Рішення № 79812164, 14.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5994/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року о 12 год. 40 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді –Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання –Закуріної А.М.,

за участю:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_1 - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 ОСОБА_3 (місце проживання: 65023, м. Одеса, вул. Тульська, буд.94) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання неправомірним та скасування наказу №215 від 09.11.2018 року та зобов’язання розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

До суду 19 листопада 2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 ОСОБА_3 (місце проживання: 65023, м. Одеса, вул. Тульська, буд.94) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання неправомірним та скасування наказу №215 від 09.11.2018 року та зобов’язання розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Головного управління ДМС в Одеській області №215 від 09.11.2018 року, яким відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженця або особою, яка потребує додаткового захисту є неправомірним, хибним та необґрунтованим, а отже підлягає скасуванню.

Так, позивач зазначив, що подана позивачем заява не носить характер зловживання, позивач не видає себе за іншу особу, а тому відповідачам не об’єктивно та не належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право на отримання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, відповідачем не досліджено у повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон пов’язує надання такого статусу.

Ухвалою суду від 23 листопада 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив на позовну заяву (вхід. №39154/18 від 14.12.2018р.) та особову справу позивача.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову повністю, зазначивши, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження та за відсутності обставин, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, відмовив в оформленні документів.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 15 січня 2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 07 лютого 2019 року.

Позивач на відкрите судове засідання не з’явився, від нього до суду 14 січня 2019 року надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача.

На відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши пояснення представника відповідача, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 є уродженцем ОСОБА_4, м. Кабул, район Мірбачакот.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач вперше вибув з ОСОБА_4 у 2012 році нелегально на легковій машини за допомогою посередника його роботодавця на ім’я Насрудін, на територію України потрапив у 2013 році.

Так, позивач зазначив, що виїзд з країни постійного проживання відбувся через ймовірні переслідування з боку невідомих осіб у зв’язку з роботою, яку він виконував: продаж християнської літератури.

До ГУ ДМС в Одеській області позивач вперше звернувся 24.01.2014 року.

Із матеріалів особової справи позивача № 2014ОD0005 (справа за першим зверненням позивача) вбачається, що позивач зазначив, що працював в ОСОБА_4 на людину на ім’я Насрудін, а саме: роздавав книги, не знаючи про їх зміст та одного разу на вулиці його перестріли люди, які йому погрожували та дали час для того, щоб він сказав де знайти Насрудіна. Також ці люди погрожували батьку позивача, у 2012 році. В якості винагороди за те, що заявник не видав свого роботодавця, Насрудін допоміг йому втекти з країни.

Матеріалами особової справи та власними показами заявника під час його співбесіди підтверджено, що він не притягався до кримінальної відповідальності на Батьківщині.

Стосовно позивача винесено тільки постанову про накладення адміністративного стягнення №005019 від 23.10.2018 року, відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП.

Також, під час співбесіди позивач зазначив, що в будь-яких політичних, релігійних, військових організаціях або громадських в країні свого постійного проживання, не перебував.

В протоколі співбесіди позивач зазначив, що до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов’язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, позивач не був причетний.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами розгляду заяви ДМС України було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.03.2016 року №125-16, яке було оскаржено позивачем до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року у справі № 815/1957/16, у задоволенні позову ОСОБА_2 ОСОБА_3 було відмовлено.

Позивач оскаржив це рішення до суду апеляційної інстанції, але в ході апеляційного провадження, позивач відкликав позов, у зв’язку з поверненням до ОСОБА_4 та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 року позов було залишено без розгляду.

Матеріалами справи підтверджено, що 23.10.2018 року позивач вдруге звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві шукач притулку вказав, що він повертався до ОСОБА_4, у зв’язку тим, що виникли на батьківщині проблеми, його мати сильно хворіла, за неї потрібно було доглядати, він має шлюб з громадянкою України, для його життя в ОСОБА_4 була небезпека, але він вимушений був залишатися у ОСОБА_4, оскільки хворіла мати, як тільки мати стало краще, він повернувся в Україну до своєї жінки (а.с.38-40, т.1).

Із особової справи позивача № 2018ОD0173 (справа за другим зверненням позивача) вбачається, що робітниками міграційної служби було проведене анкетування та співбесіда із шукачем притулку, здійснено перевірку на наявність нових обставин щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, направлені відповідні направлення та запити до УСБ України в Одеській області, начальникам ГУ ДМС України в областях, місті Києві, зроблена дактилоскопія, здійснене медичне обстеження. В ході проведення перевірки, шукач притулку був забезпечений перекладачем.

09 листопада 2018 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв’язку з тим, що заявник не підпадає під ознаки біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачені Конвенцією по статус біженців 1951 року та діючим Законом (а.с. 111-116, т.1).

Відповідно до наказу Управління №215 від 09.11.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Т.1, а.с.120).

Позивачу надіслано повідомлення від 09 листопада 2018 року вих. №5/1-756 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Т.1,а.с. 121-124).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оцінюючи дії відповідача, суд доходить висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 року та Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до положень ст.1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Порядок попереднього розгляду заяв регулюється ст. 8 цього закону.

Дослідивши матеріали особової справи позивача, суд доходить висновку, що відповідачем був дотриманий порядок попереднього розгляду заяв при розгляді заяви позивача від 23.10.2018 року.

Перевіряючи законність рішення ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з того, що відповідачу необхідно було з’ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов’язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об’єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини третій статті 78 КАС України, обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 цього Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Суд встановив, що висновок від 09.11.2018 року Управління обґрунтувало тим, що особа не бажає повертатись до країни свого постійного проживання, у зв’язку з ймовірними переслідуваннями з боку невідомих осіб, які пов’язує зі своєю роботою у ОСОБА_4 у 2012 році, яка полягала у розповсюдженні книг християнського характеру у м. Кабул та за результатами аналізу клопотання шукача захисту було встановлено, що клопотання особи є необґрунтованим, заява не містить умов передбачених п.п.1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Дослідивши вказаний висновок, суд вважає, що цей висновок є правомірним, з огляду на таке.

Так, з аналізу першої та другої заяви, які позивач подавав на адресу Управління щодо надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту вбачається, що у другій заяві позивачем не наведені нові обставини, які б слугували підставою для надання йому такого статусу.

Із наведених позивачем доводів та фактів та проведеної відповідачем їх перевірки вбачається, що позивачем не доведено переконливих фактів серйозної та невибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського належності.

Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Тим більш, з пояснень позивача, наданих під час співбесіди вбачалось, що під час його повернення до ОСОБА_4 ніяких погроз та переслідувань відносно нього не було.

Додатково, під час аналізу матеріалів особової справи спостерігаються елементи зловживання шукачем захисту процедурою надання міжнародного захисту Україні, ознаки порушення українського законодавства, що у сукупності вказує на відсутність потреби заявника саме у міжнародному захисті та на звернення заявника до міграційної служби лише з метою фактичної легалізації місце перебування на території України.

Також, суд враховує, що позивач відмовився від розгляду його першої заяви про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, він добровільно повернувся до ОСОБА_4 та перебував там протягом 9 місяців, вільно переміщався по території країни громадянської належності, багаторазово перетинав кордон з Пакистаном, не зазнаючи жодних утисків з боку органів державної влади так і неурядових формувань, що свідчить про відсутність обґрунтованих побоювань зазнати будь-якої небезпеки на Батьківщині.

У висновку зроблено посилання на використану інформацію про країну походження заявника, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

Суд вважає, що висновок Управління, на підставі якого прийняте оскаржуване рішення, містить доводи, які спростовують твердження позивача про побоювання стати жертвою переслідування.

Так, позивачем не доведено, що інформація по країні походження, яка є загальнодоступною та якою він володіє, має безпосереднє відношення до нього для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту .

Суд вважає, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу.

З огляду на вищевикладені встановлені та з’ясовані обставини, суд вважає, що висновок, який став підставою для прийняття рішення, яке оспорює позивач, є таким, що складений за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника та перевірки фактів, повідомлених заявником.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи встановлені у судовому засіданні факти, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги не належать задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати понесені суб’єктом владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертизи, відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, ніякі витрати не належать компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 ОСОБА_3 (місце проживання: 65023, м. Одеса, вул. Тульська, буд.94) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання неправомірним та скасування наказу №215 від 09.11.2018 року та зобов’язання розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 14» лютого 2019 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.