Рішення № 79792316, 12.02.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/5105/18

Провадження №2-п/263/5/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко О.А.,

при секретарі Лапоног Т.Г.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, вказуючи, що 02.09.2011 року уклав з ОСОБА_1 договір б/н, відповідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 2300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Свої зобов’язання відповідач по укладеній угоді не виконав. Станом на 28.02.2018 року утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 105348,04 гривень, яка складається з 2684,53 грн. – заборгованість за кредитом, 92380,75 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4790,00 грн. – заборгованість з комісії та пені, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 4992,76 грн. – штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача, а також просить стягнути судовий збір в розмірі 1762 грн.

Представник позивача в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, при цьому в позові зазначив проханням про проведення розгляду даної справи в порядку спрощеного провадження, тому враховуючи положення ст. 223 ЦПК України, суд ухвали провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням про розгляд справи за його відсутності, а також відзив на позов в якому просив застосувати строки позовної давності, які були позивачем пропущені при зверненні до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (частина перша статті 80 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 02.09.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав з ОСОБА_1 договір б/н, відповідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 105348,04 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Факт виконання ПАТ КБ “Приват Банк” умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи.

Вирішуючи позов по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимогами ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Що стосується клопотання відповідачка про застосування строків позовної давності, то слід зауважити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд приходить до висновку про застосування в межах даного провадження строків позовної давності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13 та № 6-120цс13.

Право вимоги у Банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за Кредитним договором виникло з настанням часу несплати відповідачем чергового платежу, тобто починаючи з наступного дня після настання строку платежу.

Згідно з розрахунку заборгованості за договором кредиту від 02.09.2011 року останній платіж по погашенню заборгованості за кредитним договором, датований 12.06.2014 року, в той час як до суду даний позовом надійшов 25.04.2018 року та датований 04.04.2018 року, тобто позивачем пропущено визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд не вбачає поважних причин пропущення строку позовної давності, позивач на такі поважні причини не посилається, а відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 81, 247 ч.2, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 203, 526, 610-615, 627, 629, 1046, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 13.02.2019 року.

Суддя: Шевченко О.А.