Ухвала суду № 79804374, 08.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

08.02.2019

Справа № 904/5617/18

Суддя Якименко М.М., розглянувши

позовну заяву Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75)

до 1. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 12/2)

2. Державного підприємства "Дніпровський електровозобудівний завод" (49068, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ОРБІТАЛЬНА, будинок 13)

про передачу гуртожитку до комунальної власності

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державного підприємства "Дніпровський електровозобудівний завод" з позовом про передачу гуртожитку за адресою: вул. Кобзарська, 1а, м. Дніпро до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на надходження в жовтні 2018 року звернення мешканців гуртожитку стосовно передачі останнього до комунальної власності міста Дніпро, лист-повідомлення Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» №2007/2017/2 від 20.07.2017 року про звернення з приводу передачі гуртожитку до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» №500-VI від 04.09.2008 року; Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 року; Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 року; Житлового кодексу УРСР; рішення Європейського суду з прав людини тощо.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2018 року у справі № 904/5617/18 справу за позовом Дніпровської міської ради м. Дніпро до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України м. Київ та Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» м. Дніпро про передачу гуртожитку за адресою: вул. Кобзарська, 1а, м. Дніпро до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі ч. 5 ст. 30, ст. 31 ГПК України передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 904/5617/18 передано на розгляд судді Якименко М.М.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, зважаючи на наступне.

Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", на який посилається в позовній заяві позивач, регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

При цьому, приписами ч.1 ст.4 цього Закону визначено, що реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом приватизації жилих приміщень у гуртожитках, а саме громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Механізм набуття таких об'єктів нерухомості як гуртожитки територіальними громадами, визначений у ст. 14 вказаного Закону, згідно якої гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.

Зокрема, приписами ст. 25 Закону встановлено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, а саме у ч.1 зазначено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства; згідно ч. 2 спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.

Таким чином, передача в будь-який спосіб, визначений ст. 14 Закону гуртожитку передбачає набуття у власність територіальної громади такого об'єкту для подальшої реалізації мешканцями прав приватизації.

З огляду на викладене суд зазначає, що даний спір судом визнається майновим.

Нормами статті 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

При цьому суд звертає увагу, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Отже, оскільки у поданій позовній заяві позивачем заявлено вимогу майнового характеру, судовий збір з позовних вимог про передачу спірного гуртожитку ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради визначається з урахуванням вартості майна, як об'єкту набуття позивачем - тобто вимоги зі спору майнового характеру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Суд зазначає, що правові засади справляння, розмір ставок судового збору та порядок його сплати регулюються Законом України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 1 та п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум працездатних осіб на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Тобто, звернувшись до суду в грудні 2018 року із позовом майнового характеру, судовий збір позивач мав обрахувати та сплатити з урахуванням вартості спірного майна.

Судом встановлено, що позовні матеріали містять в якості доказів сплати судового збору платіжне доручення № 1809 від 03.12.2018 року на суму 1762,00 грн.

При цьому зі змісту позовної заяви не вбачається визначення позивачем вартісних показників об'єкта майна.

Пленум Вищого господарського суду України у п.2.7 постанови №7 від 21.02.2013 роз'яснив, що одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку зазначає позивач і з якої обчислюється судовий збір.

За приписами ч. 2 ст. 163 ГПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм та наявних матеріалів позовної заяви суд наголошує на тому, що ціна даного позову позивачем взагалі не визначена. При формуванні позовних вимог позивачем не визначено вартості спірного майна, та не вказано доказів, які б обґрунтовували цю вартість.

Таким чином подане позивачем платіжне доручення № 1809 від 03.12.2018 року про сплату судового збору в сумі 1762,00 грн. не може бути прийнято судом на підтвердження сплати судового збору у встановленому розмірі.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з ч. 3 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Однак, в порушення приписів ч. 2 ст. 164 ГПК України позивачем не виконано зобов'язання додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: позовні матеріали не містять жодних доказів фактичного перебування спірного майна (гуртожитку за адресою: м. Дніпро, вул. Кобзарська, 1-А) на балансі Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод»; не надано належним чином засвідченої копії рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.09.2018 року по справі № 205/6531/17, копії звернення ініціативної групи мешканців Гуртожитку ДП "ДЕВЗ" до відповідача 2 щодо можливості передачі будівлі гуртожитку у комунальну власність міста; копії звернення ДП "ДЕВЗ" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; доказів та підтвердження балансової вартості спірної будівлі гуртожитку; копій правовстановлюючої та технічної документації на будівлю гуртожитку за адресою: м. Дніпро, вул. Кобзарська, 1-А.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За наведених обставин, оскільки подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам статті 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити позовну заяву Дніпровської міської ради без руху.

2. Встановити Дніпровській міській раді строк на усунення недоліків позовної заяви – 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

4. Встановити Дніпровській міській раді спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду письмових доказів на підтвердження балансової вартості спірного майна - будівлі гуртожитку за адресою: м. Дніпро, вул. Кобзарська, 1-А;

- подання до суду належних та допустимих доказів фактичного перебування спірного майна (будівлі гуртожитку) на балансі Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод»;

- подання до суду належним чином засвідченої копії рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.09.2018 року по справі № 205/6531/17, копії звернення ініціативної групи мешканців Гуртожитку ДП "ДЕВЗ" до відповідача 2 щодо можливості передачі будівлі гуртожитку у комунальну власність міста; копії звернення ДП "ДЕВЗ" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; копій правовстановлюючої та технічної документації на будівлю гуртожитку за адресою: м. Дніпро, вул. Кобзарська, 1-А.

Надати суду докази направлення копій вказаних доказів відповідачам.

4. Ухвала набрала законної сили 08.02.2019 року та оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Якименко