017 положення ст.122 КАСУ) в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врахував, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а тому у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум її складових, може бути подано без обмеження шестимісячним строком.

У вказаній постанові суд зазначив, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; а нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень. Оскільки судами встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

У даному випадку немає нарахованих сум пенсії, але припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.07.2014 також є протиправною дією суб'єкта владних повноважень, а тому, у позивача виникає право на поновлення виплати пенсії з часу, коли їй не було виплачено пенсію, а саме з 01.07.2014.

Вищезазначені положення стосуються і посилань відповідача на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

Так, відповідно до ч.1,2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян України є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (стаття 46 Закону).

Враховуючи викладене, суд у повному обсязі задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 до Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Спаська, 54, м. Глухів, Сумська область, 41400, код ЄДРПОУ 37437447) №54 від 16.10.2018 щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1).

Визнати протиправною відмову Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, викладену у листі №7528/03-31 від 24.10.2018, у поновленні виплати пенсії ОСОБА_4.

Зобов'язати Глухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Спаська, 54, м. Глухів, Сумська область, 41400, код ЄДРПОУ 37437447) поновити виплату пенсії ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1) з липня 2014 року.

Стягнути на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Глухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул.Спаська, 54, м. Глухів, Сумська область, 41400, код ЄДРПОУ 37437447) витрати зі сплати судового збору у сумі 1473 (одна тисяча чотириста сімдесят три) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.02.2019 року.

Суддя О.М. Кунець