Рішення № 79807404, 04.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

______________

"04" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2255/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - на підставі договору про надання правової допомоги;

Від відповідача: ОСОБА_2 – на підставі довіреності;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” про стягнення 3 467 656,95грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” (далі – відповідач) про стягнення 3 467 656,95грн.

Ухвалою Господарського суду Оеської області від 22.10.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "15" листопада 2018 р. о 10:30 год.

02.11.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (за вх.ГСОО№ 2-5433/18), у якому відповідач просить суд здійснити розгляд справи №916/2255/18 призначений ухвалою господарського суду Одеської області від 22.10.2018р. на 15.11.2018р. о 10:30 год., за участю повноважного представника клопотання ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Ізмаїльському міськрайонному суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2018р. клопотання представника ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” від 02.11.2018р. вх.ГСОО№2-5433/18 про проведення судового засідання по справі №916/2255/18 в режимі відеоконференції було задоволено та доручено Ізмаїльському міськрайонному суду Одеської області (68600, м. Ізмаїл, вул. Клушина, 2) проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” у судовому засіданні при розгляді справи №916/2255/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” про стягнення 3 467 656,95грн., яке призначене господарським судом Одеської області на 15.11.2018 року о 10 год. 30хв.

14.11.2018 року до канцелярії Господарського суду Оеської області від відповідача надійшло клопотання, яким відповідач просить суд зменшити розмір пені на 95% та відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.11.2018р. відкладено підготовче засідання на "04" грудня 2018 р. о 11:30 год.

26.11.2018р. до канцелярії Господарського суду Оеської області від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої, позивач наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки строк підготовчого провадження закінчується 21.12.2018р., господарський суд з метою правильного та всебічного вирішення справи та, відповідно, з метою розгляду у підготовчому засіданні питань, визначених ст. 182 ГПК України, дійшов висновку про необхідність продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за власною ініціативою та ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.12.2018р. було продовжено строк підготовчого провадження по справі №916/2255/18 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на "26" грудня 2018 р. о 09:30 год.

26.12.2018р. до канцелярії Господарського суду Оеської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відпоідно до яких, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/2255/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” про стягнення 3 467 656,95грн. та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "03" січня 2019 р. о 15:45 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.01.2018р. було відкладено судове засідання н "04" лютого 2019 р. о 12:00 год.

05 лютого 2019 р. до господарського суду Одеської область надійшли додаткові пояснення в порядку ст. 207 ГПК України (вх. № 2325/19 від 05.02.2019 р.) ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго”, відповідно до яких відповідач долучає до матеріалів справи належним чином засвідчену копію Акту звіряння розрахунків між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та ОСОБА_3 підприємством “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” та платіжні доручення №135 від 11.01.2019р. на суму – 70 487,80грн. та платіжне доручення №60 від 01.02.2019р. – 43 419,60грн., що свідчить про оплату залишку боргу у сумі – 113 907,40грн.

В судовому засіданні 04.02.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частині ухвали про закриття провадження у справі №916/2255/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” про стягнення 3 467 656,95грн. в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за Договором № 3755/1617-ТЕ-23 від 16.09.2016р. у розмірі 2 114 634,20грн.

04.02.2019р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

16.09.2016р. між Позивачем та Відповідачем укладено Договір постачання природного газу №3755/1617-ТЕ-23 (надалі – Договір) відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 6.1, якого, постачальник (Позивач) зобов’язався передати у власність споживачу (Відповідачу) у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що Позивачем поставлено Відповідачу природний газ на загальну суму 43 311 383,58 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу.

Відповідач розрахувався за вказані обсяги переданого газу несвоєчасно.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.2 Договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 договору цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що пеня за прострочення оплати поставленого газу за Договором становить 857 142,96 грн.

Судом перевірено правильність розрахунку виконаного Позивачем, та встановлено що він відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно із частинами першою, другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 3% річних та інфляційні втрати за прострочення оплати поставленого газу за Договором становлять 130 227,70 грн. та 365 652,09 грн. відповідно.

Судом перевірено правильність розрахунку виконаного Позивачем, та встановлено що він відповідає вимогам чинного законодавства.

30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 №1730-VIII, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 №1730-VIII передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною третьою статті 7 Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 № 927/1152/16.

Отже, оскільки предметом позовних вимог є стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 28.11.2016р. до 31.05.2017р., тобто сум права на нарахування яких виникло до набрання чинності законом, а саме 30.11.2016р., а також після, та які підлягали списанню в силу норм прямої дії частини третьої статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають лише штрафні санкції нараховані після 30.11.2016р.

Враховуючи вищезазначене, судом здійснено власний розрахунок штрафних санкцій які підлягаю стягненню з відповідача та встановлено їх належний розмір, а саме: 852 223,65 грн. – пені, 129524,94 грн. – 3% річних та 365 652,09 грн. – інфляційних втрат.

Крім того, господарський суд зазначає, що в силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

На підставі наведеного, суд оцінивши всі доводи сторін по справі щодо заявленого позивачем клопотання про зменшення пені, дійшов обґрунтованого висновку, що існують обставини, за яких можливе зменшення стягуваної суми пені на 50%, на підставі вищевказаних ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.05.2018р. по справі №917/1068/17.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволених позовних вимог, без урахування зменшення розміру пені на 50 відсотків.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” про стягнення – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_3 підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго” (68600, Одеська обл., м.Ізмаїл, вул. Клушина, 5-а; код ЄДРПОУ: 05514413) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) пеню в сумі – 426 111 /чотириста двадцять шість тисяч сто одинадцять/ грн. 83 коп., 3% річних в сумі – 129 524 /сто двадцять дев'ять тисяч п’ятсот двадцять чотири/ грн. 94 коп., інфляційні втрати в сумі – 365 652 /триста шістдесят п’ять тисяч шістсот п’ятдесят дві/ грн. 02 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 210 /двадцять тисяч двісті десять/ грн. 09 коп.

3. В решті позову – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 14 лютого 2019 р.

Суддя С.Ф. Гут