Рішення № 79810986, 14.02.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2019 р. справа № 300/93/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Костюк О.С.,

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до відповідача: Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Вольф Тетяни Леонідівни

про скасування постанови від 22.12.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2019 ОСОБА_2 (надалі, також - позивач) звернулася до суду із позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяни Леонідівни (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2018 за №57969779.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, оскільки, приватним виконавцем - Вольф Т.Л. виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи. На переконання позивача, такі дії відповідача порушують його права у виконавчому провадженні, а тому постанова від 22.12.2018 за №57969779 підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі згідно із встановленими особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) та призначено судовий розгляд справи на 14.02.2019 о 10:00 год. (а.с.1-2).

Пунктами 5 та 6 резолютивної частини вказаної ухвали зобов'язано відповідача у судовому засіданні надати суду усі наявні, належним чином засвідчені копії документів, що слугували підставою винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Судом на виконання частини 1 статті 268 та частини 2 статті 269 КАС України направлено на офіційну адресу електронної пошти приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни - t.l.volf8@gmail.com, ухвалу про відкриття провадження у справі від 04.02.2019, копію позовної заяви з додатками та копію повістки про виклик до суду, а також повідомлено відповідача по номеру телефону. Вказане підтверджується звітами про доставку від 04.02.2019 та телефонограмою від 06.01.2019 (а.с.19, 21- 22).

На адресу електронної пошти Івано-Франківського окружного адміністративного суду, 13.02.2019 о 16 год. 09 хв., від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.28-30). Спростовуючи позовні вимоги, відповідач вказав, що ним відкрито виконавчі провадження на законних підставах, у відповідності до приписів статей 19, 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у позивача відкриті розрахункові рахунки в банківській установі, яка територіально знаходиться в м. Києві. На переконання відповідача, ним правомірно прийнято виконавчий документ за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банку, який розташований за адресою: місто Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги, викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, в судове засідання не з'явився. Клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не поступало.

Представник позивача, з приводу можливості розгляду даної адміністративної справи без участі відповідача поклався на розсуд суд.

Згідно з частиною 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливості розгляду даної адміністративної справи за такої явки сторін.

Розглянувши та дослідивши в сукупності позовну заяву та письмові докази, наявні у матеріалах даної адміністративної справи, заслухавши позицію представника позивача, судом встановлено такі обставини.

Для примусового виконання виконавчого напису №3983 від 16.05.2018, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" обрано приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяну Леонідівну.

Представником публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" подано заяву про відкриття виконавчого провадження.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва - Вольф Т.Л., на підставі заяви публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме: ВП №57969779 від 22.12.2018, із виконання виконавчого напису №3983 від 16.05.2018 про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованість в розмірі 29390,19 грн. (а.с.6).

Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження направлено позивачу поштовим зв`язком та отримана позивачем 02.01.2019, що підтверджується копією поштового конверта (а.с.7).

Не погоджуючись із винесеною постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2018 за №57969779, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернулася із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та застосовує положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі, також - Закон №1404-VIII), Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 № 1403-VIII (надалі, також - Закон №1403-VIII), Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р., за № 489/20802 (надалі, також - Інструкція).

Стосовно правомірності винесення оскаржуваної постанови приватним виконавцем, суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала, що приватним виконавцем Вольф Тетяною Леонідівною в порушення частини 2 статті 24 Закон №1404-VIII прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом №1404-VIII.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закон №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1404-VIII, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIIІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону №1403-VIII, про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону №1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до інформаційної довідки №02581420190213 від 13.02.2019 з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни визначено: м. Київ (а.с.25).

Частиною 1 статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону №1403-VIII, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІІ Інструкції, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

Частиною 2 статті 24 Закону №1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Як вбачається з постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП №57969779 від 22.12.2018 та Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчий округ, на території якого відповідач здійснює діяльність є м. Київ, тоді як місце проживання боржника (позивача) є м. Івано-Франківськ.

Згідно п. 10 ч.4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

А тому відповідач повинен був згідно вимог п.10 ч.4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення.

Що стосується наявності у позивача рахунків в банківській установі, яка територіально знаходиться в м. Києві, суд зазначає таке.

Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач дійшов до висновку, що безготівкові кошти боржника, які перебувають на рахунку у банку, є об'єктом права власності. Виконавцем у відзиві зазначено, що аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.09.2018, справа №905/3542/15.

Верховний Суд у вищезазначеній постанові, дійшов висновку, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, як того вимагає скаржник, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

Таким чином, Верховним Судом звернута увага саме на момент звернення до стягнення грошових коштів, що перебувають на рахунках у банках.

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За частинами 1 та 2 статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Таким чином, Закон №1404-VIII вирізняє майно боржника: майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти не залежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.

При цьому, якщо законодавець у Законі №1404-VIII вживає термін "майно", поширюючи його значення на "кошти", то термін "кошти" відображається в дужках чи пов'язується змістом у відповідному реченні.

Натомість у частині 2 статті 24 Закону №1404-VIII термін "майно" вжито без вказівки про кошти.

Отже, виконання рішення за місцезнаходженням майна, в розумінні вимог частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів, що відповідачем і не досліджувалося, а в свою чергу трактувалося як "місце реєстрації центрального офісу банківської установи".

На думку суду, положення частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного (приватного) виконавця до майна, з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного (приватного) виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку. Окрім цього, таке застосування відповідачем частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII взагалі нівелює принцип територіальної підвідомчості примусового виконання рішень, так як переважна більшість центральних відділень банківських установ зареєстровані в місті Києві.

З огляду на зазначене, на думку суду, частина 2 статті 24 Закону №1404-VIII не поширює свою дію на грошові кошти, що знаходяться на рахунках банківських установ.

Також, необхідно зазначити, що саме існування відкритих банківських рахунків не підтверджує факту перебування на цих рахунках грошових коштів, а відповідачем не надано жодного доказу наявності таких коштів.

Щодо посилання відповідача на лист-роз'яснення Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018 року, суд зазначає, станом на момент розгляду даної адміністративної справи на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України вказаний відповідачем лист відсутній. Таким чином, в суду відсутня можливість ознайомлення зі змістом зазначеного листа Міністерства юстиції Україна, який має виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, зокрема, приватними виконавцями та не є джерелом права.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що відповідачем протиправно, всупереч вимог чинного законодавства України прийнято до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в них достовірної інформації про місце проживання, перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах даної справи міститься доказ понесення позивачем судових витрат в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1255324938.1 від 31.01.2019 про сплату судового збору (а.с.3).

Таким чином, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 271, 272, 287, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяни Леонідівни № 57969779 від 22.12.2018.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяни Леонідівни на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

відповідач - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва - Вольф Тетяна Леонідівна, адреса: вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 15, м. Київ, 02094, t.l.volf8@gmail.com, дата рішення тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця - 13.11.2017, протокол №32, дата внесення до Єдиного реєстру приватних виконавців України - 20.02.2018, посвідчення приватного виконавця №0122 від 17.11.2017.

Суддя Микитюк Р.В.