Рішення № 79809052, 13.02.2019, Літинський районний суд Вінницької області

Справа № 137/2145/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2019 р.

Літинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Желіховського В.М.

секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Літин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 селищної ради Літинського району Вінницької області про визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому зазначив, що 21.03.2016 р. помер ОСОБА_4, який залишив на його ім'я заповіт. Після його смерті відкрилася спадщина на все майно, яке належало спадкодавцю на час відкриття спадщини, зокрема на належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і на земельну ділянку, що розташовані на вул. Скали, 23 в смт. Літин Літинського району Вінницької області. Зазначене нерухоме майно він прийняв від своєї матері ОСОБА_5, шляхом проживання в спадковому будинку з 13.09.1983 р., але не оформив своїх спадкових прав. Позивач звернувся до ОСОБА_3 державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з тим, що на спадкове майно відсутні правовстановлюючі документи і рекомендовано звернутися до суду за захистом свого права на спадщину. Таким чином, виникла ситуація, коли після смерті спадкодавця, спадкоємець за заповітом прийняв спадщину, проте не може отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про спадкування будинку та земельної ділянки по причині відсутності правовстановлюючих документів на них.

В зв'язку з викладеним позов просить визнати за ним право власності на спадковий житловий будинок та земельну ділянку.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримує повністю і просить їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 селищної ради Літинського району Вінницької області до судового засідання не з’явився. Надали на адресу суду листа відповідно до якого просять розгляд справи провести без представника селищної ради. Проти заявленого позову не заперечують.

Як зазначено у ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.

Дослідивши письмові заяви сторін та матеріали справи, суд вважає що позов слід задовольнити з огляду на наступне.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності (а.с. 5) встановлено, що ОСОБА_5 (в оригіналі «Винницкой») належав житловий будинок по вул. Скали, 23, м. Літин. Зі свідоцтва про смерть (а.с. 6) судом встановлено, що ОСОБА_5 померла 21.12.2001 р. Відповідно до посвідки про народження (а.с. 7) встановлено, що ОСОБА_5 являється матір’ю ОСОБА_4. Рішенням ОСОБА_3 Селищної ради (а.с. 8) зазначається, що ОСОБА_6 належала земельна ділянка по вул. Скали, 23, в смт. Літин. Відповідно до заповіту від 15.12.2012 р. (а.с. 10) встановлено, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив розпорядження згідно якого належний йому житловий будинок з погосподарськими будівлями та спорудами та земельні ділянки, що розташовані по вул. Скали під № 23, заповідає ОСОБА_2 Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с. 11-12) встановлено, що ОСОБА_4 помер 21.03.2016 р. Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с. 13) встановлено, що ОСОБА_3 державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа до майна померлого 21.03.2016 р. ОСОБА_4 Відповідно до довідки ОСОБА_3 державної нотаріальної контори за № 1932/02-14 від 13.12.2018 р. (а.с. 14) за наявними даними ОСОБА_2 являється єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 Із копії листа з ОСОБА_3 державної нотаріальної контори за № 1931/02-14 від 13.12.2018 року (а.с. 15) судом встановлено, що ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на нерухоме майно. Одночасно вказаним листом зазначається, що ОСОБА_4 являється спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 Із копії технічного паспорту на житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований по вул. Скали, 23, смт. Літин Літинського району Вінницкьої області (а.с. 16-18) встановлено, що відсутні відомості про правовстановлюючі документи.

Відповідно до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, не належать до самочинного будівництва: (для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків) індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року. Згідно ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року"). Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним судом України у постанові №6-2цс15 від 11.02.2015 року, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України.

Відповідно до постанови верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.02.2019 р., справа № № 463/1696/15-ц, при виникненні права власності на об'єкт нерухомості право власності на земельну ділянку виникає одночасно і в тому випадку, коли право на землю не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Згідно ч. 1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Пунктом 23 Постанови пленуму Верховного суду України за №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в зв'язку з відсутністю необхідних документів для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла 21.12.2001 року, (спадкоємцем за законом після смерті якої був її син ОСОБА_4, який прийняв спадщину в порядку спадкування за законом, але не оформив свої спадкових прав) в нотаріальному порядку позивач ОСОБА_2 не може оформити спадщину, тому позов необхідно задовольнити та визнати за ним право власності на житловий будинок з по господарськими спорудами, та земельну ділянку які розташовані за адресою вул. Скали, 23, смт. Літин Літинського району Вінницької області, оскільки судом встановлено, що він є спадкоємцем за заповітом і має право на оформлення спадщини.

На підставі ст.ст. 328, 392, 1218, 1225, 1261, 1268, 1297 ЦК України, ст.ст. 120, 125 ЗК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 48, 76, 81, 200, 206, 247, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 120,125 ЗК України Постановою пленуму Верховного суду України за №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_2, в порядку спадкування за заповітом, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею, 43,8 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., допоміжною площею 14,2 кв.м. літера «А», сарай літера «а», сарай літера «Б», сарай «В», вбиральня літера «У» та земельну ділянку площею 0,1500 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору , які розташовані за адресою вул. Скали, 23, смт. Літин Літинського району Вінницької області, що належали ОСОБА_5, яка померла 21.12.2001 року, спадкоємцем за законом після смерті якої за законом був її син ОСОБА_4, який прийняв спадщину, але не оформив свої спадкових прав.

Апеляційну скаргу на рішення суду сторони можуть подати протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Желіховський В. М.