Ухвала суду № 79810451, 13.02.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №132/3150/18

Провадження №1-кп/127/901/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Бойка В.М., Воробйова В.В.

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Мазуренка В.,

потерпілої ОСОБА_2,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, відомості про який внесені до ЄРДР 26.03.2018 р. за № 12018020000000115,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Строк утримання ОСОБА_4 під вартою спливає 24.02.2019 р., однак у зв’язку з неможливістю проведення судового засідання з об’єктивних причин до зазначеної дати, судом відповідно до приписів частини третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) на розгляд сторін кримінального провадження винесено питання щодо доцільності продовження строку утримання ОСОБА_4 під вартою.

Прокурор вважає за необхідне продовжити строк утримання ОСОБА_4 під вартою з тих підстав, що ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу не відпали, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, може ухилятися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Потерпіла ОСОБА_2 підтримала клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_3 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, оскільки, останнім не виконано вимоги процесуального закону щодо звернення до суду з письмовим клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, не надано доказів на підтвердження існування ризиків для кримінального провадження. Необхідність виконання наведених ним вимог підтверджується рішенням Конституційного Суду України, а також прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). У зв’язку з наведеним просив змінити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід на більш м’який, а саме: домашній арешт із застосуванням електроного засобу контролю.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника, а також просив звільнити його з-під варти.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є бланкетною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Таким чином, суд вважає, що твердження сторони захисту щодо недотримання стороною обвинувачення вимог чинного кримінально-процесуального законодавства щодо форми звернення до суду з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою обґрунтовані. Разом з тим, частиною третьою статті 331 КПК, визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Посилання сторони захисту на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2017 від 23.11.2017 р. як на підставу для відкладення розгляду питання щодо продовження строку тримання обвинуваченого під вартою з наданням стороні обвинувачення строку для виконання приписів кримінально-процесуального закону щодо звернення до суду з письмовим клопотанням суд до уваги не приймає. Зокрема, у зазначеному рішенні вирішувалось питання щодо відповідності (невідповідності) положень третього речення частини третьої статті 315 КПК Конституції України. При цьому норма кримінально-процесуального закону, яка визнана неконституційною (частина третя статті 315 КПК) передбачала квазіавтоматичне продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. Саме у зв’язку з таким квазіавтоматичним продовженням строку тримання обвинувачених під вартою ЄСПЛ у прецедентній практиці, в тому числі й у справах проти України, було констатовано порушення приписів пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі – Конвенція). Натомість приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативною нормою, яка вимагає від суду незалежно від наявності клопотань розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Отже, зважаючи на положення частини третьої статті 331 КПК суд вважає за необхідне вирішити питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, оскільки строк утримання останнього згідно з ухвалою суду від 27.12.2018 р. спливає 24.02.2019 р.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Згідно з положеннями частини першої статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (пункт 21, справа «Подвезько проти України»).

Також суд приймає до уваги, що Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (пункт 63, справа «Тодоров проти України»).

Отже, твердження сторони обвинувачення щодо тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 підлягає оцінці в сукупності з іншими ризиками, передбаченими частиною першою статті 177 КПК.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи (умисному вбивстві), раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності у зв’язку з вчиненням насильницьких злочинів (проти життя та здоров’я особи), на даний час свідки у кримінальному провадженні не допитані. Таким чином, суд приходить до переконання, що наявні ризики позапроцесуального впливу обвинуваченого на них.

ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (пункт 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; пункт 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; пункт 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; пункт 42 «Котій проти Украхни»; пункт 51, справа «Erdagos v. Turkey»; пункт 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (пункт 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час триває з’ясування обставин справи та перевірка їх доказів, а тому вирішення даного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на свідків у кримінальному провадженні, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись статтями 331, 371 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді тримання під вартою, – продовжити на 60 днів, з 13 лютого 2019 року до 23.59 год. 13 квітня 2019 року.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: