Рішення № 79811967, 14.02.2019, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/1898/18

Провадження № 2/484/56/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Закревського В.І.

при секретарі – Ярославській С.Д.

відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

05.05.2019 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27.10.2010 року, відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві.

Банк свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, а тому станом на 31.03.2018 року заборгованість за кредитним договором становить 20522,01 грн., зокрема: заборгованість за тілом кредиту – 3928 грн. 40 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом – 15140 грн. 57 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) – 953 грн. 43 коп.

Позивач вказує, що відповідач ухиляється від виконання зобов’язань і заборгованість за договором не погашає, тому банк змушений звернутися до суду для захисту своїх прав. Просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 20522,01 грн. та судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2018 року відкрито провадження у справі.

18.07.2018 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, в обгрунтування якого вказав, що надані позивачем розрахунки заборгованості не надають змоги з’ясувати обґрунтованість його позовних вимог, оскільки не містять у собі жодних даних, щодо розміру заборгованості за тілом кредиту, за процентами, пенею та штрафами. А сам зміст цих розрахунків не дозволяє навіть будь-якими математичними розрахунками отримати суми заборгованості зазначені позивачем, що позбавить суд можливості прийняти обґрунтоване рішення та визнати їх достатніми доказами.

Крім того, Великою палатою Верховного суду у рішенні від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12 було сформовано наступні правові висновки: відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Як вбачається з позову та матеріалів справи відповідач отримала кредит шляхом зняття грошових коштів з карткового рахунку. Згідно наданого витягу з тарифу пільговий термін користування коштів складав спочатку 30 днів в подальшому 55 днів. Зі спливом цього строку боржник повинен був сплачувати проценти за користування коштами до 25 числа кожного місяця. Відповідно до наданих позивачем правил банківських послуг п. 2.1.1.4.6. термін виконання зобов’язання з моменту його порушення настає на 91-й день з моменту порушення. А отже, з урахуванням вказаного правового висновку з моменту, коли відповідачка перестала сплачувати за кредит, через 91 день настав строк виконання зобов’язання за вимогою Банку і саме з цього часу з урахуванням правового висновку Банк втратив право нараховувати їй проценти за користування грошовими коштами. Але з позовної заяви вбачається, що Банк продовжував їй нараховувати проценти після того, як здійснив вимогу по погашенню усього кредиту, що не відповідає вимогам закону, а отже розрахунок Банку по процентам не відповідає закону та є не вірним.

ОСОБА_3 палата зазначила, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. З урахуванням того, що загальний термін позовної давності складає три роки, а останній платіж по розрахунку, наданому позивачем відбувся 31.05.2012 р. і з того часу відповідачка взагалі не сплачувала коштів банку, то саме з цього часу у позивача і виникло право звернутися до суду з відповідним позовом, що позивачем здійснено не було.

Враховуючи зазначене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.08.2018 року та від 30.08.2018 року від позивача на адресу суду надійшли відповіді на відзив відповідача щодо позовних вимог, в яких свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити, а щодо пропуску строку позовної давності пояснили, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього місяця дії картки (ст. 261 ЦК України). Оскільки строк дії випущеної картки відповідача до останнього дня квітня 2014 року, а позивач звернувся до суду із позовом 23.04.2017 року, тому строк позовної давності при зверненні до суду позивачем дотримано.

Ухвалою суду від 20.12.2018 року закрито підгтовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не направив свого представника, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки представника до суду не повідомлено, однак в матеріалах позову є клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, підтримали свою позицію, викладену у відзиві на позов, просили у задоволенні позовних вимог відмовити в зв’язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.

Заслухавши представника відповідача, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, об’єктивно оцінивши в сукупності досліджені докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 2 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 27 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свого згоду на те, що підписана заява разом з Пам’яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжного карткою» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 7-8).

Згідно наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за кредитним договором б/н від 27 жовтня 2010 року (а.с. 5-6), відповідач ОСОБА_1 станом на 31 березня 2018 року має заборгованість у сумі 20522 грн. 01 коп., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту – 3928 грн. 40 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом – 15140 грн. 57 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) – 953 грн. 43 коп.

Суд визнає доведеним, що відповідач ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним договором належним чином перестала виконувати з 31.05.2012 року, у зв’язку з чим станом на 31 серпня 2012 року відповідно до п. п. 2.1.1.4.6. Умов та правил надання банківських послуг відповідач має заборгованість перед Банком на загальну суму 5041,31 грн., з якої: 3928 грн. 02 коп. - заборгованість за кредитом; 873 грн. 23 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

Також суд визнає обґрунтованим стягнення штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф за порушення строків сплати кредиту більше ніж на 30 днів (фіксована частина), 240 грн. 06 коп. - штраф (процентна складова).

Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). А за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята цієї статті).

Відповідно до п.п. 1.1.7.12 «Умов та правил надання банківських послуг», Договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі Сторін не проінформує іншу Сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же строк.

Строк дії Карти вказаний на лицевій стороні Карти (місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня місяця вказаного лицьової сторони карти. Забороняється використання карти з простроченим терміном дії. По закінченню строку дії відповідна карта продовжується Банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти с новим строком дії) при зверненні клієнта до Банку (п.п. 2.1.1.2.11, 2.1.1.2.12 «Умов та правил надання банківських послуг»)

Відповідно до п.п. 1.1.1.50, 2.1.1.4.6, 2.1.1.12.4 «Умов та правил надання банківських послуг» мінімальний обов’язковий платіж – розмір боргових зобов’язань клієнта, які щомісяця має сплачувати клієнт протягом дії картки. Строк погашення по Кредиту (кредитний ліміт) по кредитним карткам з встановленим Мінімальним обов’язковим платежем, а також Овердрафту , який виник по карткам, наведений у Пам’ятці клієнта, Довідці про умови кредитування, що є невід’ємною частиною договору, а також встановлюється у цьому пункті. Платіж включає відсотки за користування Кредитом, передбачені Тарифом, частину заборгованості по тілу кредиту. Термін виконання зобов’язання з моменту його порушення настає на 91-й день з моменту порушення. Строк повернення овердрафту в повному обсязі – протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту. Строк погашення процентів по овердрафту – щомісячно за попередній місяць до 25 числа.

Як вбачається із вказаних правових норм та підтверджується Розрахунками заборгованості, наданих позивачем як до позову, так і до відповіді на відзив, за договором б/н від 27 жовтня 2010 року передбачає щомісячні платежі на погашення кредиту.

Згідно правої позиції, викладеної у п.54 та п.59.Постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), Верховний Суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зістаттею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

А отже, з урахуванням вказаного правового висновку з моменту, коли відповідач перестала сплачувати за кредит, через 91 день настав строк виконання зобов’язання за вимогою Банку і саме з цього часу Банк втратив право нараховувати їй проценти за користування грошовими коштами.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У зобов’язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором б/н від 27 жовтня 2010 року вбачається, що останній платіж за умовами вищевказаного кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 було здійснено 31.05.2012 року, проте з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся лише 05 травня 2018 року, тобто після спливу трирічного строку звернення до суду (позовної давності).

Суду не надано належних доказів, що ОСОБА_1 отримала кредитні карти за №4149437411654385 з терміном дії перевипущеної картки до останнього дня квітня 2014 року. Суд критично оцінює надану позивачем довідку про отримання відповідачем вказаної карти. Представник відповідача заперечує вказаний факт і ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів підпису відповідача про отримання карок №4149437411654385. Представником відповідача пояснено, що 31 травня 2012 року ОСОБА_1 погасила 180,00 грн. за наданим кредитом, після чого жодних операцій по кредитному договору не вчиняла.

Положеннями ч.1 ст.259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» не надано суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли умови надання кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2 у відзиві на позов від 18 липня 2018 року було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у зв’язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст.13 ЦПК України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивачем пропущена позовна давність, клопотання про поновлення позовної давності представник позивача не заявляв, а тому у задоволені позову слід відмовити.

У зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, суд також відмовляє позивачу ПАТ КБ «ПриваБанк» у відшкодуванні понесених ним судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (місце знаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ: 14360570, розрахунковий рахунок № 29092829003111 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299) до ОСОБА_1 (місце проживання: Шовковична, 2, с. Мигія Первомайського району Миколаївської області, РНОКПП: НОМЕР_1) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.02.2019 року.

Суддя: