Рішення № 79809894, 13.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 р. Справа№200/1064/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що з 14 березня 2015 року перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа та з 04 квітня 2017 року отримувала щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на неї та на її неповнолітню дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У березні 2018 року, після припинення виплати їй допомоги, позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення допомоги та повідомила про зміни, що впливають на її призначення, а саме про те, що з 01 березня 2018 року здійснює догляд за дитиною - ОСОБА_2. До заяви додала довідку лікарсько-консультативної комісії від 01 березня 2018 року № 12/3 про догляд за дитиною.

Проте, так і не отримала від відповідача ані повідомлення про відмову в призначенні допомоги, ані відповіді за результатами розгляду її заяви. Допомогу на період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року їй виплачено не було.

10 вересня 2018 року знову звернулася до відповідача із заявою про призначення допомоги на наступний шестимісячний строк, до якої додала довідку лікарсько-консультативної комісії від 06 вересня 2018 року № 38/8 про догляд за дитиною.

Листом від 09 жовтня 2018 року № У-1241-2.1-6.2 відповідач на звернення позивача від 01 жовтня 2018 року щодо виплати адресної допомоги повідомив, що оскільки виплату допомоги було припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, та протягом місяця не відбулося зміни обставин, тому призначити допомогу на наступний період не має підстав.

Вважала, що відповідачем неправомірно застосовані норми Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, оскільки п. 7 Порядку передбачені виключення з кола працездатних осіб, які не працевлаштувалися та яким припиняється виплата допомоги у разі не працевлаштування, зокрема, щодо громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку. Положення цього Порядку не передбачають відмови в призначенні щомісячної адресної допомоги таким особам.

Вважала, що відповідачем порушені її соціальні права, у зв’язку з чим просила:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов’янської міської ради щодо не призначення їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на підставі її заяви на період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року;

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов’янської міської ради щодо не призначення їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі її заяви від 10 вересня 2018 року;

- зобов’язати Управління соціального захисту населення Слов’янської міської ради призначити та виплатити їй щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року та починаючи з 10 вересня 2018 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву, в яких зазначав, зокрема, що позивач 25 березня 2015 року, 28 вересня 2015 року, 31 березня 2016 року, 03 жовтня 2016 року, 04 квітня 2017 року, 04 жовтня 2017 року, 05 квітня 2018 року та 04 жовтня 2018 року зверталася до Управління із заявами про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій зазначала у складі родини сина.

Позивачу виплачувалася щомісячна адресна допомога на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, однак з 02 грудня 2017 року виплату допомоги було припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505. Оскільки позивач оформила догляд за дитиною, що потребує домашнього догляду з 24 лютого 2018 року, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії від 01 березня 2018 року, тобто через три місяця після припинення виплати, тому підстави призначити таку допомогу за її заявою від 05 березня 2018 року відсутні оскільки відповідно до п. 3 цього Порядку особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до п. 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається. Вважав, що діяв в межах законодавства і не порушив права позивача.

Позивач 05 березня 2018 року та 10 вересня 2018 року зверталася до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради із заявами про врахування при призначенні щомісячної допомоги того, що вона доглядає за дитиною, що потребує догляду протягом часу, визначеного в медичному висновку лікарсько-консультативної комісії. З іншими заявами про перерахунок щомісячної допомоги вона не зверталася.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, місце проживання якої зареєстровано на території проведення антитерористичної операції (м. Кірове (Дзержинськ) Донецької області), а фактичне місце проживання/перебування – на території України (м. Слов’янськ Донецької обл.), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Має неповнолітню дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За фактичним місцем проживання позивачу як непрацюючій особі та її дитині на 6 місяців була призначена щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Так, рішенням Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 27 березня 2015 року допомогу призначено на період з 25 березня 2015 року по 24 вересня 2015 року на позивача (442 грн.) та на її дитину (884 грн.) в загальному розмірі 1326 грн.

Надалі виплату допомоги продовжували.

Рішенням від 06 жовтня 2015 року за заявою позивача від 28 вересня 2015 року допомогу призначено на період з 25 вересня 2015 року по 24 березня 2016 року на позивача (442 грн.) та на її дитину (884 грн.) в загальному розмірі 1326 грн.

Рішенням від 12 квітня 2016 року за заявою позивача від 31 березня 2016 року допомогу призначено на період з 31 березня 2016 року по 03 вересня 2016 року на позивача (442 грн.) та на її дитину (884 грн.) в загальному розмірі 1326 грн.

Рішенням від 31 січня 2017 року за заявою позивача від 03 жовтня 2016 року допомогу призначено на період з 03 жовтня 2016 року по 02 квітня 2017 року на позивача (442 грн.) та на її дитину (884 грн.) в загальному розмірі 1326 грн.

Рішенням від 18 квітня 2017 року за заявою позивача від 04 квітня 2017 року допомогу призначено на період з 04 квітня 2017 року по 03 жовтня 2017 року на позивача (442 грн.) та на її дитину (884 грн.) в загальному розмірі 1326 грн.

Рішенням від 20 листопада 2017 року за заявою позивача як непрацюючої особи від 04 жовтня 2017 року допомогу призначено на позивача та на її дитину: з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року в загальному розмірі 1326 грн.; з 01 жовтня 2017 року по 03 жовтня 2017 року – в загальному розмірі 1105 грн. (тобто, розмір допомоги на позивача зменшено на 50%).

Рішенням від 22 листопада 2017 року за заявою позивача як непрацюючої особи від 04 жовтня 2017 року допомогу призначено на період з 04 жовтня 2017 року по 01 грудня 2017 року на позивача та на її дитину – в загальному розмірі 1105 грн.; з 02 грудня 2017 року по 03 квітня 2018 року – лише на дитину позивача.

Отже, з 02 грудня 2017 року виплату допомоги позивачу припинено на наступні два місяці (останні два місяці шестимісячного строку), а з лютого 2018 року – виплату допомоги припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505.

В подальшому допомога призначалася лише на дитину позивача.

Так, рішенням Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 19 квітня 2018 року за заявою позивача від 05 квітня 2018 року таку допомогу призначено на період з 05 квітня 2018 року по 04 жовтня 2018 року лише на дитину позивача. Вказаним рішенням позивача до складу сім’ї для призначення такої допомоги і до розрахунку розміру допомоги не включено (через те, що виплату допомоги їй припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505).

Рішенням від 25 жовтня 2018 року за заявою позивача від 04 жовтня 2018 року таку допомогу призначено на період з 05 жовтня 2018 року по 04 квітня 2019 року лише на дитину позивача. Вказаним рішенням позивача до складу сім’ї для призначення такої допомоги і до розрахунку розміру допомоги не включено (через те, що виплату допомоги їй припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505).

Вказаними рішеннями (від 19 квітня 2018 року та від 25 жовтня 2018 року) відповідач відмовив в призначенні позивачу щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, що ним не заперечується.

Судом також встановлено, що 05 березня 2018 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила врахувати при призначенні щомісячної допомоги те, що вона отримала довідку лікарсько-консультативної комісії на її сина ОСОБА_2. До заяви додала довідку лікарсько-консультативної комісії від 01 березня 2018 року № 12/3 форми № 080-1/0, відповідно до якої дитина з 01 березня 2018 року потребує домашнього догляду (довідка дійсна до 22 липня 2018 року).

Інших заяв у березні 2018 року позивач до відповідача не подавала.

10 вересня 2018 року позивач звернулася до відповідача із заявою, якою повідомила, що не працює, оскільки доглядає за часто хворіючою дитиною по довідці. До заяви додала довідку лікарсько-консультативної комісії від 06 вересня 2018 року № 38/8, відповідно до якої її дитина ОСОБА_2 з 06 вересня 2018 року потребує домашнього догляду (довідка дійсна до 06 березня 2019 року).

Інших заяв 10 вересня 2018 року позивач до відповідача не подавала.

01 жовтня 2018 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій, посилаючись на те, що з березня 2018 року їй не виплачується щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, просила виплатити їй таку допомогу починаючи з березня 2018 року.

На заяву надана відповідь від 09 жовтня 2018 року № У-1241-2.1-6.2, в якій повідомлялося, що оскільки виплату грошової допомоги було припинено з 19 січня 2018 року на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, та протягом місяця (до 19 лютого 2018 року) не відбулося зміни обставин, тому призначити допомогу на наступний період немає підстав.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505.

Відповідно до п. 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Згідно з п. 3 Порядку грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім’ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім’ї (далі - уповноважений представник сім’ї).

Розмір допомоги залежить від статусу її отримувачів.

Якщо у складі сім’ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім’ї або інформацією, поданою компетентним органом.

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім’ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред’являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім’ї.

Особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що якщо у складі сім’ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або та дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім’ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.

Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу, зобов’язані інформувати у триденний строк уповноважений орган про факт працевлаштування або перебування на обліку як безробітних.

Відповідно до п. 6 Порядку грошова допомога не призначається у разі, коли:

- будь-хто із членів сім’ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції) має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;

- будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Системний аналіз п. 3 Порядку свідчить про те, що абзац, відповідно до якого особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, стосується призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк.

Крім того, системний аналіз положень п.п. 2 - 7, 12 Порядку свідчить про те, що грошова допомога на наступний строк не призначається тільки тим особам, які продовжують перебувати у статусі непрацевлаштованої (безробітної) особи, а у разі якщо така особа працевлаштувалася і її статус не суперечить зазначеним пунктам Порядку, то вона знову набуває право на призначення щомісячної адресної допомоги.

Вказаним Порядком не встановлено жодного обмеження особи звернутися після працевлаштування з новою заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 415/1691/17, які відповідно до ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, оскільки виплату допомоги позивачу було припинено на підставі п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, тому після закінчення шестимісячного строку, на який їй було призначено допомогу, вона у зв’язку з виникненням у березні 2018 року нових обставин мала право на призначення їй допомоги.

Таке право реалізується шляхом волевиявлення – звернення до органу соціального захисту населення із заявою та відповідними документами.

Позовні вимоги в даній справі позивач пов’язувала із заявами від 05 березня 2018 року та від 10 вересня 2018 року.

Разом з тим, у вказаних заявах позивач лише повідомляла відповідача про певні обставини щодо отримання довідок лікарсько-консультативної комісії та здійснення догляду за дитиною.

Вимог до суб’єкта владних повноважень про призначення позивачу щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, вказані заяви не містять.

З огляду на наведене правові підстави для визнання протиправними дії відповідача щодо не призначення позивачу допомоги на підставі вказаних заяв та зобов’язання суб’єкта владних повноважень призначити таку допомогу на підставі цих заяв – відсутні.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В заявах від 05 березня 2018 року та від 10 вересня 2018 року позивач просила врахувати при призначенні щомісячної допомоги того, що вона доглядає за дитиною, що потребує догляду протягом часу, визначеного в медичних висновках лікарсько-консультативної комісії, які додавала до заяв.

Між тим, вказані обставини не були враховані при вирішенні питання про призначення допомоги на підставі заяв позивача від 05 квітня 2018 року (в якій вона зазначала аналогічні обставини) та від 04 жовтня 2018 року, на підставі яких, як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, позивач мала право на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Однак, на підставі заяв позивача від 05 квітня 2018 року та від 04 жовтня 2018 року допомогу призначено лише на дитину позивача на періоди з 05 квітня 2018 року по 04 жовтня 2018 року і, відповідно з 05 жовтня 2018 року по 04 квітня 2019 року (рішення Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 19 квітня 2018 року та, відповідно, від 25 жовтня 2018 року, якими позивачу відмовлено в призначенні допомоги, що відповідачем не заперечується).

Отже, при вирішенні питання про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на підставі заяв позивача від 05 квітня 2018 року та від 04 жовтня 2018 року відповідачем не були враховані обставини щодо того, що вона доглядає за дитиною, що потребує догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, а тому мала право на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

З огляду на наведене з метою ефективного захисту порушених соціальних прав позивача і з урахуванням тієї обставини, що оскаржені дії відповідача в спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях (відсутня свобода розсуду), виходячи з того, що саме рішення відповідача створюють правові наслідки, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, позовні вимоги підлягають задоволенню частково і іншим шляхом - шляхом визнання протиправними та скасування рішень суб’єкта владних повноважень від 19 квітня 2018 року та від 25 жовтня 2018 року в частині, що стосується позивача, із зобов’язанням відповідача призначити позивачу щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за її заявами від 05 квітня 2018 року та від 04 жовтня 2018 року на період, що зазначений у вказаних рішеннях, тобто з 05 квітня 2018 року по 04 жовтня 2018 року та, відповідно, з 05 жовтня 2018 року по 04 квітня 2019 року (ч. 2 ст. 9, п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (84109, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (84116, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Г.Батюка, 40, код ЄДРПОУ 25954290) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 19 квітня 2018 року та від 25 жовтня 2018 року в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради призначити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за її заявою від 05 квітня 2018 року на період з 05 квітня 2018 року по 04 жовтня 2018 року та за її заявою від 04 жовтня 2018 року на період з 05 жовтня 2018 року по 04 квітня 2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 13 лютого 2019 року.

Суддя Логойда Т. В.