Рішення № 79811908, 08.02.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 лютого 2019 р. № 400/3036/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., за участю секретаря судового засідання Кононенка Д.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС", пров. Очаківський, 42-А,Миколаїв,54036 до за участю: представника позивача: Баришніков А.О. представника відповідача: Сухоненко В.В.Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2018 № 00101101402, № 00101134005,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Югевротранс» звернулось до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №00101101402 від 27.11.2018 та №00101134005 від 27.11.2018.

Свої позовні вимоги ТОВ «Югевротранс» обґрунтувало наступним. Відповідачем у Акті перевірки зазначається, що позивачем завищено показник рядка 2130 «Адміністративні витрати» звіту про фінансові результати (форма №2-м) витрати на загальну суму 732363 гривень. Ці витрати пов'язані з придбанням послуг у наступних контрагентів: ФОП ОСОБА_4 на суму 157500 гривень, ФОП ОСОБА_5 на суму 250600 гривень, ФОП ОСОБА_1 на суму 324263 гривень. В акті перевірки зроблено висновок, що суть порушення полягає в тому, що акти виконаних робіт (наданих послуг) не відповідають вимогам ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні» та п.2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. В акті перевірки не наведено нормативного обґрунтування такої позиції, тобто не зазначено яка норма встановлює обов'язок підтверджувати господарську операцію не тільки актом, але й додатково іншим чином, наприклад якимось звітом, конкретизуючи послуги. Висновки ревізорів не відповідають ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка встановлює вимоги реквізитів первинного документа. Крім того, цією ж нормою передбачено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Щодо переліку послуг та їх вартості по всіх договорах, зазначених у акті перевірки, зазначаємо, що для діяльності підприємства позивача немає необхідності у деталізації такої інформації, адже ані умовами договорів, ані положеннями законодавства України, також не передбачена деталізації запитуваної ревізорами інформації в первинних документах. Актом перевірки підтверджено, що до перевірки позивачем було надано договору про надання послуг. Розділом 3 цих договорів було встановлено вартість послуг за 1 годину фактично відпрацьованого часу. В актах-прийняття робіт зазначаємо зміст господарської операції, кількість фактично відпрацьованих годин, ціну години та сума. Крім того акти здачі-прийняття робіт мають розшифровку конкретних робіт виконавця з кількістю годин по кожному виду. Вищевказане свідчить про те, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 відповідають вимогам ст.9 Закону, у зв'язку з чим претензії перевіряючих щодо завищення показника рядка 2130 «адміністративні витрати» звіту про фінансові результати по ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 не відповідають дійсності. Щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 претензії відповідача є некоректними, та необґрунтовано нормативно. Звітні дані, що надавалися у рамках укладених договорів з ФОП постачальниками інформаційно-консультаційних послуг, не є первинними документами відповідно до вимог п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки такі документи не фіксують та не підтверджують господарські операції, включаючи заявки, наказ, та калькуляції. Щодо податкових різниці, то під час перевірки позивач надав пояснення, що сума 1556507 э сумою нарахованих позикодавцем (ТОВ «Компанія з управління активами «Сольдіс», що діє від власного імені в інтересах і за рахунок закритого недиверсифікаційного венчурного пайового інвестиційного фонду «Фонд інвестицій в машинобудуванні» процентів за надану позивачу поворотну відсоткову позику відповідно до договору позики від 07.12.11. В попередньому звітному періоді (до 01.01.15) ця сума відсотків, нарахованих ТОВ «Сольдіс» та сплачених ТОВ «Югевротранс», була включена не в повному обсязі, тобто без врахування 1556507 гривень, що і послужило причиною її відображення в періоді, що перевірявся цієї перевіркою. Право на таке відображення передбачено пунктами 140.1, 140.2 та 140.3 статті 140 Податкового кодексу України. Позиція відповідача є необґрунтованою оскільки ним не враховано положення пункту 20 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Пунктом 141.1 статті 141 розділу ІІІ цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, було передбачено, що до складу витрати включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями. Крім того пунктом 141.3 цієї ж статті передбачено, що проценти, які відповідають вимогам пункту 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно положеннями пункту 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 141.2 цієї статті. Саме це послужило причиною, що попередньою перевіркою було підтверджено правомірність віднесення цих процентів до витрат, про що зазначене на стро.29 акту перевірки.

Щодо акцизного податку, за базу розрахунку штрафних санкцій було взято обсяг виданого пального для власного споживання. В Єдиній базі податковий знань на офіційному сайті ДФС України міститься відповідь на питання: Чи вважається особою, яка реалізує пальне, суб'єкт господарювання який використовує пальне виключно для заправки власних чи орендованих транспортних засобів або за договорами підряду (у т.ч. при здійсненні сільськогосподарської діяльності, перевезені пасажирів/вантажів тощо?). Відповідь: у випадку, коли придбане суб'єктом господарювання пальне використовується виключно для власних потреб і суб'єкт господарювання не укладав будь-яких договорів, відповідно до абзацу другого п.п.14.1.212 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, обов'язок реєструватися платником акцизного податку з реалізації пального, виникатиме, оскільки така операція не є реалізацію пального, у розумінні абзацу другого п.п.14.1.212 п.14.1 ст.14 ПКУ. З цього випливає, що у позивача не було обов'язку реєструватися платником акцизного податку взагалі, а факт його реєстрації платником акцизного податку всупереч необхідності не наділяє його дії ознаками податкового правопорушення (у вигляді не реєстрації акцизних накладних). Крім того, навіть якщо вважати, що в діях позивача міститься ознаки податкового правопорушення у вигляді не реєстрації акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних, то існує пряма норма - пункт 11 підрозділу 5 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України: «Норми статті 120-2 цього Кодексу не застосовуються при порушенні термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених у період з 1 березня 2016 до 1 квітня 2016 року». Враховуючи, що всі випадки використання пального, що описані в акті перевірки, мали місце в період з 01.03.16 по 18.03.16, то застосування штрафних санкцій згідно статті 120-2 ПК України є безпідставним.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, свою позицію виклав у відзиві. Актом перевірки встановлено порушення вимог п.44.1, 44.2, ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, оскільки ТОВ «Югевротранс» завищено суму витрат по операціям з розробки програмного забезпечення, з консультацій та роз'яснень з питань бухгалтерського, податкового обліку, інформувань про зміни в чинному законодавстві, тощо на загальну суму 732363 гривень, оскільки первинні документи, не відповідають вимогам встановленим ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», при цьому інформація, яка міститься в документах первинного обліку, відповідно до зазначеного Закону є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності. Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Статтею 9 Закону встановленні вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Згідно з п.2.4 Положення, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Під час проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 на підставі укладених договорів про надання відповідних послуг, при цьому ТОВ відображало надані послуги у складі витрат звіту про фінансові результати за 2015 рік на загальну суму 732363 гривень. Надані документи, якими позивач виправдовує віднесення коштів на витрати не підтверджено отримання послуг від перерахованих підприємців. Так, зазначені акти приймання-передачі послуг не містять всі обов'язкові реквізити первинних документів, що передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення, оскільки відсутня деталізована інформація про зміст і обсяг господарської операції. Тобто, зі змісту наданих документів неможливо конкретизувати, які саме послуги: «з розробки», «з консультацій», «послуги з інформаційно-консультаційного супроводження» були надані. В зазначених актах відсутня інформація щодо обґрунтування вартості наданих послуг (кошториси, калькуляції). До перевірки не надано документів стосовно інформації про використання наданих послуг від ФОП, що підтверджує спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей позивача у своїй господарської діяльності з метою отримання прибутку. Послуги надані ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 ідентичні за сутністю, при цьому в штаті позивача є спеціалісти з бухгалтерського обліку, які виконують вказану роботу на підприємстві. Окрім зазначених актів, договорів з ФОП, позивачем не було надано додатків до актів чи інших документів, які б додатково/детальніше визначали зміст, суть, обсяг наданих послуг від ФОП. Позивачем не доведено необхідність надання таких послуг, так і сам факт їх надання.

Актом перевірки встановлено, що товариств в додатку РІ до декларації з податку на прибуток за 2015 рік до рядка «Різниці, на які зменшується фінансовий результат» та рядка 3.2.1 «сума процентів у сумі, зменшений щорічно на 5 відсотків, яка збільшила фінансовий результат до оподаткування минулих періодів віднесено суму в розмірі 1556507 гривень. Відповідно до п.140.1 ст.140 ПК України, оподаткування процентів за борговими зобов'язаннями, під борговими зобов'язаннями для цілей даного пункту слід розуміти зобов'язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов'язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення. Відповідно до п.140.2 ст.140 ПК України, для платника податку, у якого сума боргових зобов'язань, визначених в пункті 140.1 цієї статті, що виникли за операціями з пов'язаними особами-нерезидентами, перевищує суму власного капіталу більш ніж в 3, 5 рази (для фінансових установ та компаній, що займаються виключно лізинговою діяльністю, - більш ніж в 10 разів), фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму перевищення нарахованих у бухгалтерському обліку процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями, що виникли за операціями з пов'язаними особами - нерезидентами, над 50 відсотками суми фінансового результату до оподаткування, фінансових витрат та суми амортизаційних відрахувань за даними фінансової звітності звітного податкового періоду, в якому здійснюється нарахування таких процентів.

Із вищезазначеного вбачається, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійсненні. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні. Отже, перераховані ТОВ «Югевротранс» на адресу ТОВ «Сольдіс» відсотки за отриману від них відсоткову позику відображені в бухгалтерському обліку до 01.01.2015 року, відповідно і в податковому обліку повинні бути відображені до 01.01.2015, тобто в період їх фактичного здійснення. Позивачем не взято до уваги підстави застосування п.20 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, а саме платник податків має право на врахування при визначенні фінансового результату до оподаткування майбутніх звітних періодів з 1 січня 2015 року, при одночасній наявності двох умов: 1) витрати на сплату процентів відповідали вимогами п.141.1 ст.141 розділу ІІІ ПК України у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року; 2) вищенаведені витрати на сплату процентів не віднесені до складу витрати виробництва (обігу) згідно з положенням пункту 141.2 ст.141 розділу ІІІ ПК України, у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.

Слід зазначити, що згідно до п.141.2 ст.142 ПК для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду, якого перебуває у власності або управлінні нерезидента. В даному випадку, як встановлено під час проведення перевірки та не заперечується позивачем, сплата процентів за відсоткову позику відповідно договору позики була здійснене резиденту ТОВ «Сольдіс», що не відповідає вимогам п.141.2 ст.142 ПК України. Наведене свідчить, що позивач безпідставно посилається на п.20 підпр.4 р. ПК України.

Позивач з 01.03.2016 по 18.03.2016 був зареєстрований платником акцизного податку з реалізації пального. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Югевротранс» за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 придбане пальне не реалізовувалось стороннім організаціям, а використовувалося позивачем виключно для власних потреб. Проте, акцизні накладні на обсяги використаного пального протягом 01.03.2016 -18.03.2016 ТОВ «Югевротранс» не складало та не реєструвало в Єдиному реєстрі акцизних накладних, у зв'язку з чим до ТОВ було застосовано штрафні санкції згідно із вимогами ст.120-2 ПК України. Щодо посилання позивача на офіційне роз'яснення на сайті ДФС, то необхідно зазначити, що воно стосується тих суб'єктів господарювання, які не зареєстровані платником акцизного податку. Натомість позивач у цей період був зареєстрований платником акцизного податку, а тому повинен був реєструвати накладні. У листі від 20.02.2017 №2324/7/99-99-12-03-03-17, якщо суб'єкт господарювання зареєструвався як платник акцизного податку з реалізації пального, такий суб'єкт у терміні визначені Кодексом, зобов'язаний складати акцизні накладні на обсязі пального, використаного для власних потреб, та реєструвати їх у Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Щодо звільнення від застосування штрафних санкцій при порушення термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрів акцизних накладних. Відповідно до п.11 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України, норми ст.120-2 ПК України не застосовуються при порушенні термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрів акцизних накладних, складених у період з 01.03.2016 по 01.04.2016. Проте, враховуючи, що акцизні накладні на власне споживання ТОВ «Югевротранс» пального обсягом 29455,06 л, не були складені взагалі, п.11 підрозділу 5 розділу ХХ ПКУ не враховується при обчисленні та застосуванні штрафних санкцій.

В судовому засіданні 08.02.2019 представники сторін підтвердили свої позиції викладені у процесуальних заявах по суті справи.

Суд розглянув справу 08.02.2019 в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. 08.02.2019 в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення. Повний текст судового рішення підписаний 13.02.2019.

Дослідив матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив наступне.

ТОВ «Югевротранс» зареєстровано юридичною особою 17.09.2009. Основним видом діяльності товариства є вантажний автомобільний транспорт.

В період з 08.10.2018 по 05.11.2018 ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Югевротранс» за період діяльності з 01.01.2015 по 30.06.2018 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість.

Під час перевірки ревізори дійшли висновків, що порушення товариством п.44.1, п.44.2 ст.44 п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, п.140.1, п.140.2 ст.140 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 411997 гривень за 2015 та 2016 рік, а також порушення вимог п.231.1 та абз.1 п.231.6 ст.231 Податкового кодексу України у зв'язку з тим, що позивач не складав та не реєстрував акцизні накладні в Єдиному реєстрі акцизних накладних на обсяги пального використаного для власного споживання за період з 01.03.2016 по 18.03.2016.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт №2734/14291402/36622779 від 12.11.2018.

27.11.2018 на підставі цього Акту перевірки уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області винесено податкове повідомлення-рішення №00101101402 про визначення ТОВ «Югевротранс» грошового зобов'язання з податку на прибуток, 411997 гривень за податковим зобов'язаннями та 15755 гривень за штрафними санкціями.

27.11.2018 на підставі цього Акту перевірки уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області винесено податкове повідомлення-рішення №00101101402 про визначення ТОВ «Югевротранс» штрафу за платежем акцизний податок в розмірі 36689,14 гривень.

Суд досліджував докази, аргументи та заперечення сторін щодо кожного епізоду податкового правопорушення окремо.

01.10.2015 ТОВ «Югевротранс» уклав договір з ФОП ОСОБА_4 на надання послуг. Відповідно до умов цього договору виконавець надає позивачу послуги з консультації з питань ведення обліку і складання звітності в програмах 1С8 (усні та письмові); розробка програмного забезпечення у 1С8 для потреб ведення роботи підприємства; розробка додаткового нетипового функціоналу програмного забезпечення.

Протягом жовтня-грудня 2015 ТОВ «Югевротранс» та ФОП ОСОБА_4 підписали три акти виконаних робіт по зазначеному договору на загальну суму 157500 гривень.

Зазначену суму ТОВ «Югевротранс» перерахував на користь ФОП ОСОБА_4

01.10.2015 ТОВ «Югевротранс» уклав договір з ФОП ОСОБА_5 на надання послуг. Відповідно до цього договору виконавець повинна надати позивачу послуги з консультації та роз'яснень з питань, бухгалтерського та податкового обліку, інформпування про зміни в чинному законодавстві.

Протягом жовтня 2015 - вересня 2016 ТОВ «Югевротранс» та ФОП ОСОБА_5 підписали три акти виконаних робіт по зазначеному договору на загальну суму 250600 гривень.

Зазначену суму ТОВ «Югевротранс» перерахував на користь ФОП ОСОБА_5

01.10.2015 ТОВ «Югевротранс» уклав договір з ФОП ОСОБА_1 на надання послуг. Відповідно до цього договору виконавець повинна надати позивачу послуги з інформаційно-консультаційного супроводження фінансово-господарської діяльності з питань податкового обліку.

Протягом жовтня 2015 - вересня 2016 ТОВ «Югевротранс» та ФОП ОСОБА_1 підписали три акти виконаних робіт по зазначеному договору на загальну суму 324262,77 гривень.

Зазначену суму ТОВ «Югевротранс» перерахував на користь ФОП ОСОБА_1

Загальну сума сплачених ТОВ «Югевротранс» за договорами з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 склала 732363 гривень.

Зазначену суму товариство відобразило у складі витрат (рядок 2130 «адміністративні витрати») звіту про фінансові результати (форма №2) за 2015 та 2016 роки, що відповідно вплинуло на визначення фінансового результату до оподаткування у деклараціях з податку на прибуток за 2015 та 2016 роки.

Під час перевірки відповідач заперечив можливість врахування цих витрат у визнанні об'єкта оподаткування, оскільки на його думку зазначені акти приймання-передачі послуг не містять всі обов'язкові реквізити первинних документів, що передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення, оскільки відсутня деталізована інформація про зміст і обсяг господарської операції. Тобто, зі змісту наданих документів неможливо конкретизувати, які саме послуги: «з розробки», «з консультацій», «послуги з інформаційно-консультаційного супроводження» були надані. В зазначених актах відсутня інформація щодо обґрунтування вартості наданих послуг (кошториси, калькуляції). До перевірки не надано документів стосовно інформації про використання наданих послуг від ФОП, що підтверджує спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей позивача у своїй господарської діяльності з метою отримання прибутку. Послуги надані ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 ідентичні за сутністю, при цьому в штаті позивача є спеціалісти з бухгалтерського обліку, які виконують вказану роботу на підприємстві. Окрім зазначених актів, договорів з ФОП, позивачем не було надано додатків до актів чи інших документів, які б додатково/детальніше визначали зміст, суть, обсяг наданих послуг від ФОП. Позивачем не доведено необхідність надання таких послуг, так і сам факт їх надання.

Відповідно до ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до п.18 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема як винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо).

Таким чином, договори з надання послуг з надання консультаційних послуг з питань ведення бухгалтерського обліку та оподаткування, відповідно до п.18 Положення, можуть бути віднесені до адміністративних витрат.

Щодо недоліків первинних документів, на які посилається відповідач у Акті перевірки, то необхідно зазначити, що всі ці претензії носять загальний, абстрактний не конкретний характер. Суд погоджується з аргументами позивача, що контролюючим органом не наведено нормативного обґрунтування своїх вимог про необхідність підтверджувати господарську операцію не тільки актом, але й додатково іншим чином, конкретизувати послуги в акті.

Відповідно до абз.9 ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 є підприємцями у яких основний виді діяльності надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у.; діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (основний), консультування з питань інформатизації; комп'ютерне програмування (основний); консультування з питань інформатизації; діяльність із керування комп'ютерним устаткованням; інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, що цілком узгоджується з предметом вищезазначених договорів.

Контрагенти позивача за цими договорами самі є платниками податків, і всі отримані ними кошти від позивача, є їх оподаткованим доходом, тобто баланс інтересів бюджету дотримується у будь-якому випадку.

Будь-яких доказів, що зазначені фізичні особи-підприємці є недобросовісними платниками податків, та задіяні у схемах з ухилення від сплати податків, укладання удаваних угод, для отримання штучної податкової вигоди, контролюючим органом не надано.

Взагалі на переконання суду, контролюючим органом у Акті перевірки сформульовані лише власні підозри, щодо реальності договорів позивача з надання консультаційних послуг, а не докази, які дійсно спростовують їх товарність.

Доводи відповідача про те, що за наявності значної кількості працівників на підприємстві у останнього відсутня необхідність придбавати консультативні послуги у інших підприємств, суд вважає такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Так, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України). Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Зі змісту абзаців 3 частини першої статті 6, частини першої статті 43 Господарського кодексу України вбачається, що свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємства мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності, суб'єкти господарювання самостійно здійснюють свою підприємницьку діяльність і з цією метою визначають власні комерційний розрахунок та комерційний ризик, залучають матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, вільно укладають договори, не заборонені законом, самостійно обирають контрагентів. Наявність у штаті підприємства значної кількості працівників різних професій та спеціальностей не свідчить про безумовну можливість виконання такими працівниками консультативних послуг, необхідних підприємству для ведення господарської діяльності з метою отримання доходу.

07.12.2011 ТОВ «Югевротранс» уклав договір позики №1-П/2331514-8-А з ТОВ «Солдіс».

Відповідно до зазначеного договору, ТОВ «Югевротранс» мав сплачувати на користь кредитору проценти за користування позикою.

Протягом 2011-2014 років ТОВ «Югевротранс» враховував у власному податковому обліку суми сплачених процентів на користь ТОВ «Солдіс» у витратах, що зменшують об'єкт оподаткування.

Разом з тим, суму сплачених протягом 2011-2014 років процентів в розмірі 1556507 гривень, ТОВ «Югевротранс» не відобразив у витратах за 2014 рік.

Зазначену суму 1556507 гривень, ТОВ «Югевротранс» відобразив в додатку РІ до декларації з податку на прибуток за 2015 рік до рядка «Різниці, на які зменшується фінансовий результат» та рядка 3.2.1 «сума процентів у сумі, зменшеній щорічно на 5 відсотків, яка збільшила фінансовий результат до оподаткування минулих періодів.

Під час перевірки відповідач заперечив право позивача на врахування у 2015 році витрат 2014 року, оскільки норми пунктів 140.1, 140.2 та 140.3 статті 140 Податкового кодексу України були включені до лише з 01.01.2015, та відповідно ці статті не розповсюджувалися на період до 01.01.2015.

Відповідно до ст.141 Податкового кодексу України в редакції станом на 2014 рік, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.141.3. ст.141 ПК України проценти, які відповідають вимогам пункту 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями пункту 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 141.2 цієї статті.

Таким чином, відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.2015 позивач як мав право врахувати кошти сплачені у якості процентів на користь ТОВ «Солтіс» як у 2014 році, так і перенести їх на 2015 рік.

Разом з тим, з 01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» при якому було суттєво змінено порядок розрахунку податку на прибуток підприємств.

З 01.01.2015 відповідно до ст.134 Кодексу, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16, прямо передбачено, що до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати».

Тобто, законодавством як в 2014 році, так і в 2015 році було передбачене право платника податків на врахування процентів, для коригування об'єкту оподаткування податком на прибуто у бік зменшення.

З приводу того, що позивач відобразив лише у 2015 році витрати, які він поніс ще у 2014 році, суд звертає увагу, що відповідно до п.141.3. ст.141 ПК України в редакції станом на 2014 рік, таке його право було прямо передбачено законодавством.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII, яким змінено ст.140 ПК України, та позбавлено платника податків на перенесення процентів на фінансові результати майбутніх періодів, було прийнято лише 28.12.2014.

Відповідно п.4.1.9. ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

У цьому випадку, законодавець змінив елементи податку на прибуток значно пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, а саме всього за 3 дні.

Протягом 2014 року, платник податків мав можливість не використовувати витрати на проценти для зменшення фінансового результату, оскільки закон допускав їх використання у майбутньому періоду, а за 3 дні до початку цього періоду законодавець позбавив платника податків використання у цьому періоді витрат на проценти понесені у минулому періоді.

Таким підходом, законодавець порушив принцип юридичної визначеності, передбачуваності закону. Порушив приписи п.4.1.9 ст.4 ПК України про завчасність внесення зміни до податкового законодавства, законодавець ввів в оману платників податків, які своєчасно не скористалися правом на врахування витрат на проценти для зменшення фінансового результату у поточному періоді, розраховуючи на таку можливість у майбутньому періоді.

Враховуючи викладене, приймачі до уваги, що законодавством, як 2014 так і 2015 років, витрати на проценти, все ж таки враховуються для зменшення об'єкта оподаткування, суд вважає у цій ситуацію прийняти рішення на користь платника податків.

Щодо посилань позивача на п.20 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, то вони є недоречними, оскільки зазначена норма стосується лише взаємовідносин з кредитором-нерезидентом, а тому не може бути застосована у цьому випадку.

В період з 01.03.2016 по 18.03.2016 ТОВ «Югевротранс» був зареєстрованим платником акцизного податку з реалізації пального.

За період з 01.03.2016 по 18.03.2016 ТОВ «Югверотранс» задекларовано акцизний податок з реалізації пального у сумі 0 гривень.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 придбане пальне не реалізовувалось стороннім організаціям, а використовувалося суб'єктом виключно для власних потреб. Проте, акцизні накладні на обсяги використаного пального протягом 01.03.2016 - 18.03.2016 ТОВ «Югверотранс» не складало та не реєструвало в Єдиному реєстрів акцизних накладних.

Згідно даних перевірки ТОВ «Югверотранс» протягом 01.03.2016 - 18.03.2016 для власного споживання використано 29455,06 л пального.

Фактичні обставини викладені в Акті позивачем не заперечуються, факт не складання та не реєстрації накладних визнається.

Відповідно до ст.231 Податкового кодексу України платник податку при реалізації пального зобов'язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального та зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Платник податку зобов'язаний скласти акцизну накладну на обсяги пального втраченого, як в межах, так і понад встановлені норми втрат, зіпсованого, знищеного, включаючи випадки внаслідок аварії, пожежі, повені, інших форс-мажорних обставин чи з іншої причини, пов'язаної з природним результатом, а також внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого пального.

Відповідно до п.120-2.2. ПК України відсутність з вини платника акцизного податку реєстрації акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних/розрахунку коригування протягом більш як 120 календарних днів після дати, на яку платник податку зобов'язаний скласти акцизну накладну/розрахунок коригування, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми акцизного податку з відповідних обсягів пального, на які платник податку зобов'язаний скласти таку акцизну накладну/розрахунок коригування.

Таким чином, законодавством дійсно передбачено обов'язок реєструвати акцизну накладну на обсяг пального використаний будь-яким чином, у разі якщо платник податків зареєстрований як платник акцизного податку.

Консультація, на яку посилається позивач, стосується платників податків, які використовують пальне для власного споживання, але не є платниками акцизного податку. Натомість позивач в період з 01.03.2016 - 18.03.2016 був зареєстрованим платником акцизного податку, а тому в нього був обов'язок реєструвати акцизні накладні.

Разом з тим необхідно врахувати, що відповідно до пункту 11 підрозділу 5 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, період з 1 березня 2016 року до 1 квітня 2016 року є перехідним періодом.

Норми статті 120-2 цього Кодексу не застосовуються при порушенні термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених у період з 1 березня 2016 року до 1 квітня 2016 року.

З 1 квітня 2016 року реєстрація акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних здійснюється з урахуванням усіх вимог, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, законодавець передбачив звільнення від відповідальності за невиконання обов'язків передбачених ст.231 ПК України, у разі скоєння правопорушень передбачених ст.120-2 Кодексу в період з 1 березня 2016 року до 1 квітня 2016 року.

Всі факти не реєстрації позивачем акцизних накладних відбувалися саме у цей період, а саме з 01.03.2016 - 18.03.2016.

Щодо заперечень відповідача про те, що зазначена норма не може бути застосовано до позивача, оскільки ним взагалі не було зареєстровано акцизні накладні, а звільнення стосується лише фактів порушення строків реєстрації, і не стосується фактів відсутність з вини платника акцизного податку реєстрації акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних/розрахунку коригування протягом більш як 120 календарних днів після дати, на яку платник податку зобов'язаний скласти акцизну накладну/розрахунок коригування, за що було притягнуто до відповідальності позивача, суд вважає зазначити наступне.

Обов'язок реєстрації акцизних накладних у платників податків виник лише з 01.03.2016, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII.

Зазначеним же Законом і був передбачений пільговий період для не застосування санкцій для платників податків за скоєння правопорушень передбачених ст.120-2 Кодексу.

Позивач був зареєстрований платником акцизного податку лише 18 днів, лише протягом саме цього пільгового перехідного періоду. З'ясувавши, що його діяльність не вимагає бути зареєстрованим платником акцизного податку, позивач відмовився від цього статусу. При цьому, зазначений статус він втратив також до закінчення перехідного періоду.

Після втрати статусу платника акцизного податку, у позивача вже не було обов'язку реєструвати акцизні накладні. Більш того, у нього і не було такої фактичної можливості, оскільки реєстрації акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних може здійснюватися лише зареєстрованим платником акцизного податку.

За таких обставин, суд вважає, що на нього розповсюджується звільнення від відповідальності передбачене пунктом 11 підрозділу 5 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Позов належить задовольнити у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення №00101101402 від 27.11.2018 та №00101134005 від 27.11.2018, визнати протиправним та скасувати.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 6966,61 гривень, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС" (пров. Очаківський, 42-А,Миколаїв,54036 36622779) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 27.11.2018 №00101101402 та №00101134005.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС" (пров. Очаківський, 42-А,Миколаїв,54036 36622779) судові витрати в розмірі 6966,61 гривень (шість тисяч дев'ятсот шістдесят шість грн. шістдесят одна коп.).

4. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено у повному обсязі 13.02.19