Ухвала суду № 79808837, 11.02.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

11 лютого 2019 р. Справа № 120/4476/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про поновлення строку звернення до суду та питання про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в м. Вінниця Вінницької області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в м. Вінниця Вінницької області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії, яка призначена до розгляду на 11.02.2019 р. без виклику учасників справи.

14.01.2019 р. представником позивача подано заяву про поновлення строків звернення до суду.

11.02.2019 р. через канцелярію суду надійшов відзив, в якому представник відповідача, вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині вимог зобовєязального характеру, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Розглянувши подані заяву та клопотання, суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно частин першої - другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, у відзиві представник відповідача вказує на те, що вимоги про зобов'язання перерахувати пенсію з 22.09.2017 р., виходять за межі строку позовної давності.

Суд не погоджується з даним твердженням представника відповідача, з наступних підстав.

Так, як видно зі змісту адміністративного позову, позивач просить суд визнати протиправним рішення щодо відмови у перерахунку пенсії від 20.01.2018 р. та похідною від даної вимоги є вимога про зобов'язання перерахувати пенсію з 22.09.2017 р., тобто з дня подачі заяви.

Відтак, строк звернення до суду із вимогою зобов'язального характеру, слід обчислювати із дня отримання спірного рішення.

При цьому, суд акцентує увагу, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, коли саме позивач дізнався чи міг дізнатися про оскаржуване рішення.

В свою чергу позивач, на обгрунтування поданої заяви вказує, що після отримання відмови у призначені пенсії, з мотивів відсутності необхідного стажу роботи, неодноразово звертався до Державного агентства лісових ресурсів України та Національного агентства України з питань державної служби. Однак, в результаті численних консультацій не отримав підтвердження законності дії УПФУ м. Вінниця щодо правомірності виключення з розрахунку спеціального стажу період з 1.09.1993 р. по 31.12.2004 р.

В черговий раз у жовтні 2018 року позивач звернувся до УПФ в м.Вінниці та отримав відповідь за № 3649/11322/03 від 23.10.2018 р., якою повідомлено, що згідно поданої заяви від 22.09.2017 р. про перехід на пенсію державного службовця, зроблено відмову в перерахунку пенсії № 12347 від 20.01.2018 р. Зазначене стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити й про те, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року).

Також, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Тобто, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.

Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За сукупністю наведених вище обставин, суд доходить висновку про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду та, відповідно, про його поновлення. Як наслідок, підстави для залишення позову без розгляду, з мотивів наведених у відзиві відповідача, - відсутні.

Керуючись ст. ст. 121, 123, 248, 243 КАС України, суд-

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача - задовольнити.

Поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду.

В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна