Рішення № 79805083, 04.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2019 Справа №914/1838/18

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Буд», м. Яворів, Львівська область,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта», м. Київ,

про: визнання недійсним договору.

Суддя Синчук М.М.

за участю секретаря судового засідання Григорчук Н.

Представники учасників процесу:

позивача: не з'явився;

відповідача: Романів О.Б - представник (довіреність №611 від 11.12.2018 р.)

Представникам сторін, що з'явились в судове засідання, роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Оберіг"

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1838/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Буд» до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» про визнання недійсним договору.

Ухвалою суду від 05.10.2018 р. відкрито провадження у справі №914/1838/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2018 р. В судовому засіданні 05.11.2018 р. оголошено перерву до 26.11.2018 р. Ухвалою суду від 26.11.2018 р. відкладено розгляд справи на 17.12.2018 р. у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання. Ухвалою суду від 05.12.2018 р. строк підготовчого провадження у справі №914/1838/18 продовжено на 30 днів. Ухвалою суду від 17.12.2018 р. розгляд справи відкладено на 04.01.2019 р. Ухвалою від 04.01.2019 р. судом закрито підготовче провадження у справі №914/1838/18, розгляд справи №914/1838/18 по суті призначено на 21.01.2019 р. Ухвалою суду від 21.01.2019 р. відкладено розгляд справи на 04.02.2019 р.

В судове засідання 04.02.2019 р. представник позивача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом.

В судове засідання 04.02.2019 р. представник відповідача з'явився, щодо позовних вимог заперечив, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Позиція позивача. Позивач вважає Договір № 8 від 07.09.2016 року про виготовлення продукції з давальницької сировини таким, що укладений із недодержанням вимог законодавства України, порушує права позивача та підлягає визнанню судом недійсним. Позивач стверджує наступне:

- АТ «Укртранснафта» відноситься до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, тому є державним підприємством;

- сторони договору № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини діяли протизаконно, використовуючи державне майно;

- укладений договір № 8 від 07.09.2016 за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, а сторони, укладаючи його, «діяли з метою виготовлення цегли на державному майні та створення прибутків від цієї діяльності.

Позиція відповідача. Щодо позовних вимог заперечив в повному обсязі з огляду на наступне. Зазначив, що договір № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини, укладений між Позивачем та Відповідачем, за своєю природою є договором підряду, правове регулювання щодо якого здійснюється главою 61 «Підряд» ЦК України. В Договорі наявні всі необхідні умови, притаманні договорам підряду визначені главою 61 ЦК України , зокрема: предмет договору (ст. 837); виконання робіт з матеріалів замовника (ст. 840); ціна роботи (ст. 843); строки виконання роботи (ст. 846); якість виконаної роботи (ст. 857) тощо. Відповідач зазначив, що будівлі Заводу по виробництву цегли, розташовані у с. Солова Золочівського району Львівської обл., збудовані в 1996 році Відповідачем, обліковуються на балансі АТ «Укртранснафта» як власне майно. Відповідач вказав, що АТ «Укртранснафта» як юридична особа - суб'єкт господарювання не належить до державного сектора економіки та не є державним підприємством. Відповідач вказав на відсутність правових підстав для визнання недійсним договору № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи встановлені судом:

Позивач стверджує, що АТ «Укртранснафта» відноситься до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, тому є державним підприємством.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансову реструктуризацію» Державне підприємство - це підприємство, що діє на основі державній власності, або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності становить 50 і більше відсотків.

Певні межі визначення поняття державного підприємства надає ч. 2 ст. 22 Господарського Кодексу України, яка перераховує види суб'єктів господарювання державного сектора економіки - ними є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50% чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

В свою чергу, АТ «Укртранснафта» як юридична особа - суб'єкт господарювання не належить до державного сектора економіки та не є державним підприємством зважаючи на таке. Фондом державного майна України ведеться Реєстр (перелік) суб'єктів господарювання державного сектору економіки (державних підприємств, їх об'єднань, дочірніх підприємств та господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків), який розміщено на його офіційному сайті. До вказаного реєстру АТ «Укртранснафта» не включене.

Згідно з інформацією, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів, власником 100% акцій АТ «Укртранснафта» є ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Відповідно до п. 2.1 Статуту АТ «Укртранснафта», Товариство є суб'єктом приватного права за законодавством України, тобто належить до юридичних осіб, створених на підставі установчих документів (ст. ст. 81, 87 ЦК України).

Пунктом 7.1 Статуту Відповідача встановлено, що засновником та єдиним акціонером Товариства є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ідентифікаційний код 20077720.

У п. 8 ч.1 ст.2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні, акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Пунктом 9.1 Статуту Відповідача встановлено, що органами, які здійснюють управління Товариством, є загальні збори акціонерів - вищий орган Товариства, та дирекція. Відповідно до пункту 10.1 Статуту загальні збори акціонерів можуть вирішувати будь-які питання діяльності Товариства, у тому числі і ті, що віднесені до компетенції дирекції.

Крім того, абзацом 3 п. 3 постанови КМУ №1002 від 05.12.2015 «Деякі питання вдосконалення корпоративного управління публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»» управління корпоративними правами (акціями, частками) юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія, Компанія здійснює самостійно через свої уповноважені органи відповідно до Статуту.

Позивач у позовній заяві стверджує, що сторони договору № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини діяли протизаконно, використовуючи державне майно.

Згідно Довідки АТ «Укртранснафта» від 29.10.2018 р. №93-07-00/4925 , будівлі Заводу по виробництву цегли, розташовані у с. Солова Золочівського району Львівської обл., збудовані в 1996 році Відповідачем, обліковуються на балансі АТ «Укртранснафта» як власне майно.

За змістом частини першої статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Згідно з частиною другою статті 115 ЦК України вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 155 ЦК України встановлено, що статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 11 Закону України «Про акціонерні товариства» оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновими правами, нематеріальними активами, що мають грошову оцінку.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, акціонерне товариство як суб'єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством та, відповідно, корпоративні права щодо управління товариством.

АТ «Укртранснафта» утворено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта», за рішенням спостережної ради НАК «Нафтогаз України» від 28 липня 2001 року (протокол №7) внаслідок реорганізації шляхом злиття ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи». Єдиним власником, засновником та акціонером АТ «Укртранснафта» є НАК «Нафтогаз України», корпоративні права держави у статутному капіталі АТ «Укртранснафта» відсутні.

Згідно з пунктом 4.2 статуту АТ «Укртранснафта» його майно формується за рахунок: майна, переданого засновниками; кредитних та запозичених коштів; виробленої продукції та майна, створеного (придбаного) Товариством у результаті здійснення господарської діяльності; доходів, отриманих у результаті здійснення господарської діяльності; дивідендів за акціями та корпоративними правами, які належать Товариству; коштів, майнових і немайнових прав, цінних паперів, іншого майна, що надходить як оплата за акції; доходів, отриманих від реалізації цінних паперів; надходжень за результатами провадження господарської діяльності юридичними особами, акціонером (засновником, учасником, власником) яких є Товариство; іншого майна, набутого на законних підставах.

Пунктом 4.3 статуту АТ «Укртранснафта» передбачено, що Товариство має використовувати державне майно відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане Товариству у користування, господарське відання чи управління, включається до його активів. Списання та передача державного майна здійснюється відповідно до законодавства. Наведене свідчить про те, що майно, яке передане до статутного капіталу Відповідача, а також майно, яке придбане, виготовлене та отримане ним з інших джерел (в тому числі, набуте внаслідок правонаступництва чи у процесі здійснення господарської діяльності) є власністю АТ «Укртранснафта».

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта», рішення спостережної ради НАК «Нафтогаз України» від 28 липня 2001 року (протокол №7) «Про утворення ВАТ «Укртранснафта» та наказу НАК «Нафтогаз України» від 08 серпня 2001 року №212 «Про формування статутного фонду ВАТ «Укртранснафта» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта», відповідно до акту приймання-передачі цінних паперів від 09 серпня 2001 року НАК «Нафтогаз України» передала пакет акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» кількістю 1 371 640 000 штук загальною номінальною вартістю 342 910 000,00 гривень, що становить 100% від розміру його статутного фонду, та пакет акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» кількістю 469 267 880 штук загальною номінальною вартістю 117 316 970,00 гривень, що становить 100% від розміру його статутного фонду. Після створення АТ «Укртранснафта», до статутного капіталу останнього передано майно, власником якого була НАК «Нафтогаз України» згідно з Переліком нерухомого майна, що передано у власність ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» 01 липня 1998 року, правонаступником якого є Відповідач. Вказаний перелік майна затверджений Міністерством палива та енергетики України 21 травня 2003 року. Будівлі Заводу по виробництву цегли, що знаходяться за адресою: с. Солова Золочівського району Львівської обл., входять до вищезгаданого Переліку нерухомого майна (№№ з/п 233-244), були передані Відповідачеві у якості внесків засновника до статутного капіталу товариства, а тому є власністю АТ «Укртранснафта».

Відповідно до Договору виготовлення продукції (цегли керамічної) з давальницької сировини повинно було здійснюватися Відповідачем з використанням власного приватного майна Заводу по виробництву цегли, а не державного майна.

Щодо визнання договору недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позивачем у позовній заяві не наведено жодного доказу наявності у договору № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини, укладеного між Позивачем та Відповідачем, ознак, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 07 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Укртранснафта» (надалі - «Відповідач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Благо-Буд» (надалі - «Позивач») укладено Договір №8 (далі -Договір), згідно з яким ТОВ «Благо-Буд» («Замовник») доручає, а ПАТ «Укртранснафта» («Виконавець) приймає на себе зобов'язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини та передати Замовникові готову продукцію - цеглу керамічну. Замовник зобов'язується прийняти виготовлену продукцію й оплатити вартість виконаних робіт.

Позивач стверджує, що укладений договір № 8 від 07.09.2016 за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, а сторони, укладаючи його, діяли з метою виготовлення цегли на державному майні та створення прибутків від цієї діяльності.

Правове регулювання щодо договорів про спільну діяльність регулюється положеннями глави 77 «Спільна діяльність» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, беручи до уваги зазначені норми права, істотними та такими, що відрізняють договір про спільну діяльність від інших договорів, є, зокрема, такі умови цих договорів:

- предмет і мета (спільна діяльність сторін для досягнення певної мети без створення юридичної особи);

- взаємні обов'язки сторін, а також обов'язки кожної зі сторін щодо спільної діяльності;

- порядок координації спільних дій учасників або ведення спільних справ, зокрема порядок прийняття рішень;

- керівництво спільною діяльністю;

- порядок проведення фінансових операцій;

- порядок здійснення контролю за спільною діяльністю;

- правовий статус виділеного для спільної діяльності майна;

- визначення розміру вкладів і часток учасників;

- порядок розподілу між учасниками результатів спільної діяльності;

- порядок розподілу витрат і збитків.

Разом із тим, договір № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини, укладений між Позивачем та Відповідачем, за своєю природою є договором підряду, правове регулювання щодо якого здійснюється главою 61 «Підряд» ЦК України. В Договорі наявні всі необхідні умови, притаманні договорам підряду визначені главою 61 ЦК України, зокрема: предмет договору (ст. 837); виконання робіт з матеріалів замовника (ст. 840); ціна роботи (ст. 843); строки виконання роботи (ст. 846); якість виконаної роботи (ст. 857) тощо.

Так, ст. 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Пунктом 1.1 Договору сторони визначили, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник (Позивач) доручає Виконавцеві (Відповідачу), а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити (виконати роботу) з наданої давальницької сировини та передати Замовникові готову продукцію - цеглу керамічну.

Відповідно до ст. 840 ЦК України передбачено можливість виконання робіт з договором підряду з матеріалу замовника. Пунктом 1.1 Договору визначено, що Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити з наданої давальницької сировини (матеріал замовника) цеглу керамічну, а розділом 2 Договору визначено порядок поставки, умови якості давальницької сировини.

Статтею 843 ЦК України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Відповідно, п. 1.3 Договору сторони визначили, що вартість робіт за Договором встановлено згідно з Прейскурантом цін по виконанню робіт з виробництва цегли на Заводі по виробництву цегли, який є невід'ємною частиною Договору.

На виконання вимог ст. 846 ЦК України «Строки виконання роботи» сторони в п. 1.4 Договору встановили, що виготовлення продукції здійснюється в межах строку Договору згідно з Графіком виготовлення керамічної цегли на Заводі по виробництву цегли, який є невід'ємною частиною Договору. Також, п. 3.5 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується виготовляти кожну партію продукції протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання давальницької сировини у відповідному обсязі.

Важливою ознакою предмета договору підряду є якість виконаної роботи, вимоги до якої встановлені в ст. 857 ЦК України. Робота має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру; якість цієї роботи має відповідати якості, визначеній у договорі, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові; результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру. В свою чергу Технологічний регламент виробництва керамічної цегли напівсухим пресуванням на заводі по виробництву цегли с. Солова (додаток №4 до Договору) містить вимоги щодо якості робіт та готової продукції.

Також договір містить інші умови, притаманні, в тому числі, і договорам підряду, такі як порядок розрахунків, обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів.

Разом із тим, договір № 8 від 07.09.2016 про виготовлення продукції з давальницької сировини не відповідає вимогам глави 77 «Спільна діяльність» Цивільного кодексу України, не містить таких умов, як предмет і мета (спільна діяльність сторін для досягнення певної мети без створення юридичної особи); взаємні обов'язки сторін, а також обов'язки кожної зі сторін щодо спільної діяльності; порядок координації спільних дій учасників або ведення спільних справ, зокрема порядок прийняття рішень; керівництво спільною діяльністю; порядок проведення фінансових операцій; порядок здійснення контролю за спільною діяльністю; правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; визначення розміру вкладів і часток учасників; порядок розподілу між учасниками результатів спільної діяльності; порядок розподілу витрат і збитків, які, як ми зазначили вище, є притаманними договорам про спільну діяльність.

Даний Договір за своєю правовою природою є договором підряду, в ньому наявні всі істотні умови, притаманні договорам підряду, визначені главою 61 «Підряд» ЦК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного зясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати на оплату судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2,13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Повний текст рішення виготовлено 13.02.2019 р.

Суддя Синчук М.М.