Рішення № 79810968, 13.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року м. Житомир справа № 240/4966/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання затвердити проект землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неодноразової відмови у затверджені проекту землеустрою для відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 1825282200:02:000:0463) сільськогосподарського призначення державної власності площею 2.0 гектара для ведення особистого селянського господарства (01.03.) на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області.

- зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою для відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 1825282200:02:000:0463) сільськогосподарського призначення державної власності площею 2.0000 гектара для ведення особистого селянського господарства (01.03.) на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1825282200:02:000:0463 для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому незаконно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства. Після розроблення проекту землеустрою позивач звертався до відповідача для його затвердження, однак листами відповідач неодноразово відмовляв у затвердженні проекту землеустрою, у зв’язку із допущенням недоліків при розробці документації із зазначенням щоразу нових підстав для відмови.

Після усунення недоліків позивач повторно, неодноразово звертався до відповідача та подав заяву разом з проектом землеустрою для його затвердження.

Листом №С-3140/0-2308/0/22-18 від 26.04.2018 позивача було повідомлено про відмову у затвердженні проекту землеустрою з посиланням на те, що список межових знаків, переданих на зберігання привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 року № 376, а саме в абрисі та описі місцезнаходження межового знака невірно зазначені номери межових знаків. У списку межових знаків, переданих на зберігання відсутнє погодження про прийняття замовником межових знаків на зберігання. Позивач вважає відмову відповідача у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки вона мотивована іншими підставами, ніж попередні відмови, що в свою чергу суперечить нормам чинного законодавства.

Позивач просив справу розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та заперечував щодо його задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначив, що у листах від 17.10.2017, від 19.12.2017, від 25.01.2018, від 26.04.2018, в яких викладена відмова у затвердженні проекту землеустрою, чітко визначені недоліки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також зазначає, що після отримання листів, в яких повідомлено про причини відмови, позивач погодився і визнав дані недоліки, шляхом їх безпосереднього усунення, а тому оскаржувати відмови викладені у даних листах є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, вказує, що у разі задоволення судом позовних вимог про зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти конкретно визначене рішення і фактично передати у власність земельну ділянку, вказане буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Усною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, після наданих представником відповідача пояснень та дослідження письмових доказів, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Житомирській області №6-2776/14-17-сг від 25.05.2017 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Ружинського району, за межами населених пунктів Вільнопільської сільської ради. Орієнтований розмір земельної ділянки 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

У пункті 2 вказаного наказу визначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, зокрема, висновок "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 12.09.2017 №10646/82-17, експертом державної експертизи зазначено, про відповідність в цілому проекту землеустрою вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам; підсумкова оцінка проекту землеустрою: "погоджується".

За результатами розгляду заяви позивача стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, відповідач листом від 17.10.2017 №С-14768/0-11210/6-17 повідомив позивача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, внаслідок виявлених недоліків допущених при розробці даної документації, а саме:

заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою посвідчити у встановленому законодавством порядку (ст. 50 Закону України "Про землеустрій");

кадастровий план земельної ділянки не відповідає статті 34 Закону України "Про державний земельний кадастр", а саме в описі меж відсутні кадастрові номери суміжних земельних ділянок; акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання не відповідає Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 року № 376, а саме: в даному акті не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, нумерації межових знаків у списку межових знаків привести у відповідність до п. 3.2 вказаної Інструкції.

З врахуванням недоліків, вказаних у листі від 17.10.2017 №С-14768/0-11210/6-17, позивач повторно звернувся із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, однак відповідач листом від 19.12.2017 №С-16363/0-12470/6-17 повідомив позивача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, внаслідок виявлених недоліків, допущених при розробці документації, а саме:

заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою завірити належним чином (ст. 50 Закону України "Про землеустрій");

пунктом 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено, що місцезнаходження межових знаків підлягає прив’язці до пунктів державної геодезичної мережі, однак на кресленні перенесення проекту в натуру (на місцевості) відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійснена прив’язка місцезнаходження межових знаків.

В подальшому, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Листом від 25.01.2018 №С-150/0-358/0/22-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирської області повідомило позивача про відмову в затвердження проекту землеустрою, з тих підстав, що при розробці документації із землеустрою допущено недоліки, а саме:

пунктом 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено, що місцезнаходження межових знаків підлягає прив’язці до пунктів державної геодезичної мережі, однак на кресленні перенесення проекту в натуру (на місцевості) відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійснена прив’язка місцезнаходження межових знаків;

матеріали польових (геодезичних) робіт привести у відповідність до пункту 4 "Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГНКТА-2.04-02-98)" затвердженої наказом Головного Управління геодезії, картографії та кадастру за № 56 від 09.04.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 23.06.1998 за № 393/2833 та статтею 50 Закону України "Про землеустрій".

Після усунення вказаних недоліків позивач знову звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Проте, відповідач листом від 26.04.2018 №С-3139/0-2307/0/22-18 повідомив позивача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, з тих підстав, що при розробці документації із землеустрою допущено недоліки, а саме:

список межових знаків, переданих на зберігання привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 року № 376, а саме в абрисі та описі місцезнаходження межового знака невірно зазначені номери межових знаків. У списку межових знаків, переданих на зберігання відсутнє погодження про прийняття замовником межових знаків на зберігання.

Не погоджуючись із неодноразовими відмовами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 6 та 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно ч.5 ст.186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, експертом державної експертизи у Висновку "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 12.09.2017 №10646/82-17 зазначено про відповідність проекту вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам; підсумкова оцінка проекту землеустрою: погоджується.

Даний висновок не був скасований та не визнаний нечинним, на момент звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою.

Тобто, проект землеустрою був погоджений у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій-третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Згідно з положеннями частин 9-11 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є завершальною стадією процедури відведення земельної ділянки. При цьому, стаття 123 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зокрема, його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто, поданий проект за змістом, формою має відповідати вимогам законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідач неодноразово відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою та із зазначенням щоразу інших підстав відмови.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України “Про землеустрій” проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою.

Тобто, у свою чергу ст. 50 Закону України "Про землеустрій" містить вичерпний перелік документації, що включає проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що фактично відповідач листами від 17.10.2017 року № С-14768/0-11210/6-17, від 19.12.2017 року № С-16363/0-12470/6-17, від 25.01.2018 року № С-150/0-358/0/22- 18, від 26.04.2018 року № С-3139/0-2307/0/22-18 відмовляв позивачу у затвердженні поданого ним проекту землеустрою із зазначенням щоразу інших недоліків, ніж вказані у попередніх листах-відмовах.

Також суд зазначає, про існування висновку експерта державних експертиз "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 12.09.2017 №10646/82-17, в якому зазначено про відповідність проекту вимогам законодавства, та підсумкова оцінка проекту землеустрою: "погоджується".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області неодноразово відмовляючи у затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяло всупереч вимогам чинного законодавства.

Оскільки частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, реалізації права особи на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства передує декілька окремих етапів (звернення до компетентного органу за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою, замовлення такого проекту, його розробка, погодження, подання на затвердження).

Суд зазначає, що останнім етапом реалізації вказаного права є затвердження уповноваженим органом проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Отже, враховуючи приписи зазначених правових норм, суд дійшов до висновку про те, що у Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області відсутні повноваження щодо перевірки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який вже є погодженим.

Тобто, уповноважений орган - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зобов'язаний у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання йому у власність.

Згідно правової позиції КАС ВС викладеній у постанові від 30.08.2018 по справі № 817/586/17 у разі погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186-1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, позбавлений можливості приймати альтернативні рішення крім як рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч.3ст.2 КАС України, а тому є підстави для визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, протиправними.

Що стосується позиції представника відповідача щодо того, що вимога позивача щодо зобов’язання відповідача видати наказ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та затвердити виготовлену документацію на земельну ділянку у відповідності до поданих документів" є втручанням у дискреційні повноваження, то суд не погоджується з цим твердження та з цього приводу зазначає наступне.

Згідно положень частини десятої та частини одинадцятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно, оскільки у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач неодноразово відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, щодо зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянку у відповідності до поданих документів.

Що стосується позовної вимоги щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1825282200:02:000:0463 для ведення особистого селянського господарства суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз наведеної норми свідчить, що саме затверджений проект землеустрою є рішенням щодо передачі у власність земельної ділянки.

З огляду на те, що суд здійснює захист порушеного права позивача шляхом зобов’язання відповідача вчинити певні дії зокрема, щодо зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянку у відповідності до поданих документів, який і одночасно є документом щодо надання права власності, то у суду відсутні підстави додатково зобов’язувати відповідача передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1825282200:02:000:0463 для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, доведено протиправність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у відмові ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою із відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

В силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, пропорційно частини задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (вул.Спешнєва, буд.53, смт.Ружин, Житомирська область, 13601, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка, буд.45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області, та надання її у власність.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою для відведення земельної ділянки (кадастровий номер:1825282200:02:000:0463) сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства (01.03.) на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області.

У задоволенні позову в частині передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1825282200:02:000:0463 для ведення особистого селянського господарства відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 1409 грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева