Рішення № 79799629, 01.02.2019, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4878/18

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2019 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Т. В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дідук С. В., Лисюк О.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Крамаренка Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, третя особа в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько Ольги Іванівни про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2018 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, третя особа в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько Ольги Іванівни про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01.03.2010 року її було прийнято роботу до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та призначено на посаду інспектора кадрів. Жодних порушень трудової дисципліни вона не допускала, роботу виконувала якісно та вчасно.

Вказує, що в жовтні 2017 року її викликала до себе в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько О.І. та запропонувала позивачці звільнитися із займаної посади, мотивуючи тим, що позивачка пенсіонер, і на її місце є інша людина.

У позовній заяві зазначає, що на прохання залишити позивачку на роботі, в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько О.І. запропонувала позивачці перевестися на посаду діловода, яку займала ОСОБА_6, на період її відпустки по догляду за дитиною.

10.11.2017 року згідно наказу №189 від 09.11.2017 року позивачку було переведено на посаду діловода, а 23.02.2018 року наказом №23 звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст.36 КЗпП України.

Зазначає, що відповідно до наказу про звільнення підставою для звільнення позивача з посади стала заява ОСОБА_6, яка згідно наказу №21 від 20.02.2018 року зобов'язана була приступити до роботи 26.02.2018 року у зв'язку з перериванням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Посилаючись на те, що при видачі позивачці копії наказу про звільнення 14.03.2018 року їй стало відомо, що ОСОБА_6 відкликала свою заяву та до роботи не приступала, тобто посада діловода була вільною з 26.02.2018, а звільнення позивачки відбулося незаконно, позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила поновити її на посаді діловода Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, стягнути на її користь з урахуваннм заяви про збільшення позовних вимог від 01.02.2019 середній заробіток у розмірі 153 639,72 грн., а також стягнути 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити з викладених у позові підстав. Вказала, що позивачка була незаконно звільнена за штучно вигаданих підстав. При цьому в результаті звільнення з посади позивачка як пенсіонер залишилася без засобів для існування, тоді як має непогашений кредит. При цьому, звільнення позивачки спричинило їй глибоких моральних страждань, оскільки її постійно переслідує тягар безвиході та відсутності коштів на своє утримання та погашення кредиту.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до наказу № 34 від 27.03.2017 року ОСОБА_6 перебуває у відпустці по догляду за дитиною. За заявою ОСОБА_3 її було переведено на посаду діловода на підставі наказу № 189 від 09.11.2017 року за строковим трудовим договором, починаючи з 10.11.2017 року по 07.02.2020 року на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку діловода ОСОБА_6.

У відзиві зазначав також, що на момент укладання строкового договору та видачі наказу про призначення на посаду діловода ОСОБА_3 була обізнана про умови такого трудового договору та про можливість тимчасової її роботи за місцем її роботи на посаді діловода. Вказував, що 07.02.2018 року ОСОБА_6 надала заяву про переривання відпустки для догляду за дитиною та повідомила про намір приступити до роботи з 26 лютого 2018 року. З врахуванням цього, на Підприємстві було видано наказ від 20.02.2018 №21 про переривання відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_6 та про вихід її на роботу з 26 лютого 2018 року. Зважаючи на те, що 26 лютого 2018 року був понеділок, а ОСОБА_6 могла вийти на роботу лише на вільну посаду, в п'ятницю 23 лютого 2018 року з посади було звільнено ОСОБА_3 Також посилався на те, що позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Третя особа по справі у судове засідання не з'явилася, просила справу розглядати без її участі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2010 року ОСОБА_3 була прийнята роботу до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та призначена на посаду інспектора кадрів.

10.11.2017 року згідно наказу №189 від 09.11.2017 року позивачку ОСОБА_3 було переведено на посаду діловода за строковим трудовим договором по 07.02.2020 року з окладом згідно штатного розпису на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років діловода ОСОБА_6 (а.с.6).

Наказом №23 від 23.02.2018 року ОСОБА_3 було звільнено з посади 23.02.2018 у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення значиться як «Заява ОСОБА_6.» (а.с. 8).

Своє звільнення позивачка вважає незаконним, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються нормами КЗпП України.

Так, судом встановлено, що дійсно 7 лютого 2018 року ОСОБА_6 звернулася до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м.Києва із заявою про переривання наданої їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років та повідомила про намір приступити до роботи з 26.02.2018 (а.с.55, 57).

На підставі даної заяви ОСОБА_6 Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва було видано наказ від 20.02.2018 «Про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_6.», відповідно до якого наказано ОСОБА_6 приступити до роботи з 26.02.2018 (а.с.7).

Зважаючи на те, що особа може бути прийнята на роботу лише на вільну посаду, в останній робочий день перед запланованим виходом на роботу ОСОБА_6 було звільнено з даної посади ОСОБА_3

Листом №201/101 від 23.02.2018 року ОСОБА_3 була повідомлена про розірвання трудового договору з Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та їй запропоновано отримати трудову книжку (а.с. 16).

Разом з тим, при перевірці доводів позивачки та заперечень відповідача, судом не встановлено порушень вимог трудового законодавства при звільненні позивачки, а відтак у задоволенні позову позивачці потрібно відмовити.

Статтею 23 КЗпП визначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є: закінчення строку (п.п.2 і 3 ст. 23 КЗпП України).

На момент укладання строкового договору та видання наказу про призначення на посаду діловода ОСОБА_3 була обізнана про умови такого трудового договору та про можливість тимчасової її роботи за місцем її роботи на посаді діловода.

Так, пункт 2 частини першої ст. 23 КЗпП України виокремлює трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодження сторін. При цьому закон не обмежує права сторін трудового договору на визначення строку його дії. Строк трудового договору може визначатися згідно з правилами ст. 241-1 КЗпП України, навіть якщо його завчасно неможливо точно визначити.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 вказано, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною...).

При цьому, працівник, прийнятий для заміщення посади цієї жінки за строковим трудовим договором, у зв'язку з достроковим виходом жінки з відпустки підлягає звільненню у зв'язку з закінченням строку трудового договору.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим договором. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 26 КЗпП України.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачку примушували до написання заяви про переведення її на декретну посаду (а.с.56).

При цьому, після відкликання 26.02.2018 заяви ОСОБА_6 (а.с.59) посада діловода в Комунальному підприємстві по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва впродовж декількох місяців була вільною, про що у судовому засіданні повідомив представник відповідача, однак нової заяви про прийняття на роботу на дану посаду від ОСОБА_3 не надходило.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_3 з посади, яку вона обіймала на час відпустки основного працівника ОСОБА_6, відповідач діяв відповідно до Кодексу законів про працю України, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Керуючись ст.ст. 23, 24, 36, 116, 233 КЗпП України, ст. 3, 10, 12, 175-185, 270-272, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 у задоволенні її позову до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати покласти на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.02.2019.

Суддя Т. В. Войтенко