Рішення № 79807904, 30.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2019Справа № 910/10913/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, будинок 39-В; ідентифікаційний код 24583354)

про стягнення вартості майна при виході учасника товариства

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Рибченко О.Г. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" про стягнення вартості майна при виході учасника товариства.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що його частка у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" складала 50%.

Заява про вихід зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. 27.09.1999.

Проте, як зазначає позивач відповідні зміни в статутні документи та рішення про фактичне виключення ОСОБА_1 було прийнято 11.06.2004.

Отже, як вказує позивач розрахунок належної йому частини прибутку повинно було бути сплачено не пізніше 11.06.2004.

Проте, сплату належної частини майна товариства ОСОБА_1 здійснено не було.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи та підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав а також інформацію щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи-підприємця (для фізичних осіб-підприємців).

28.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також інформацію щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) ОСОБА_1

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 03.10.2018.

24.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

02.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 підготовче засідання відкладено на 07.11.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

07.11.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про долучення доказів.

07.11.2018 у підготовчому засіданні представник позивача подав клопотання про витребування доказів для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2018 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" оригінали та належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, а саме: баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (ідентифікаційний код 24583354) за 2004 рік; декларацію про прибуток Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (ідентифікаційний код 24583354) за 2004 рік; звіт про фінансові результати Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (ідентифікаційний код 24583354) за 2004 рік; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (ідентифікаційний код 24583354) у новій редакції за 2004 рік. У підготовчому засіданні оголошено перерву до 30.11.2018.

26.11.2018 до Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду від 07.11.2018 надійшло клопотання відповідача про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2018 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.12.2018, явку позивача визнано обов'язковою.

19.12.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів.

За наслідками розгляду у підготовчому засіданні клопотання позивача про витребування доказів, судом ухвалено відмовити у його задоволенні, оскільки позивачем не доведено факту неможливості самостійно отримати докази (документи), які останній просить суд витребувати, як це передбачено ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Дана інформація занесена до протоколу судового засіданні 19.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.01.2019.

У судове засідання представник позивача не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про місце дату та час судового розгляду повідомлявся ухвалою суду. Крім того, представник позивача був присутній у минулому судовому засіданні.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 30.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.12.1996 ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 виступили засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", що підтверджується фотокопією статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс".

Державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" була здійснена Жовтневою райдержадміністрацією м. Києва 11.12.1996, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Частка ОСОБА_1 у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" складала 50%.

11.06.2004 державним реєстратором Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", а саме: внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, та зареєстровано нову редакцію Статуту Товариства, зареєстрованого 11.06.2004.

Позивач зазначає, що 24.12.2015 отримавши Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № НОМЕР_2 він дізнався про виключення його із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс".

Разом з тим, позивач вказує, що його заява про вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. 27 вересня 1999 року, та була одразу передана директору Товариства ОСОБА_4.

В той час, позивач зазначає, що відповідні зміни в статутні документи та рішення про фактичне виключення ОСОБА_1 було прийнято лише 11.06.2004.

Відтак, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на п. 30 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" розрахунок належної частки прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства та мотивуючи позовні вимоги, вказує, що розрахунок належної йому частини прибутку повинно було бути здійснено на 01.01.2005 та сплачено не пізніше 11.06.2004. Вартість належного частини майна товариства на момент фактичного виходу ОСОБА_1 останньому не відомо та підлягає встановленню у судовому засіданні, проте, на переконання позивача становить не менше 100 000 грн.

Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що статутний капітал Товариства відповідно до п. 8.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (в редакції 1996) становив 9 375, 00 грн. Частки учасників Товариства у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" були рівні.

Також, відповідач вказує, що розрахунок з позивачем із його виходом із числа учасників Товариства другим учасником Товариства ОСОБА_4 був проведений повністю, що і обумовило обговорення позивачем у заяві про вихід, зокрема, про відсутність будь яких майнових чи інших претензій до Товариства.

Так, статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Права учасників господарського товариства передбачені ст. 116 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", згідно з якими учасники товариства, зокрема, мають право вийти в установленому порядку з товариства.

Положеннями ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори його учасників. При цьому, вищий орган товариства - загальні збори є волеутворючим органом товариства, який наділений певними повноваженнями за приписами законодавства та умов статутних документів та вправі здійснювати свої цивільні права у межах, наданих йому актами цивільного законодавства.

Статтею 148 Цивільного кодексу України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.

При цьому, відповідно до статті 148 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать законодавству.

Моментом виходу учасника з товариства є дата спливу строку, передбаченого частиною першою ст. 148 Цивільного кодексу України, або інша дата, зазначена у заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України.

Вказані висновки узгоджуються із положеннями п. 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", п. 28 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".

Частиною першою ст. 148 Цивільного кодексу України визначений строк, зі спливом якого пов'язується момент виходу учасника з товариства, а саме, зазначено про те, що заява про вихід подається учасником не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Суд зазначає, що іншого порядку щодо виходу учасників статутом відповідача не передбачено.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ чи ТВД вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 вересня 1999 року ОСОБА_1 склав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. про вихід із складу учасників Товариства.

Суд також звертає увагу, що у заяві позивача про вихід зі складу учасників Товариства ОСОБА_1 вказано, що останній претензій майнового характеру та інших претензій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" не має.

Як про це вказує відповідач, та що у свою чергу не було спростовано позивачем, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 про вихід його із складу учасників Товариства була передана директору, який також є другим співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" ОСОБА_4 29 вересня 1999 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач вийшов зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" 29 вересня 1999 року.

Згідно з ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на 1999 рік) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Суд також вказує, що порядок виплати вартості частини майна Товариства при виході учасника із складу Товариства обумовлений п. 11.3. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (станом на 1999 рік), що тотожний ст. 54 Закону України "Про господарські товариства".

При цьому, звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що розрахунок належної йому частини прибутку повинно було бути здійснено на 01.01.2005 та сплачено не пізніше 11.06.2004, вартість належної частини майна товариства на момент фактичного виходу ОСОБА_1 йому не відомо, проте, на переконання позивача становить не менше 100 000 грн.

Згідно з положеннями ст. 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Разом з тим, відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

Згідно із п. 4.14, 4.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" під час розгляду спорів про стягнення вартості частини майна ТОВ та розміру частини прибутку господарські суди повинні мати на увазі, що вартість майна та розмір частини прибутку товариства, що належать до виплати учаснику, який вийшов, обчислюються на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Судам слід враховувати, що у разі виходу учасника з товариства чинне законодавство не передбачає настання у товариства обов'язку здійснити виплату такому учаснику вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, у строки, коротші, ніж встановлені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства". Водночас обов'язок товариства щодо розрахунків при виході з нього учасника виникає на підставі відповідного припису закону та не пов'язаний з наявністю або відсутністю вимоги про здійснення виплати.

Згідно із п. 4.20 вказаної Постанови Пленуму учасник ТОВ або ТДВ має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а отже, господарським судом має бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (виключений) з ТОВ або ТДВ, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості необоротних і оборотних активів товариства та його зобов'язань для обчислення вартості частини майна, що належить до сплати такому учаснику.

У разі виходу (виключення) учасника зі складу ТОВ або ТДВ, якщо до цих товариств вносилося майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), вартість частини майна товариства, що належить до сплати учаснику, відповідно до статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" підлягає обов'язковій оцінці суб'єктом оціночної діяльності. Така оцінка є обов'язковою і в тих випадках, коли учасником ТОВ або ТДВ є юридична особа, яка повністю заснована на державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За змістом ч. 1 ст. 66 та ст. 139 Господарського кодексу України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

В той час, суд вказує, що будь яких клопотань про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості необоротних і оборотних активів товариства та його зобов'язань для обчислення вартості частини майна, що належить до сплати такому учаснику позивачем до суду не подавалось та безпосередньо у судовому засіданні не було заявлено.

Позивач зазначає, що про виключення його із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" та відповідно про державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства він не знав, оскільки, його ніхто про це не повідомляв, запрошення на загальні збори учасників Товариства з порядком денним, до якого б включалося питання про виключення із складу учасників товариства ОСОБА_1, останній не отримував, протоколів загальних зборів з рішенням про виключення зі складу учасників Товариства не підписував.

Так, на переконання позивача, оскільки, він не підписував ніяких документів, які необхідні для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, то за таких обставин, державна реєстрація змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" від 11.06.2004 була здійснена без участі ОСОБА_1.

В той час, як про це вказує відповідач, та що у свою чергу не спростовано позивачем, останній був обізнаний про факт виключення його у 1999 році з числа учасників Товариства, що підтверджується тим, що ОСОБА_1 жодного разу починаючи з дати подання ним заяви про вихід від 27.09.1999 та по 24.12.2015, тобто, на протязі 16 років не мав з Товариством ніяких взаємовідносин, а саме: не приймав участі у загальних зборах учасників, не ініціював проведення загальних зборів, не ініціював виплату дивідендів, не здійснював будь-яке листування з Товариством.

Відтак, як вказує відповідач, після набуття чинності з 01.01.2004 новою редакцією Цивільного кодексу України, яка передбачала можливість існування товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником, ОСОБА_4 була затверджена та зареєстрована відповідно нова редакція Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" з ним, як єдиним учасником Товариства.

Таким чином, відповідач вказує, що не викликає ніякого протиріччя, що позивач у 2004 році не підписував ніяких протоколів загальних зборів учасників Товариства про затвердження нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" з одним учасником, оскільки, як було вказано вище, ОСОБА_1 вийшов із складу учасників Товариства 29.09.1999 (дати передачі директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" ОСОБА_4 нотаріально посвідченої заяви про вихід із складу учасників Товариства).

За таких обставин, на підставі зміненого законодавства України, 11.06.2004 й була здійснена державна реєстрація нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" з єдиним учасником Товариства - ОСОБА_4.

Так, п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У справі "Кудла проти Польщі" Європейський суд з прав людини ухвалив рішення, де зазначив, що обсяг зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, змінюється в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом. Такий спосіб має бути достатньою мірою гарантовано не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

Так, частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

В той час, статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відтак, суд вказує, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" на користь ОСОБА_1 в сумі 100 000, 00 грн. вартості належної частки майна Товариства на момент фактичного виходу позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено дійсної (ринкової) вартості майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", з урахуванням якої позивачу має бути виплачено вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі.

Крім того, суд також вказує, що з огляду на викладене вище, позивачем також не доведено підстав, з якими останній пов'язує можливість стягнення з відповідача вартості належної частки майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" в сумі 100 000, 00 грн., яку мало бути здійснено на 01.01.2005 та сплачено не пізніше 11.06.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту, або ж звернення позивача до суду спрямоване на запобігання правопорушення.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, позивачем не доведено суду належними та допустимими засобами доказами, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідача як і не доведено суми в розмірі 100 000, 00 грн. вартості належної частки майна Товариства, яку ОСОБА_1 просить стягнути на момент його фактичного виходу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс".

Щодо вимоги відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Отже, враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказами, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідача як і не доведено суми в розмірі 100 000, 00 грн. вартості належної частки майна Товариства, яку ОСОБА_1 просить стягнути на момент його фактичного виходу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то за таких підстав заявлена відповідачем вимога про застосування позовної давності судом не розглядається.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, будинок 39-В; ідентифікаційний код 24583354) про стягнення вартості майна при виході учасника товариства - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 12.02.2019

Суддя Д.О. Баранов