Рішення № 79811416, 14.02.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2019 р. справа № 0940/2400/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Паращак Василь Васильович до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1.), від імені якого діє адвокат Паращак Василь Васильович, 14.12.2018 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (надалі, також - відповідач, Украерорух) про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 353626,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільненні з військової служби в порушення вимог законодавства відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарні роки служби в сумі 353626,00 грн. Листом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 12.11.2018 №1-26.2-5484 відмовлено у виплаті вказаної грошової суми, оскільки, як вказує підприємство, зазначена сума одноразової грошової допомоги повинна виплачуватися з державного бюджету. З огляду на що, позивачу рекомендовано звернутись до Міністерства оборони України. Вважаючи таку відмову протиправною, такою, що суперечить приписам чинного законодавства і порушує конституційні права та гарантії на належний соціальний захист, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.01.2019 (а.с.31-34). Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач зазначив, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є державним комерційним підприємством, яке не отримує кошти ні з державного, ні з будь-якого місцевого бюджетів. Таким чином, передбачена ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ч.4 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби повинна бути нарахована та виплачена при звільненні позивача з військової служби Міністерством оборони України. Просить відмовити в задоволенні позову повністю та визнати належним відповідачем Міністерство оборони України.

На адресу суду 28.01.2019 надійшла відповідь на відзив (а.с. 39-41), у якій позивачем зазначено про те, що твердження відповідача щодо того, що Украерорух не здійснював владних управлінських функцій відносно позивача є помилковими, оскільки Міністерство оборони України делегувало відповідачу виконання публічно-владних управлінських функцій відносно позивача. Вказав на відсутність підстав для залучення Міністерства оборони України як відповідача чи третьої особи.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов та відповідь на відзив, а також письмові докази, якими сторони обґрунтовують свої позиції, встановив такі обставини.

Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «З особового складу» №1002/о від 24.10.2018 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом «б» (за станом здоров'я) з 25.10.2018 (а.с.14).

Відповідно до цього ж наказу, календарна вислуга років у Збройних Силах України позивача складає 26 років 02 місяці, пільгова - 36 років 04 місяці (а.с.14).

ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, за результатами розгляду якої відповідачем направлено позивачу лист від 12.11.2018 №1-26.2-5484, яким відмовлено у виплаті вказаної грошової суми, оскільки, як вказує підприємство, зазначена сума одноразової грошової допомоги повинна виплачуватися з державного бюджету. З огляду на викладене, позивачу рекомендовано звернутись до Міністерства оборони України (а.с. 16).

Не погоджуючись із таким рішенням, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із позовною заявою до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі передбачено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з абз.абз. 4, 5 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Разом з тим, у ч.1 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно ч.5 цієї ж статті, поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 року №1281 «Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України», фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством; підрозділи системи вносять плату за оренду каналів зв'язку у розмірах, встановлених для Міністерства оборони.

Грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснювати у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 року №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ».

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 року «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій», установлено, що військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби.

При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять, серед іншого, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333, видатки на її виплату здійснюються за кодом «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Проаналізувавши наведені норми права, суд дійшов висновку, що оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється за рахунок коштів цього підприємства, то виплата одноразової грошової допомоги зазначеним військовослужбовцям при звільненні зі служби також здійснюється за рахунок коштів Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Відтак, відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я та посилання на необхідність звернення до Міністерства оборони України є безпідставною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що вказаний вид грошового забезпечення повинен бути нарахований та виплачений Міністерством оборони України, у зв'язку із цим просив замінити відповідача, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, належним відповідачем - Міністерством оборони України. Втім, суд такі доводи не приймає, так як з аналізу змісту вищевказаних положень вбачається, що Міністерство оборони України не здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та не несе відповідних зобов'язань із здійснення таких видатків. А тому, відсутні підстави для заміни відповідча.

Висновки суду у даній справі відповідають правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у його постановах від 03.06.2014 року у справі №21-158а14, від 15.07.2014 року у справі №21-270а14, від 07.10.2014 року у справі №21-398а14, від 11.11.2014 року у справі №21-476а14.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність

Також, абзацом 35 рішення Європейського суду у справі "Суханов та Ільченко проти України" передбачено, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Відтак, усі вищенаведені положення та висновки свідчать про протиправну бездіяльність та безпідставність відмови відповідача у такій виплаті. Натомість, доводи позивача наведені у позовній заяві та відповіді на відзив є у повній мірі обґрунтованими, відповідають приписам чинного законодавства у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розрахунку суми, що стягується.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 31.10.2018 №1-26.2-5183 загальна сума грошового забезпечення ОСОБА_1 становила 27202,00 грн.

Як вже зазначалось вище, одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Календарна вислуга років у Збройних Силах України на момент звільнення позивача складає 26 років 02 місяці, тобто 26 повних років.

Відповідно, одноразова грошова допомога підлягає стягненню у розмірі 353626,00 грн. (27202,00 грн. х 26 / 2).

Разом з тим, суд враховує, що між сторонами у справі немає суперечок стосовно суми одноразової грошової допомоги, що підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд приходить висновку, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби підтверджено сукупністю належних, достатніх та допустимих доказів, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо формулювання змісту резолютивної частини, то суд вважає за необхідне викласти її з урахуванням вимог п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 353626,00 грн. та зобов'язання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 353626,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 3536,26 грн., підтверджується квитанцією №35145 від 11.12.2018 (а.с. 3).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 353626,00 грн.

Зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 353626,00 грн., відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (аеропорт, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, код ЄДРПОУ - 19477064) сплачений судовий збір в розмірі 3536 (три тисячі п'ятсот тридцять шість) гривень 26 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Представник позивача: Паращак Василь Васильович, адреса: вул. Карпатська, 9, с. Коростів, Сколівський р-н, Львівська обл., 82630).

Відповідач: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, адреса: аеропорт, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, код ЄДРПОУ - 19477064.

Суддя Главач І.А.